4. Охарактеризуйте гіпотези щодо появи багатоклітинних організмів.

Як спосіб досягнення біологічного прогресу для еукаріотів характерне ускладнення організації в процесі історичного розвитку. Вже в одноклітинних організмів (водорості, інфузорії) клітини побудовані дуже складно. Поява багатоклітинних організмів - ще один прояв здатності еукаріотів до ускладнення будови. Більшість учених вважає, що багатоклітинні організми походять від колоніальних унаслідок диференціації клітин останніх.

Є кілька гіпотез походження еукаріотів, з яких у наш час найпопулярніша симбіотична, її послідовники вважають, що двомембранні органели, які мають свій геном і здатні до розмноження поділом (пластиди та мітохондрії) - нащадки симбіотичних прокаріотів, котрі втратили здатність до існування поза клітиною хазяїна. Спільне існування кількох видів прокаріотів привело врешті-решт до появи еукаріотичних клітин.

5. Чому не можна сучасних мавп вважати предками людини.

Найближчими предками людини розумної були не мавпи, а інші представники роду Homo.

Однозначно предком людини не є жодна з сучасних мавп (шимпанзе, горила, орангутанг), проте ми з ними маємо спільних предків. Людина розумна, на відміну від сучасних людиноподібних мавп, відноситься до роду Homo, до нього ж належав ще цілий ряд вимерлих видів, еволюція яких вивчена досить докладно.

Предком людини були двоногі африканські мавпи, що відносяться до нині вимерлому роду австралопітеків.

6. Чому вимерло більшість плаунів.

Сучасні Плауноподібні — нащадки найдавніших вищих спорових рослин, в яких в життєвому циклі переважає нестатеве покоління, тобто спорофіт. Плауноподібні, в основному, вимерли ще в карбоні палеозойської ери через зміну клімату. Це були могутні дерева та кущі, вони відіграли важливу роль в утворенні покладів кам’яного вугілля.

7. Згідно з гіпотезою походження життя на Землі академіка Опаріна перші ознаки живих систем мали коацерванти. Порівняйте їх властивості з властивостями амеби звичайної.

Опарін припустив, що амінокислоти, нуклеотиди та інші органічні молекули, які утворюються абіогенним шляхом, могли спонтанно полімеризуватися, а полімери, у свою чергу, прилипали один до одного, утворюючи великі комплекси, що називаються коацерватами.

Коацервати росли, приєднуючи до себе нові органічні молекули, і могли розділятися на частини в результаті випадкових механічних впливів (амеба також здатна змінювати форму та ділиться на дві частини, утворюючи нові самостійні організми. Коли вони досягають повних розмірів, вони знову починають ділитися).

Ті з коацервантів, які росли швидше, володіли перевагою в природному відборі, і поступово витісняли повільніші коацервати, що і стало причиною для еволюційного розвитку. Ця еволюція і призвела, зрештою, до виникнення «доцільних» біомолекул і живої клітини.

Коацервати можуть реагувати на впливи пов’язані з обміном речовин, так само як амеби. Вони здатні реагувати на подразники, що утруднюють чи полегшують засвоєння речовин, або ж не реагувати на індиферентні впливи. Таку властивість коацерватів позначають терміном «подразливість» – властивість живих організмів (тварин, рослин) реагувати змінами свого стану або рухами на різні зовнішні подразники: електромагнітні хвилі, вібрації, зміни температури, вологості тощо. Коли до амеби торкаються або коли вона збуджена, вона негайно згортається в крихітний кульку.