Львівська обласна державна адміністрація Головне управління економіки облдержадміністрації

м. Львів - 2008

Анотація

Представлена робота відрізняється практичним підходом автора до вирішення проблем з використання альтернативних та нетрадиційних джерел енергії. Основна увага автора приділена визначені економічної доцільності вибору систем теплозабезпечення у розрізі очікувань ринку енергоносіїв у світі та Україні. При підготовці матеріалів використано власний досвід автора, теоретичні досягнення, вітчизняний та світовий досвід з комплексного вирішення проблем переходу енергетики на альтернативні та нетрадиційні джерела енергії. Пропозиції автора враховують експертні пропозиції та побудовані на власному досвіді.

Перевага роботи проти аналогічних видань глибокий системний аналіз проблеми та пропонування практичних рішень щодо застосування обладнання для тих чи інших цілей. Окремими штрихами проходить економічний аналіз доцільності використання традиційних джерел енергії та аналіз стану у галузі.

Робота розрахована на керівників бюджетних установ, співвласників багатоквартирних будинків, широкі верстви населення.

Автор висловлює подяку членам науково-технічною ради головного управління економіки Львівської облдержадміністрації за конструктивні зауваження та практичні поради надані при підготовці роботи.

ЗМІСТ

І		Вступ	4
ІІ		Постановка проблем	23
ІІІ		Альтернативні джерела енергії	79
IV		Нетрадиційні джерела енергії	92
V		Література	174
VI		Додатки	176
VII		Примітки	184

ВСТУП

Розвіданих світових запасів вугілля людству вистачить на 200 років, нафти і природного газу - на 36 років, ядерного палива - на 40 років. Стає добре зрозумілим, що енергетична політика XXI століття ґрунтуватиметься на використанні нетрадиційних поновлюваних екологічно чистих джерел енергії: сонячна енергія, енергія вітру, тепло Землі, води, зовнішнього повітря і тому подібне Одним із значних підтверджень цієї тези є схвалена Комісією Європейських співтовариств на початку 2008 року програма по боротьбі з глобальною зміною клімату, така, що передбачає збільшення частки використання поновлюваних джерел енергії з 8,5 до 20 %. До 2010 року у країн-учасниць ЄС повинно бути не менше 12% альтернативних джерел від загального об'єму внутрішнього споживання енергії. Зараз же фактично досягнутий рівень в 8,5%.

Щодо України, то відношення до нетрадиційних (поновлюваним) джерел енергії у нас було і залишається несерйозним. На зорі незалежності в Україні, якій історично дісталася могутня енергетична база (атомні, теплові і гідростанції) і надмірні по відношенню до внутрішнього споживання потужності, навіть говорити про розвиток нетрадиційних джерел енергії було не природним. Вартість енергії від нетрадиційних джерел була явно вища, ніж проведеною традиційним способом. Крім того, виникало природне питання : а навіщо їх розвивати, якщо і так вироблюваної енергії є біль ніж достатньо. Пройшли роки. Ситуація змінилася. Існуючі теплові і гідростанції постаріли, устаткування, в умовах хронічного браку коштів на його обслуговування і модернізацію, зносилося, вартість виробленої традиційними способами електро- і теплої енергії значно зросла, посилилася негативна дія енергопідприємств на навколишнє середовище. Значно виросла і вартість палива, використовуваного для виробництва теплової і електричної енергії, і, що істотно, має стійку тенденцію до подальшого зростання. А найголовніше, велика частина цього палива має зарубіжне походження і його постачання не є диверсифікованим.

Останні події в газовій сфері (створення РосУкрЕнерго і перехоплення Росією туркменського ринку) фактично зробили Україну енергетично залежною від Росії на довгі роки, що досить гостро ставить питання про визначення цілей, пріоритетів і основних принципів розвитку енергетики на перспективу, включаючи формування оптимальної структури паливно-енергетичного балансу. Але, не дивлячись на «гостроту» і актуальність цього питання, ми до цих пір живемо в невіданні щодо того, як і на базі яких ресурсів планується розвивати паливно-енергетичний комплекс України, як і раніше відкритими залишаються ключові питання, відповіді на яких визначать не тільки майбутній розвиток енергетики, але і економіки країни в цілому :

· Як і за рахунок чого в умовах критичного рівня зносу основного виробничого устаткування і недозволених проблем з дебіторсько-кредиторською заборгованістю розвиватиметься теплоенергетика?

· На яких принципах і, що головне, за рахунок яких ресурсів розвиватиметься гідроенергетика?

· Яка доля атомної енергетики? Чи зупинимося ми на введенні в експлуатацію двох нових блоків? Чи продовжуватимемо терміни експлуатації тих, що існують?

· І, нарешті, яка роль нетрадиційних (поновлюваних) джерел енергії в майбутньому енергобалансі країни?

На жаль, всі ці питання поки що не знаходять будь-яких зрозумілих відповідей і, навряд чи у цьому відношенні звернути увагу на можливості, які має Україна для розвитку однієї, скажемо прямо, не найголовнішою з погляду сьогоднішнього дня, сфери енергетики - нетрадиційних (поновлюваних) джерелах енергії необхідно вже зараз. Зрозуміло, що вирішити проблеми, що стоять перед Україною в енергетичній сфері, зосередившись виключно на розвитку поновлюваних джерел енергії, не є можливим. Але і нехтувати цим напрямом і упускати наявні можливості з не варто, бо що-небудь таки зміниться в самому найближчому майбутньому. Очікування змін для пересічного громадянина підтверджуються Європейськими ініціативами у цьому напрямку.

Ото ж спробуємо розібратися, чому країни ЄС починаючи ще з 1996 року поставили перед собою амбітне завдання до 2010 року подвоїти частку поновлюваних джерел енергії в загальному енергобалансі і активно її реалізують, які принципи і механізми вважаються прийнятними для реалізації цього завдання, наскільки сприйняті вони в Україні. Звернемось до документів, зокрема « Стратегії країн-членів Європейського Союзу

з розширення використання поновлювальних джерел енергії (ВІЕ) ».