48. Самооцінка і рівень домагань.

Самооцінка – це знання про себе в поєднанні з певним ставленням до себе.

Самооцінка належить до ядра особистості і є важливим регулятором поведінки, саме від неї залежать відносини людини з оточуючими, її критичність, вибагливість до себе, ставлення до успіхів та невдач.

Самооцінка безпосередньо пов’язана з рівнем домагань, тобто тим рівнем важкості завдання, який людина зобов’язується досягти, знаючи рівень свого попереднього виконання. Залежність самооцінки людини від рівня її домагань відобразив у 1890 році психолог Джеймс за допомогою формули:

Самооцінка = успіх / домагання

З формули випливає, що прагнення підвищити самооцінку можливо досягти двома способами. Людина може або підвищити рівень домагань, щоб пережити максимальний успіх, або знизити рівень домагань, щоб запобігти невдачі. У разі успіху рівень домагань, звичайно, підвищується, людина проявляє готовність вирішувати більш складні завдання, при невдачі – відповідно, знижується.

Самооцінка, не є постійною. Джерелом оціночних значень різних уявлень індивіда про себе являє собою соціокультурне оточення.

Таким чином, самооцінка – це складова особистості, що носить суб’єктивний характер і не є постійною. Вона тісно пов’язана з рівнем домагань і за допомогою формули Джеймса, допомагає особистості вирішити конфлікт, шляхом зниження чи підвищення рівня домагань. Основне завдання самооцінки – це регуляція поведінки й діяльності.

39. Здібності, задатки та індивідуальні відмінності.

Здібності — це своєрідні властивості людини, її інтелекту, що виявляються в навчальній, трудовій, особливо науковій та іншій діяльності і є необхідною умовою її успіху.

Природжені передумови до розвитку здібностей називаються задатками. Під задатками розуміють природні можливості розвитку здібностей. Матеріальним їх підґрунтям є передусім будова мозку, кори його великих півкуль та її функціональні властивості. Ці відмінності зумовлені не тільки спадковою природою організму, а й утробним і позаутробним розвитком. Таким чином, задатки — це не здібності, а тільки передумови до розвитку здібностей. Природні задатки до розвитку здібностей у різних людей не однакові. Цим частково і зумовлений напрям розвитку здібностей, а також тим, чи вчасно виявлено здібності, задатки і чи є умови для їх реалізації.

Провідну роль у розвитку здібностей відіграють не задатки, а умови життя, навчання людей, їх освіта та виховання. Які саме здібності сформуються на основі задатків, залежатиме не від задатків, а від умов життя, виховання та навчання. На ґрунті одних і тих самих задатків можуть розвинутися різні здібності.

Не всі задатки, з якими народжується людина, обов’язково перетворюються на здібності. Задатки, які не знаходять відповідних умов для переростання у здібності, так і залишаються нерозвиненими.

Найвищий щабель розвитку здібностей, що виявляються у творчій діяльності, результати якої мають історичне значення в житті суспільства, у розвитку науки, літератури, мистецтва, називають геніальністю. Геніальність відрізняється від талановитості суспільною значущістю тих завдань, які людина розв’язує. Геній виражає найпередовіші тенденції свого часу. Велику роль у розвитку здібностей відіграє праця.

Б.М. Теплов займався проблемою вивчення індивідуальних психологічних відмінностей. У дослідженнях експериментально перевірялася гіпотеза про те, що одним з успадковуваних чинників є тип нервової системи людини.

Властивості нервової системи:

1. Сила нервової системи стосовно порушення, тобто її здатність тривалий час витримувати інтенсивні і повторювані навантаження.

2. Сила нервової системи стосовно гальмування, тобто здатність витримувати тривалі і часто повторювані гальмуючі впливи.

3. Врівноваженість нервової системи стосовно збудження і гальмування, що виявляється в однаковій реактивності нервової системи у відповідь на збуджувальні і гальмуючі впливи.

4. Лабільність нервової системи, що оцінюється за швидкістю виникнення і припинення нервового процесу збудження або гальмування.