33. Проблема особистісного вибору і сенс життя

Сенс життя можна визначити як стійку, доміную­чу спрямованість моральної свідомості, що безпосередньо ви­являється у соціальній діяльності особистості чи суспільної групи і має соціальну цінність. Сенс життя зумовлює провідні ціннісні орієнтації і стратегічні цілі як граничні підвалини ви­бору способу життя. Базою індивідуального вибору сенсу жит­тя є відображення у свідомості людини об'єктивних основ людського буття, подолання суперечностей між вимогами су­спільного ідеалу і змістом власної діяльності, суб'єктивними задумами і об'єктивними результатами і, нарешті, рівень ро­зуміння і обґрунтування свого призначення і покликання, по­кладання цілей і перспективи власної життєдіяльності у кон­тексті життя суспільства, соціальної групи, референтного оточення.

Система особистісних змістів кожної людини визначає індивідуальні варіанти його ціннісних орієнтацій. Людина з першого років життя засвоює й створює ціннісні орієнтації, які формують його життєвий досвід. Ці ціннісні орієнтації він проектує на своє майбутнє. Саме тому настільки індивідуальні ціннісно-орієнтаційні позиції людей, і властиво життєвий шлях кожної людини.

Отже, уявлення про власне майбутнє пов'язане із цінностями. Цінності, будучи по своїй природі соціально-історичними, є засобом прилучення індивіда до роду (родовим людським здатностям), тим самим дозволяючи перебороти кінцівку (тимчасовість) людського існування. Цінності, у свою чергу, тісно пов'язані з уявленнями про сенс життя, що є одночасно й підстава розвитку особистості, і його результатом.

Самовизначення пов'язане із цінностями, з потребою формування значеннєвої системи, у якій центральне місце займає проблема сенсу життя, з орієнтацією на майбутнє. Визначення людиною себе в суспільстві як особистості є визначення себе (самовизначення, заняття активної позиції) відносно соціокультурних цінностей, і тим самим – визначення змісту свого існування, Визначення себе як особистості – особистісне самовизначення – має ціннісну-смислову природу. Цінності ж задають орієнтацію на майбутнє.

У пошуках змісту свого існування, у найбільш загальній формі проявляється ціннісно-смислова природа особистісного самовизначення. Потреба в сенсі життя характеризує дорослі форми поводження й тому не може бути обійдена, коли ми маємо справу із процесом дорослішання особистості, становленням людського “я”. наприклад, Віктор Франкл розглядає прагнення до пошуку й реалізації людиною змісту свого життя як уроджену мотиваційну тенденцію, властивим всім людям і такою, що є основним двигуном поводження й розвитку дорослої людини. Потреба в сенсі життя, вважає К.Обухівський, утворює той “вузол”, що дозволяє людині, по-перше, інтегрувати численні вимоги, що йдуть із різних сфер його життєдіяльності, будувати життя не як послідовність розрізнених випадків, а як цілісний процес, що має мети й наступність, і, по-друге, допомагає людині інтегрувати всієї його здатності, максимально їх мобілізувати, випливаючи тим завданням, які ставляться їм відповідно до виробленої Я-концепції й концепцією життя.

ння якогось продукту і досить гнучкі (у структурі складних умінь), то звички є негнучкою (часто і нерозумною) частиною діяльності, виконуваною механічно, і не мають свідомої мети або явно вираженого продуктивного завершення. На відміну від простої навички, звичка може деякою мірою свідомо контролюватися. Але від уміння вона відрізняється тим, що не завжди є розумною і корисною (погані звички). Звички як елементи діяльності являють собою найменш гнучкі її частини.