6. Сутність поняття „особистість” у вітчизняних теоріях особистості.

В.Бехтерев. На його думку, під особистістю слід розуміти як об'єднуюче, так і спрямовуюче начало, що керує думками, діями та вчинками лю­дини. Тобто особистість як по­няття містить у собі, окрім внут­рішнього об'єднання та коорди­нації, ще й активне ставлення до навколишнього світу, що грун­тується на індивідуальній пере­робці зовнішніх впливів. Відпо­відно до цього, в особистості ви­діляються як суб'єктивна, так і об'єктивна сторони. Суб'єктивні переживання особистості завжди виявляються через певну низку об'єктивних явищ.

В.Бехтерев підкреслював, що саме в об'єктивних явищах «міститься те збагачення, яке вносить особистість в оточуючий її зов­нішній світ». З погляду об'єктивної психології, лише об'єктивні вияви особистості, які доступні для спостереження, влас­не і складають об'єктивну цінність особистості.

Зазначене дає змогу вченому зробити висновок, що «особистість з об'єктивного погляду є психічний індивід з усіма його самобутніми особливостями — індивід, який є самодіяльною істотою щодо оточуючих зов­нішніх умов». На його думку, саме загальна сукупність психічних явищ з їх особливос­тями, а не окремо розглянуті. явища — оригінальність розуму, творчі здібності, розумовий кру­гозір, воля — об'єктивно харак­теризує особистість.

Таким чином, В.Бехтерев формулює наступне визначення: «Особистість з об'єктивного по­гляду є не що інше, як само­діяльна особа зі своїм психоло­гічним складом та індивідуаль­ним ставленням до оточуючого світу»

На думку А. Ф. Лазурского основне завдання особистості - це пристосування (адаптація) до навколишнього середовища. Ступінь активності пристосування особистості до навколишнього середовища знаходить відображення в трьох психічних рівнях - нижчому, середньому і вищому. Фактично ці рівні відображають процес психічного розвитку людини.

Нижчий рівень характеризує максимальний вплив зовнішнього середовища на психіку людини.

Середній рівень передбачає більшу можливість пристосуватися до навколишнього середовища, знайти в ній своє місце.

На вищому рівні психічного розвитку процес пристосування ускладнюється тим, що значна напруженість, інтенсивність душевного життя, змушує не тільки пристосуватися до середовища, а й породжує бажання переробити, видозмінити його, згідно зі своїми потребами.

Особистість у поданні О. Ф. Лазурского це єдність двох психологічних механізмів. Це ендопсіхіка - внутрішній механізм людської психіки. Ендопсихіка виявляє себе в таких основних психічних функцій як увага, пам'ять, уяву і мислення, здатність до вольових зусиль, емоційність, імпульсивність, тобто в темпераменті, розумовій обдарованості, нарешті, характері.

Та екзопсихіка, зміст якої визначається ставленням особистості до зовнішніх об'єктів, середовища. Екзопсіхічні прояви завжди відображають на собі зовнішні, оточуючі людину умови. Обидві ці частини пов'язані між собою і впливають один на одного.

Концепція особистості В. М. Мясищева

Розвиваючи ідеї Лазурського про ставлення особистості В. М. Мясищев будує свою концепцію особистості, центральним елементом якої є поняття відносин.

Відносини особистості - це активний, свідомий, інтегральний, виборчий, заснований на досвіді зв'язок особистості з різними сторонами дійсності. Система відносин особистості формуються під впливом суспільних відносин, якими особистість пов'язана з навколишнім світом і суспільством.

Види відносин. Перш за все вони поділяються на позитивні і негативні.

1. Поведінкова сторона відносин виражається за допомогою потреб.

2. Емоційна сторона відносин виражається за допомогою прихильності, любові, симпатії та протилежних за знаком почуттів - неприязні, ворожнечі, антипатії.

3. Пізнавальна або оціночна сторона проявляється у прийнятих особистістю моральних цінностях, переконаннях.

Про розвиток відносин. Якщо особистість це система її відносин, то процес розвитку особистості обумовлюється ходом розвитку її відносин. У шкільному віці збільшується число відносин, виникають позасімейні обов'язки, навчальна робота.

Відносини і установка. Установка несвідома і тому вона безособова, а відносини свідомі, «хоча мотиви або джерела їх можуть не усвідомлюватися». Відносини характеризуються вибірковістю, а установка готовністю.

Г.С. Костюк (1899-- 1982). За його концепцією, індивід стає суспільною істотою, особистістю в міру того, як у нього формуються свідомість і самосвідомість, утворюється система психічних властивостей, здатність брати участь у житті суспільства, виконувати соціальні функції.

Соціально зумовлене психічне в людини визначає її соціальні відносили з іншими людьми. Психічна діяльність особистості відбувається в результаті інтеграції психічних процесів та властивостей і здійснюється нейрофізіологічними механізмами. Останні є системою, що залежить у своєму функціонуванні від тих систем організму, які складаються з біохімічних, біофізичних та інших компонентів. Між психічним та фізіологічним існують складні стосунки. Психічне не тільки реалізується фізіологічним, а й зазнає змін залежно від перебігу функціонування фізіологічних механізмів.

7. Сутність поняття „особистість”: біхевіористичний підхід.

Особистість людини, з погляду біхевіоризму, є не що інше, як сукупність поведінкових реакцій, властивих цій людині. Та або інша поведінкова реакція виникає на певний стимул, ситуацію. Формула «стимул - реакція» (S-R) є провідною в біхевіоризмі. Закон ефекту Торндайка уточнює: зв’язок між S-R посилюється, якщо є підкріплення. Підкріплення може бути позитивним (похвала, отримання бажаного результату, матеріальна винагорода тощо) або негативним (біль, покарання, невдача, критичне зауваження тощо). Поведінка людини найчастіше випливає з очікування позитивного підкріплення, але іноді переважає бажання насамперед уникнути негативного підкріплення, тобто покарання, болю тощо.

