2. Класифікаційні ознаки цін

Ціни обслуговують різні галузі виробництв, призначаються на різні види продукції (робіт, послуг), а також використовуються як продавцями, такі покупцями. Для кожної зазначеної цілі викори­стовуються свої види цін. їх номенклатура в сучасному світовому товаровиробництві є значною, тому знати їх треба у всій різнома­нітності.

З метою всебічного та поглибленого вивчення системи цін їх необхідно класифікувати за певними ознаками. Вирішенню цьо­го завдання сприяє класифікація цін.

Те, як саме класифікуються ціни, коли використовуються кожні їх різновиди, як формуються, розглянемо далі Залежно від каналів руху1 товарів від виробника до спожива­ча і врахування в ціні витрат на виробництво і збут, а також прибут­ку ціни поділяються на оптові і роздрібні. При цьому виникає питання: що вважати оптовою ціною, а що - роздрібною? Щоб уникнути плутанини, будемо вважати (незалежно від виду дого­вору і порядку розрахунків з постачальником), що:

• роздрібна ціна - це ціна, за якою здійснюється розрахунок з кінцевим споживачем товару;

• оптова ціна - це ціна, за якою торгове підприємство здійс­нює розрахунок з постачальником товару.

Розрізняють оптові ціни на продукцію виробничо-технологі­чного призначення і на предмети народного споживання. Оптові ціни на продукцію виробничо-технічного призначення мають широку сферу дії і є кінцевим, а на товари народного споживання - проміжним. Товари виробничого призначення можуть реалізува­тися безпосередньо споживачам (за оптовою ціною виробника) і через посередників (за оптовою ціною торгівлі).

Оптова ціна виробника (відпускна ціна)являє собою ціну вироб­ника продукції, за якою підприємство реалізує вироблену проду­кцію оптово-збутовим організаціям, за державним контрактом, посередницьким та іншим підприємствам і організаціям. У рин­ковій економіці такі ціни повинні забезпечувати більшості підпри­ємств галузі умови для простого й розширеного відтворення ви­робництва. Інакше кажучи, підприємство, яке реалізує продукцію за оптовими цінами, повинно відшкодувати свої витрати на вироб­ництво та реалізацію продукції й отримати такий розмір прибут­ку, який би забезпечив йому умови для виживання в умовах ринку. В іншому випадку за умов жорсткої конкуренції воно може роз­оритися й стати банкрутом.

Оптова ціна виробника визначається при виході товару на ринок, у тому числі дає обґрунтування доцільності такого виходу. Ринкові ж ціни можуть суттєво відрізнятися від цієї ціни, залежно від ситуації на ринку та умов споживання товару. Інформацію про оптові ціни підприємства містять каталоги, проспекти, прейску­ранти фірм. Забезпечення достовірної інформації про оптову ціну підприємства є однією з передумов запровадження ринкових від­носин в Україні.

За оптовими цінами виробника підприємство продає свою про­дукцію іншим підприємствам, а також підприємствам оптової то­ргівлі. Ці ціни використовуються на підприємстві при плануванні, обліку і аналізі товарної і реалізованої продукції, прибутку та інших вартісних показників діяльності підприємства, а також у розра­хунках економічної ефективності виробництва, інвестиційних проектів його технічного переозброєння, доцільності одержаних кредитів та ін.

Оптова ціна підприємства включає витрати виробництва й реалізації та прибуток підприємства, а також податок на додану вартість та по підакцизних товарах - акциз (див. рис. 2.4).

Різновидом оптової ціни підприємства-виробника є транс­фертна (внутріфірмова) ціна. Вона являє собою ціну, за якою під­приємство (трест, концерн чи транснаціональна корпорація) реа­лізує продукцію, роботи й послуги своїм підрозділам (філіям, до­чірнім підприємствам). За цією ціною здійснюється обмін комплектуючими, матеріалами, напівфабрикатами, послугами (у т.ч. управлінськими і платежами процентів за кредит) усередині підприємства. Трансфертна ціна призначена для відшкодування витрат та забезпечення необхідного прибутку кожною філією, сти­мулювання його до більш раціонального господарювання. Ціни на внутріфірмові поставки вважаються конфіденційними, тобто не розголошуються і, як правило, істотно відрізняються від ринко­вих цін. Вони можуть бути як вищими, так і нижчими за ринкові. Важливо, щоб у результаті використання трансфертних цін ціна на кінцеву продукцію підприємства була нижчою за ринкову.

