7 Література

1. Белік В. Стан та проблеми цукрової промисловості // №9-10. Техніка АПК.-2003, с. 34-36.

2. Домарецький В.А., Остапчук М.В., Українець А.І. Технологія харчових продуктів. - К.: НУХТ, 2003.- 569 с.

3. Павлова В.А., Титаренко Л.Д., Залигіна В.Д. Ідентифікація та фальсифікація продовольчих товарів. - К.: 2006, 189 с.

4. Технология пищевых производств / Л.П. Ковальская, Г.М. Мелькина, Н.Н. Шебершнева и др..: Под ред.. Л.П. Коваль ской. - М.: Агропромиздат, 1988. - 286 с. - (Ученики и учеб. Пособие для учащихся техникумов).

Тема 14. Зберігання і основи переробки лубоволокнистих культур

1 Основні питання теми

1.1 Режими зберігання лубоволокнистих культур

1.2 . Основи переробки лубоволокнистих культур

2 Ключові поняття і терміни

Лубоволокнисті культури. Льон-довгунець. Солома. Треста.

3 Індивідуальне завдання

3.1 Тип завдання: бібліографічний огляд навчально-методичної, наукової літератури за темою.

3.2 Мета завдання: ознайомитися з технологією і режимами первинної переробки льну-довгунця.

3.3 Самостійна робота: описати технологію первинної переробки та зберігання лубоволокнистих культур

4 Форма подання звіту

Тема. Коротке теоретичне обґрунтування. Малюнки обладнання для первинної обробки льну-довгунця

5 Питання для самоконтролю

5. 1 Для чого виробляють льон-довгунець?

5.2 Які є способи збирання льону?

5.3 Які процеси відбуваються при переробці соломи на тресту?

5.4 Під впливом чого волокно звільняється від інших тканин стебла?

5.5 Які є способи і режими зберігання трести?

5.6 Чим треста відрізняється від соломи?

5.7 Коротка технологія переробки трести на волокно.

6 Короткий теоретичний матеріал

Луб'яні волокна є цінною сировиною для текстильної про­мисловості. Вироби з них широко використовуються у різних галу­зях народного господарства. Відходи, наприклад, костриця, використо­вуються як сировина в паперовій промисловості, для виготовлення бу­дівельних термоізоляційних матеріалів, у хімічній промисловості для одержання фурфуролу.

З усіх видів луб’яних волокон найціннішим є лляне волокно. В сировинному балансі текстильної промисловості льон займає друге місце після бавовнику. Лляне волокно значно міцніше за бавовник, вовну, джут, має гарні прядивні властивості, гнучкість, міцність, здатність гарно ділитися при чесанні на тонесенькі волоконця. Із лляного волокна виробляється широкий асортимент товарів побутового і технічного призначення.

Первинну обробку стебел луб'яних культур, особливо льону-довгунцю, в основному проводять на підприємствах. Але господар­ства продають луб'яну сировину не тільки у вигляді соломи, але й тресту, волокна.

Луб’яні волокна розміщені у коровій паренхімі стебла у вигляді пучків. Первинна обробка луб’яних культур льону складається з процесів і операцій, мета яких — виділення волокна або лубу із стебла і є досить складною. Для виділення волокна із стебла використовують мікробіологічні, ферментні процеси та здійснюють механічну обробку. Чим довші й тонші стебла льону, тим більше в них міститься волокна.

Дуже важливою ознакою якості майбутнього волокна є колір стебел. Він залежить від ступеня стиглості рослин, умов їх вирощування, погоди під час збирання і зберігання стебел та ін. Нормальні за якістю стебла льону, тобто зібрані в оптимальні строки (ранньо-жовта стиглість), правильно висушені й не ушкоджені хворобами, мають світло-жовтий або зеленувато-жовтий колір. Прядивні властивості луб’яних волокон залежать також від анатомічних властивостей рослин. Структура елементарних волокон і їх зв’язки поміж собою, характер сполучення їх у луб’яні пучки багато в чому визначають технологічні властивості майбутнього волокна. Головною складовою частиною волокон є целюлоза (80 – 84 %), що надає волокнам і виробленим із них тканинам міцності на розрив, гнучкості та еластичності, носкості, гігроскопічності, м’якості та блиску. Особливе значення має вміст у стеблах пектинових речовин. Заповнюючи міжклітинні проміжки, вони утворюють так звані серединні пластинки, які склеюють елементарні волокна у пучки, а пучки — з іншими тканинами стебла. Вилучити волокна із стебел можна руйнуванням (розкладанням) пектинових речовин.

Рослини льону, вирвані з корінням, після відокремлення насінних коробочок називають соломою. Це вже промислова сировина, з якої виробляють волокно. Після певної обробки соломи, яка спрямована на руйнування зв’язків між луб’яними пучками і деревиною, отримують тресту.

Відомі кілька способів приготування трести: біологічний (водяне і росяне мочіння), фізико-хімічний та хімічний. В останні роки переважна більшість льоносоломи в Україні переробляється на тресту способом росяного мочіння — розстиланням. Солому розстилають стрічками на луках, багаторічних перелогах або прямо на льонищі, де вирощували льон. Внаслідок зволоження росою або опадами на поверхні соломи розвиваються гриби, які, поширюючи свій міцелій на корову паренхіму, виділюваними ферментами гідролізують (руйнують) пектинові речовини. При температурі нижче 0 °С розвиток мікроорганізмів практично припиняється, при температурі від 0 до 3 °С він відбувається дуже повільно, а при 18 – 22 °С — дуже активно. Якщо роса або дощ не випадає, процеси гідролізу також затримуються. Встановлено, що найкращим часом для розстилання соломи є перша і друга декади серпня. Росяне мочіння у більш пізні строки призводить до збільшення тривалості вилежування трести і значного зменшення виходу та зниження якості волокна.