Отже, з позиції біхевіоризму особистість - це все те, чим володіє індивід, і його можливості щодо реакцій. Людину в концепції біхевіоризму розуміють насамперед як істоту, запрограмовану на ті чи інші реакції, дії, поведінку. Змінюючи стимули й підкріплення, можна програмувати людину на необхідну поведінку.

Була розроблена теорія научіння - біхевіоризм, школа психології, яку в представили І.Павлов, Д.Уотсон, Б.Скіннер. Вони розгорнули свої ідеї про те, що важливим моментом у формуванні людської поведінки є неперервний вплив соціального оточення. На думку теоретиків даного научіння, соціальні, і особливо сексуальні ролі людей, а також більшість форм соціальної поведінки формуються в результаті спостереження за такими соціальними моделями, як батьки, вчителі, друзі, емоційно значимі люди і т.п.

Згідно з теорією научіння, особистість - це результат взаємодії індивіда з навколишнім середовищем, яке він хоче пізнати, щоб визначити, в яких ситуаціях його поведінка є адекватною і відповідає суспільним нормам, а в яких ні

Таким чином, в основі теорії научіння лежить поведінковий аспект. Вона пояснює, як можна змінювати поведінку людей залежно від дій в конкретних ситуаціях. Одним з основних елементів цієї теорії є концепція зміни людської поведінки, пов'язаної з умовними рефлексами.

8. „Особистість” в трансперсональній психології (С. Гроф, Р. Асаджіолі).

У трансперсональній психології особистість розглядають через призму взаємодії свідомого і несвідомого компонентів при безперервному обміні енергією між ними. Відмінною рисою трансперсональної психології є модель людської душі, в якій визнають значущість духовного й космічного вимірювань і можливостей для еволюції свідомості. При цьому несвідоме вважають творчим, розумним принципом, який пов´язує людину з усім людством, з природою і космосом.

На поведінку особистості впливають функціональні одиниці, так звані «КОМПЛЕКСИ» - сукупність психічних елементів (ідей, думок, відносин, переконань), що об´єднуються навколо якогось тематичного ядра та асоціюються з певними відчуттями.

Р. Ассаджіолі розробив концептуальну трансперсональну систему - психосинтез. Її побудовано на припущенні, що людина перебуває в постійному процесі зростання, актуалізуючи свій невиявлений потенціал.

Ассаджолі в якості пояснювальної та інструментальної моделі індивідуального буття людини пропонує так звані «Карти внутрішнього світу».

Структура особистості, за Ассаджіолі, складається з семи динамічних складових:

1. нижче несвідоме (пригнічені бажання, комплекси, інстинкти, давно забуті спогади);

2. середнє несвідоме - це бадьорість свідомості, де відбувається визрівання задуму;

3. вище несвідоме - натхнення у творчості, потяг до героїчних вчинків, альтруїзм, екстаз;

4. поле свідомості - безперервний потік відчуттів, образів, думок, почуттів, бажань, доступних свідомому аналізу;

5. свідоме особисте «Я» - центр свідомості особистості, але він зникає, коли людина засинає, перебуває під наркозом;

6. вище надособове істинне «Я» (або «СВОЄ») - перебуває над потоком думки і станами тіла, не схильне підпадати під їх вплив;

7. колективне несвідоме (за Юнгом - «колективне несвідоме - передумова кожної індивідуальної психіки»).

Перші шість динамічних складових входять у колективне несвідоме.

Важливим елементом психосинтезу Ассаджіолі є поняття субособистостей - динамічних підструктур, які мають відносно незалежне існування. Найзвичніші субособистості - ті, що пов´язані з ролями, які ми граємо в житті, наприклад сина, батька, коханого, лікаря, вчителя, службовця.

Станіслав Грофф у сфері психіки особистості виокремив чотири її сфери, які лежать за межами нашого звичайного досвіду свідомості: а) сенсорний бар´єр; б) індивідуальне несвідоме; в) рівень народження і смерті (перинатальні матриці); г) трансперсональна сфера.

Сенсорний бар´єр можна спостерігати під час сеансів із психоделічними препаратами або в сучасних підходах експериментальної психотерапії, де використовують дихання, музику, роботу з тілом. Їх переживанню сприяють найрізноманітніші релігійні обряди, східні духовні практики. Багато таких випадків можна спостерігати під час спонтанних епізодів неординарних станів свідомості.

Сфера індивідуального несвідомого - все що завгодно з життя людини, якийсь недозволений конфлікт, якесь витіснене з пам´яті, будь-які події чи обставини, що мають високу емоційну значущість переживань.

Рівень народження і смерті (перинатальні матриці) розкриває повний спектр переживань, які відбуваються на цьому рівні при повторному біологічному народженні. Але отримання родових травм становить саму суть цього процесу. Тому Грофф назвав цю сферу несвідомого перинатальною. Переживання смерті й нового народження, що відображають перинатальний рівень несвідомого, вельми різноманітні та складні. Виявляється такий досвід у чотирьох «базових перинатальних матрицях» (БПМ), які сформувалися під час чотирьох клінічних стадій біологічного народження.

Пренатальні матриці (життя в утробі матері):

І матриця – рай. У дитини формується поняття любові. (Сумніви «залишити / не залишати дитину» - формується комплекс вини)

ІІ матриця – вигнання з раю, чи жертва. Формується терпіння. (Бисті роди – людина нетерпляча, не наполеглива. Затяжні роди – комплекс жертви).

ІІІ матриця – боротьба, чи путь героя (роди). Формується сміливість.

ІV матриця – свобода.