Використання трансфертних цін дає змогу істотно підвищити конкурентну спроможність підприємства. Це відбувається за ра­хунок зниження цін на сировину й матеріали, послуги, які нада­ються дочірніми підприємствами, що помітно підвищує конкурен­тоспроможність кінцевої продукції. Понижені трансфертні ціни деколи використовуються також для зменшення митних зборів та інших цілей. Однак це суперечить законодавству про захист еко­номічної конкуренції. Різновидом трансфертних цін виступають розрахункові ціни, що використовуються в окремих галузях української економіки (вугільній, цементній, скляній). Трансфертна ціна - це внутрішня ціна, за якою один підрозділ підприємства (цех, відділ та ін.) передає іншому продукцію або послуги. Наприклад, товар А передається із цеху X в цех У одного підприємства. В цеху У товар А переробляється в про­дукт В і продається сторонньому покупцю (див. рис. 2.3). То­вар, який передається із цеху X в цех У, часто називається на­півфабрикатом власного виробництва. Допустимо, що цехХ має можливість реалізувати продукт А зовнішньому покупцю. Ринок, де можна продавати або купувати напівфабрикати, на­зивається ринком напівфабрикатів.

Існує три основних методи визначення внутрішніх (трансфе­ртних) цін:

а) на ринковій основі;

б) на базі витрат;

в) договірні.

В ідеалі трансфертна ціна повинна дозволяти керівнику під­розділу приймати рішення, оптимальне для підприємства в цілому. Два спеціальних критерії дозволяють зупинитись на правильному виборі методу:

забезпечення відповідності цілям підприємства;

рівень задоволення при досягненні цілі.

Там, де проміжний ринок є ринком чистої конкуренції і внут­рішня залежність підрозділу мінімальна, напівфабрикати та по­слуги найчастіше оцінюються за ринковими цінами. В більшості випадків внутрішньогосподарському обміну надають перевагу, коли ціни і якість продукції та послуг відповідають ринковим. Філія-покупець бачить вигоди від такої угоди у впевненості в якості товару, постачальника і надійності доставки. Деколи неможливо, недоцільно або надто дорого використо­вувати ринкову ціну в якості бази для внутрішніх розрахунків. Багато організацій беруть за основу трансфертної ціни власні витрати. База розрахунку - поточні витрати (повна со­бівартість). Це змушує підрозділ постачальника пильніше ко­нтролювати витрати. Будь-які перевитрати зачіпає і підрозділ покупця. Дійсно, якщо внутрішня ціна розраховується як сума фактичних витраті встановленого відсотка від них, то підрозділ-постачальник може отримати додаткові доходи на кожну гривню перевитрат. Багато підприємств використовують стан­дартну собівартість для стимулю­вання режиму економії. Головне обмеження використання повної собівартості в якості бази трансфер­тного ціноутворення є те, що підтримуються часткові інтере­си підрозділу, а не компанії в цілому. Не дивлячись на обмеження, витратна основа трансфертних цін широко розповсюджена. Головна причина - ясність і зручність для адміністрації. Більш того, напівфабрикати най­частіше відрізняються за якістю від сторонніх аналогів. Не існує єдиного правила встановлення внутріфірмових цін. На перших порах необхідно дотримуватись наступного. Мі­німальна трансфертна ціна повинна включати: 1)реальні витрати;

2) альтернативні витрати на одиницю.

Реальні витрати — це витрати, які прямо відносяться на собі­вартість конкретного напівфабрикату. Вони часто наближа­ються до змінних витрат. Альтернативні витрати — це величина, рівна маржинальному доходу, від якого фірма від­мовиться при внутрішній реалізації.

Закупівельні ціни являють собою ціни, за якими сільськогос­подарські виробники (кооперативні, державні, фермерські, осо­бисті підсобні господарства) продають свою продукцію держав­ним, кооперативним та приватним заготівельним, переробним та торговельним фірмам. Закупівельні ціни застосовуються також при заготівлі продукції хутрового звіринництва, рибальства, закупках вторинної сировини.

Оптова ціна торгівлі являє собою ціну, за якою підприємства й організації-споживачі закуповують продукцію у постачальницько-збутових (оптових) організацій. Вона, крім оптової ціни ви­робник, включає постачальницько-збутову (оптову) націнку збутових і транспортних організацій та податок на додану вартість (див. рис. 2.4). Націнка - це ціна за послуги постачальницько-збутових та торгових організацій. Залежно від каналу товароруху націнки бувають оптові та роздрібні.

