- •Предмет і завдання курсу „Психологія особистості”.
- •Співвідношення понять „індивід”, „особистість”, „індивідуальність”.
- •Сутність поняття „особистість” у психодинамічних теоріях особистості.
- •Сутність поняття „особистість” у когнітивних теоріях особистості.
- •Сутність поняття „особистість” у гуманістичних теоріях особистості.
- •Сутність поняття „особистість” у вітчизняних теоріях особистості.
- •Структура особистості о.М.Леонтьєва.
- •Динамічна структура особистості к.К.Платонова.
- •Мотиваційна сфера особистості.
- •Потреби як джерело активності особистості.
- •Визначте роль цінностей в процесі функціонування особистості.
- •14. Порівняльний аналіз розуміння особистості представниками гуманістичної психології та психоаналітичного підходу.
- •15. Поняття про психологічний захист.
- •17.Особистість і темперамент.
- •18.Особистість і характер.
- •19. Особистість і здібності.
- •20. Сутність поняття “спрямованість особистості”.
- •21. “Ядро особистості”
- •22. Сутність ієрархічної теорії мотивації Маслоу.
- •23. Сутність “зсуву мотиву на мету” (за Леонтьєвим)
- •24. Становлення і розвиток особистості з позиції психоаналізу.
- •26. Умови становлення і розвитку особистості: гуманістична психологія.
- •27. Основні психосоціальні стадії розвитку особистості за е. Еріксоном.
- •29. Стадії розвитку особистості за г.С. Костюком
- •30. Критерії психологічно-зрілої особистості з позиції гуманістичної психології
- •31. Психодинамічний напрям щодо психологічно зрілої особистості.
- •32. Психологічно зріла особистість з позиції вітчизняної психології
- •33. Проблема особистісного вибору і сенс життя
- •34. Акцентуації характеру ( а.Є. Лічко)
- •35. Особистість і характер людини
- •36. Загальна характеристика невротичної особистості.
- •37. Соціальні типи характерів за е. Фроммом
- •48. Самооцінка і рівень домагань.
- •39. Здібності, задатки та індивідуальні відмінності.
- •40. Поняття про волю.
- •41. Вольова регуляція поведінки
- •42. Емоції та особистість
- •43. Фізіологія стресу
- •44. Поняття і будова людської діяльності
- •45. Види і розвиток людської діяльності
- •46. Уміння, навички і звички
- •47. Поняття і види спілкування
- •48. Роль спілкування в психічному розвитку людини
- •49. Роль дитинства в становленні особистості
- •50. Психологія юнацького віку і формування самосвідомості
- •51. Соціалізація особистості.
- •52. Типи неправильного виховання
- •53. Типи людей та «локус контролю», інтроверсія - екстраверсія, нейротизм
- •54. Психологічні характеристики
- •55. Система регуляции личности
- •56. Система стимуляции личности
- •57. Система стабилизации личтости
- •58. Система индикации личности.
- •59. Особистість у Східному соціокультурному середовищі
- •60. Психологічні теорії мотивації
47. Поняття і види спілкування
Спілкування властиве всім живим істотам, але на рівні людини воно набуває найдосконаліших форм, стаючи усвідомленим і опосередкованим через мову. У спілкуванні виділяють такі аспекти: зміст, мету і засоби. Зміст - це інформація, що у міжіндивідуальних контактах передається від однієї живої істоти до іншої.
У людини, крім даних природою засобів передавання інформації, є чимало таких, що винайдеш й удосконалені нею самою. Це - мова та інші знакові системи, писемність в її різноманітних видах і формах (тексти, схеми, малюнки, креслення), технічні засоби запису, передавання і збереження інформації (радіо-, відеотехніка; механічна, магнітна, лазерна й інші форми записів).
Спілкування залежно від змісту, цілей і засобів можна поділити на декілька видів.
За змістом:
матеріальне (обмін предметами і продуктами діяльності),
когнітивне (обмін знаннями),
кондиційне (обмін психічними або фізіологічними станами),
мотиваційне (обмін спонуками, цілями, інтересами, мотивами, потребами),
діяльнісне (обмін діями, операціями, уміннями, навичками).
Види спілкування:
ділове (включене як окремий момент у якусь спільну продуктивну діяльність і служить засобом підвищення якості цієї діяльності. Його змістом є те, чим зайняті люди, а не ті проблеми, які зачіпають їхній внутрішній світ.)
особистісне (зосереджене в основному навколо психологічних проблем внутрішнього характеру, тих інтересів і потреб, що глибоко й інтимно стосуються особистості: пошук сенсу життя, визначення свого ставлення до значущої людини, до того, що відбувається навколо, вирішення якогось внутрішнього конфлікту тощо)
інструментальне (спілкування, що не є самоціллю, не стимулюється самостійною потребою, але переслідує якусь іншу мету, крім одержання задоволення від самого акту спілкування)
цільове (саме по собі служить засобом задоволення специфічної потреби, у даному разі - потреби в спілкуванні).
Результатом спілкування стає взаємний вплив людей.
Найважливіші види спілкування - вербальне і невербальне.
Невербальне спілкування не припускає використання звукової мови, природної мови як засобу спілкування, - це спілкування за допомогою міміки, жестів, через прямі сенсорні або тілесні контакти. Ними є тактильні, зорові, слухові, нюхові та інші відчуття й образи, одержувані від іншої особи. Більшість невербальних форм і засобів спілкування в людини є природженими і дозволяють їй взаємодіяти, домагаючись порозуміння на емоційному і поведінковому рівнях, не тільки із собі подібними, але й з іншими живими істотами. У багатьох з вищих тварин, і найбільше - в собак, мавп і дельфінів, є здатність до невербального спілкування.
Вербальне спілкування властиве тільки людині, воно як обов'язкову умову передбачає засвоєння мови. За комунікативними можливостями воно багатше за всі види і форми невербального спілкування, хоча в житті не може цілком його замінити. Та й самий розвиток вербального спілкування спочатку неодмінно спирається на невербальні засоби комунікації.