Збирають льон-довгунець комбайнами ЛКВ-4Т та ЛК-4Т. При цьому виконується кілька операцій: брання рослин, очісування насіннєвих коробочок, завантаження вороху у транспортні засоби, в’язання соломи у снопи (ЛКВ-4Т) або розстилання на льонищі (ЛК-4Т). Оптимальна норма розстилання 25 – 30 ц льоносоломи на 1 га стелища. Для прискорення процесу вилежування стрічку соломи раз або двічі перевертають за допомогою перевертача ОСН-1. Кінець вилежування трести визначають за пробами. Їх відбирають, коли треста набуває сірого кольору, легко мнеться у руках, а волокно вільно відокремлюється по всій довжині стебла. Проби масою 2,0 – 2,5 кг беруть з різних стрічок стелища, сушать і обробляють на м’яльно-тіпальних машинах. Для підбирання трести із стрічок застосовують підбирачі ПТП-1 та ПТН-1. Вони підбирають і в’яжуть тресту в снопи або складають для наступного сушіння в конусах. Найбільший вихід волокна з гарною міцністю отримують із трести вологістю 12 %.

Лляну тресту зберігають при абсолютній вологості стебел не більше 19 %. Найнадійнішим є зберігання її в шохах (під навісами). Якщо навісів немає, тресту зберігають у скиртах або стогах без накриття. Правильно складений стіг має діаметр 6 – 7 м, висоту 8 м. Знизу до середини діаметр його збільшується, а потім зменшується так, щоб верхівка закінчувалась конусом. У стіг таких розмірів і форми

вкладають 12 – 15 т сировини. Оптимальні параметри прямокутної скирти: ширина 5 – 6 м, довжина 12 – 15; висота 7 – 8 м. При формуванні скирт до половини висоти їх також розширюють, а потім звужують і вершують. Снопи вкладають гузирями зовні так, щоб у центральній частині стогу чи скирти вони були підняті на 40 – 50 см вище країв, з утворенням схилу до периферії. Перед укладанням снопів треба зробити підстіжники і підскиртники із жердин, гілля, які кладуть на основу з колод. Можна

використовувати кострицю, насипаючи її суцільним шаром не менше 30 см. Тресту з підвищеною вологістю кладуть у скирти з меншою щільністю. При цьому в окремих господарствах практикується закладка скирт з колодязями для природного або примусового сушіння сировини за допомогою підігрівачів ВПТ-400 або ВПТ-600.

Останнім часом для зберігання сировини з підвищеною вологістю (від 25 до 35 %) її обробляють певними хімічними препаратами (консервантами). Так, у якості консерванту льоносировини підвищеної вологості використовують безводний аміак, який вводиться у скирту за допомогою активного вентилювання, та вуглеамонійні солі (ВАС).

Подальша обробка трести полягає у відокремленні волокна від інших тканин стебла. Залежно від місця проведення розрізняють заводську (промислову) та позазаводську, або господарську, обробку. У господарствах тресту обробляють на м’яльно-тіпальних агрегатах (рисунок 14.1)

Р исунок 14.1 - М’ялка МЛКУ-6

Агрегат складається із м’ялки МЛКУ-6, льонотіпальної машини ТЛ-40А (рис. 14.2) та куделепідговчої машини КЛ-25М. На сучасних державних льонозаводах встановлено високопродуктивні м’яльно-тіпальні агрегати МТ-100Л, МТ-530Л та інші, що

Рисунок 14.2 - Льонотіпальна машина ТЛ-40А

мають високу пропускну здатність — від 600 до 1000 кг трести за годину, залежно від її номера. При переробці трести нормальної якості загальний вихід волокна становить 23 – 25 %, у тому числі 12 – 15 % так званого довгого волокна. Довге і коротке волокно оцінюють за номерами і відправляють на склад для відлежування (кондиціювання) на 10 – 15 днів.

Після цього волокно проходить контрольне сортування й оцінювання. Потім його пресують у кіпи за номерами на спеціальних пресах РП-5У та ін. Запресоване в кіпах волокно відправляють на льонокомбінати чи фабрики.

Лляний ворох (насіння в коробочках, листя, частинки стебел), отриманий після комбайнованого збирання льону, має високу вологість (75 – 80 %) і дуже нестійкий при зберіганні. Тому його негайно сушать на спеціальних сушарках при температурі теплоносія 45 – 47 °С, після чого перетирають на молотарці-віялці МВ-2,5А. В результаті отримують насіння і полову.

Література

1. Осокіна Н.М., Гайдай Г.С. Технологія зберігання і переробки продукції рослинництва: Підручник – Умань, 2005. – 614 с.

2. Подпрядов Г.І., Скалецька А.М., Сеньков А.М., Хилевич В.С. Зберігання і переробка продукції рослинництва.- К.: Мета, 2002. – 495 с.