Різновидом оптової ціни торгівлі є біржові ціни, які викорис­товуються при операціях на біржі, адже біржа - це установа та ор­ганізаційна форма оптової (гуртової) торгівлі. Біржові ціни поряд із співвідношенням попиту і пропозиції до моменту постачання товару враховують також величину процента за кредит, витрати на фінансування біржових операцій, витрати на страхування і збе­рігання товару, комісійні брокеру. За нормальної кон'юнктури бі­ржові ціни найчастіше вищі від ціни за наявний товар.

Роздрібні ціни — це ціни, за якими населення купує товари у приватній, кооперативній та державній торгівлі. Роздрібні ціни є, як правило, кінцевими цінами. Роздрібні ціни включають оптові ціни, витрати і прибуток організацій роздрібної торгівлі (магази­ну). Якщо товар надходить у магазин безпосередньо від виробни­ка, то роздрібна ціна складається з оптової ціни виробника і тор­гової націнки. Якщо канал руху товару від виробника до кінцево­го споживача проходить через постачальницько-збутову організацію, то роздрібна ціна складається з ціни оптової торгівлі і роздрібної торгової націнки. За роздрібними цінами організації роздрібної торгівлі і продавці на вільному ринку реалізують това­ри кінцевому споживачу - населенню.

Особливим різновидом роздрібної ціни є ціни на продукцію закладів громадського харчування, тарифи2 на послуги (побутові, комунальні, туристичні, транспортні, розважальних закладів), ціни на житло, гаражі. Як що товари купуються з одночасною виплатою або перера­хунком грошей, то роздрібні й оптові ціни набувають форми го­тівкових, а якщо з відстроченням виплати - то кредитних.

Роздрібні ціни тісно пов'язані з іншими видами цін. На рі­вень, співвідношення, динаміку роздрібної ціни впливають спо­живчий попит, рух грошових доходів, інфляція, мода, національні особливості. Підприємці мають справу з роздрібними цінами при визначенні ціни кінцевої реалізації товару, проведенні маркетин­гових досліджень, встановленні рівня оплати праці, соціальних трансфертів, атакож при оцінці граничного рівня оптових та за­купівельних цін. Роздрібні ціни можуть відрізнятися за поясами та регіонами країни, бути постійними, тимчасовими, сезонними. На товари-новинки та товари підвищеного попиту можуть вста­новлювати підвищені роздрібні ціни.

Особливим різновидом роздрібних цін є ціни комісійної та аукціонної торгівлі.

Аукціонна ціна - це ціна, що склалася підчас реалізації това­рів на аукціонах у процесі зміни початкової (відправної) ціни, ого­лошеної аукціоністом, у бік підвищення або зниження. Така ціна може істотно відрізнятися від ринкової ціни, оскільки відображає унікальні та рідкісні властивості й ознаки товарів. Рівень аукціон­ної ціни визначається за принципом «хто дає більшу ціну». Розрі­зняють два способи у торговування цін на аукціонах: аукціони з підвищенням і зниженням цін. Ціна аукціону значною мірою за­лежить від рівня професіоналізму особи, яка проводить аукціон.

Ціни комісійної торгівлі. Застосовуються при продажу товарів і продуктів на комісійних засадах, що нами буде докладніше роз­глянуто у наступних розділах.

Описані види цін можуть бути базовими (базисними) і ліміт­ними.

Базові ціни встановлюються на попередні види продукції ви­значеного призначення з фіксованими параметрами якості. При постачанні товару з параметрами, які відрізняються від базових, рівні цін визначаються за допомогою надбавок і знижок до базо­вої ціни, які враховують зміни в якості товару.

Товаровиробник може встановлювати на нові види продукції лімітну, тобто максимально допустиму ціну, яка забезпечить заці­кавленість споживачів у використанні нової продукції. Отже, лі­мітна - це граничнодопустимий (верхній) рівень ціни нової продукції. Визначається вона на підставі вартісної оцінки поліпшен­ня споживчих властивостей цієї продукції, яке забезпечує віднос­не здешевлення її для споживача. Лімітна ціна визначається на по­чаткових етапах розроблення (проектування) нової продукції і ви­користовується для техніко-економічних розрахунків, обґрунтування доцільності її виробництва, встановлення договір­них або прейскурантних цін.