Тема 12. Здійснення цивільних прав і виконання цивільних обов'язків, захист цивільних прав.

1) поняття, способи та принципи здійснення цивільних прав і виконання цивільних обов'язків;

2) межі здійснення цивільних прав;

3) захист цивільних прав;

4) само захист цивільних прав та міри оперативного впливу на правопорушника;

ст. 12 - 23 ЦКУ

1. Здійснення суб'єктивних цивільних прав - це реалізація можливостей, які складають зміст суб'єктивного цивільного права з метою задоволення власних потреб їх володільця.

Суб'єктивне цивільні право складається з трьох правомочностей:

1) право на власні дії;

2) право на чужі дії;

3) право домагання;

Суб'єктивні цивільні права можуть здійснюватися різними способами:

1) як шляхом вчинення фактичних дій (наприклад, проживання в будинку, що належить на праві власності);

2) шляхом вчинення юридичних дій (задача будинку в оренду);

Здійснення цивільного суб'єктивного права може здійснюватися як особисто володільця цього права, так і за допомогою представника, за виключенням тих дій, які можуть вчинятися лише особисто (наприклад, право на заповіт здійснюється лише особисто дієздатною особою).

Суб'єктивний цивільний обов'язок - це передбачена законом необхідної (належної) поведінки особи. Способи виконання цивільного обов'язку залежить від типу обов'язку: у цивільних обов'язках активного типу зобов'язана особа повинна вчинятися певні дії на користь управомоченої особи (наприклад, передати гроші за товар).'в обов'язках пасивність типу зобов'язана особа повинна утримуватися від дій, що порушать права управомоченої особи.

Принципи здійснення суб'єктивних цивільних прав - це основні засади, керуючись якими управомочена особа реалізує ті можливості, які закладені у суб'єктивному праві. Принципи здійснення цивільних прав співпадають зьпринципами цивільного права взагалі. Наприклад, принцип диспозитивності означає, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, може відмовитися від свого майнового права.

2. Межі здійснення цивільних прав - це визначені законом або договором межі (рамки), за які не може виходити управомочена особа, реалізуючи правомочності суб'єктивного цивільного права. У сучасній юриспруденції межі здійснення цивільних прав визначаються принципом: "дозволено все, що прямо не заборонено законом".

Межі здійснення цивільних прав визначаються ст. 13 ЦКУ.

Здійснюючи цивільні права особа повинна:

1) утримуватися від дій, які б могли порушувати права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині;

2) додержуватися моральних засад суспільства;

3) не допускати зловживання монопольним становищем а також недобросовісну конкуренцію;

4) не допускати дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі а також зловживання правом в інших формах.

Зловживання правом - це здійснення управомоченою особою правомочностей, які складають зміст суб'єктивного цивільного права з порушенням меж здійснення цивільного права.

В.П. Грибанов зловживання правом називав "використання права во зло". Однією з форм зловживання правом є шикана - здійснення суб'єктивного цивільного права з наміром завдати шкоди іншій особі.

В сучасній літературі склалися три підходи щодо правової природи зловживання правом:

1) зловживання цивільним правом відбувається у межах правомірної поведінки;

2) зловживання цивільних правом є правопорушенням - неправомірною поведінкою;

3) зловживання цивільних правом є самостійним видом правової поведінки.

Безгосподарське утримання культурної спадщини власником; вибір способу захисту, який не передбачено законом.

Наслідки зловживання правом: суд може зобов'язати припинити зловживання правом або відмовити у захисті цивільного права та інтересу.

3. В цивілістиці розрізняють правову охорону, яка включає в себе правовий захист і правове регулювання.

Правовий захист цивільних прав - це діяльність управомоченої особи або компетентних державних органів по застосуванню до правопорушника заходів примусового впливу з метою відновлення визнання порушеного права та впливу на правопорушника. Об'єктом захисту є суб'єктивного право або охоронюваний законом інтерес. Форма захисту - це комплекс організаційних заходів щодо захисту суб'єктивних цивільних прав та інтересів.

Розрізняють дві форми захисту:

1) юрисдикційна форма захисту - діяльність уповноважених державних органів щодо захисту цивільних прав та інтересів.

В залежності від органу, який здійснює захист, до юрисдикційної форми захисту належать:

- судовий захист (ст. 16 ЦКУ) може застосовуватися щодо всіх спірних відносин, оскільки ст. 124 Конституції розповсюдила юрисдикцію судів на всі правовідносини, що виникають в державі;

- адміністративний захист (ст. 17 ЦКУ). наприклад, захист, який здійснюється органами антимонопольного комітету України від недобросовісної конкуренції;

- нотаріальних захист (ст. 18 ЦКУ).

2) самозахист (неюрисдикційна форма захисту) - діяльність управомоченої особи без звернення до компетентних державних органів щодо захисту цивільних прав та інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів здійснюється відповідними способами - закріпленими законом або договором заходи примусового характеру, за допомогою яких відбувається відновлення порушеного права, вплив на правопорушника. Вибір способу захисту залежить від сутності порушеного права. Суд може захистити цивільні права або інтереси лише способами, визначиними законом або договором. Зокрема, ст. 16 ЦКУ визначає загальні способи захисту цивільних прав (визнання права відшкодування збитків тощо). Суди відмовляються у задоволенні позову, якщо особу використовує спосіб захисту, не визначений законом (наприклад, вимога про визнання договору неукладеним, не відповідає можливим способом захисту цивільних прав).

4. Неюрисдикційну форму захисту в юридичній літературі йменуються самозахистом. Право особи на самозахист передбачено ч. 1 ст. 19 ЦКУ. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Підставою для самозахисту є порушення суб'єктивного цивільного права або існування реальної загрози такого порушення. Вибір способу самозахисту обумовлений змістом порушеного права, характером дій, які порушують право та наслідками правопорушення. Вчинення дій з порушення цих вимог йменується самоуправством, за яке передбачена адміністративна або кримінальна відповідальність.

До способів самозахисту у цивільному праві відносять: дії у стані необхідної оборони, крайньої необхідності, притримання (ст. 594).

Міри оперативного захисту. Зі способами самозахисту тісно пов'язані міри оперативного впливу (наприклад, зміна порядку оплати продукції) - це дії правоохоронного характеру, які застосовуються управомоченою особою щодо другої сторони у зобов'язань них відносинах з метою встановлення додаткових гарантій щодо належного виконання зобов'язання. Міри оперативного впливу обов'язково повинні бути передбачені законом або договором (наприклад, ГКУ передбачає оперативно-господарські санкції).