Тема 11. Правочини.

1) поняття та види правочинів;

2) умови дійсності (чинності) правочину;

3) недійсність правочину;

4) правові наслідки не дійсності правочину;

ст.202-236 ЦКУ, постанова пленуму ВСУ від 06.11.2009 #9 про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними; Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затв. наказом Мінюстом України від 22.02.2012 #296/05

1. Ст.202 ЦКУ містить легального визначення:

Правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов'язків. Термін правочин був введеий розробниками проекту ЦКУ, до 1 січня 2004 р. ЦК УРСР містив термін "угода".

Ознаки правочину:

1) це правомірна дія;

2) це вольова дія;

Воля - це внутрішнє бажання особи вчинити правочин.

Волевиявлення - це зовнішній спосіб вираження волі особи на вчинення правочину. Ст.205 ЦКУ визначає, що спосіб волевиявлення може виражатися в усній формі, у письмовій формі, поведінкою особи, мовчанням.

3) це цілеспрямована дія - яка спрямована на виникнення, зміну, припинення цивільних прав та обов'язків, тобто спрямована на досягнення певного правового результату.

Мета, заради якою вчиняється правочин, йменується підставою правочину (causa).

Класифікація (види) правочинів:

1) в залежності від волевиявлення сторін розрізняють:

- односторонні правочини - правочини, в яких виражене воля однієї сторони, тобто це дія однієї сторони, яка мож бути представлена однією або кількома особами. Наприклад, видача довіреності, прийняття спадщини, складання заповіту. Односторонність правочином є заповіт подружжя, в якому одна сторона представлена двома особами - чоловіком і дружиною.

- двосторонні правочини - правочини, в яких виражене воля двох сторін, тобто це погоджена дія двох сторін. Наприклад, договір купівлі-продажу, договір дарування.

- багато стороні правочини - це правочини, в яких виражене воля трьох і більше сторін, тобто це погоджена дія трьох і більше сторін. Наприклад, договір про спільну діяльність.

2) в залежності від існування зустрічного майнового надання розрізняють:

- оплатні правочини - правочини, в яких майновому надання з боку однієї сторони протистоїть обов'язок зустрічного майнового надання. Наприклад, договір купівлі-продажу, оренди тощо.

- безоплатні - в яких майновому наданню з боку однієї сторони не протистоїть обов'язок зустрічного майнового надання. Наприклад, договір дарування, позички (ссуда).

3) в залежності від моменту укладення договору:

- консенсуальні - правочини, які вважаються укладеними з моменту досягнення згоди (домовленості) за всіма істотними умовами. Наприклад, договір підряду. Передача речі відбувається як виконання укладеного правочину. (Зобов'язується передати).

- реальні - правочини, які вважаються укладеними з моменту передачі речі. Наприклад, договір позики (займ). (Передає).

4) в залежності від встановлення строку існування правовідносин розрізняють:

- правочини з відкладальною обставиною або умовою - правочини, в яких сторони обумовлюють настання або зміну прав та обов'язків з обставиною (умовою), щодо якої невідомо настане вона, чи ні. Наприклад, договір страхування.

- правочини зі скасувальною обставиною або умовою - правочини, в яких сторони обумовлюють припинення цивільних прав та обов'язків в залежності від обставини, щодо якої невідомо, настане вона, чи ні. Наприклад, договір найму житла буде припинено, якщо на постійне місце проживання повернеться син наймодавця.

5) в залежності від правової підстави (каузи):

- каузальні правочини - в яких чітко виражене мета, правова підстава правочину. Наприклад, договір купівлі-продажу, правової підставою якого є передача майна у власність. (Більшість цивільних правочинів є каузальними)

- абстрактні - правочини, дійсність яких не належить від правової підстави і в яких чітко не визначено мету правочину. Наприклад, видача векселя.

В літературі розрізняють ще й інші групи правочинів, зокрема:

6) оплатні правочини в залежності від обсягу зустрічного надання на момент вчинення правочину поділяються на:

- мінові або комутативні - правочини, за якими сторони визначають співвідношення благ, що передаються кожною із сторін на момент вчинення правочину. Наприклад, договір купівлі-продажу, договір найму житла.

- ризикові або алеаторні - правочини, сторони яких на момент вчинення правочину не можуть встановити обсяг майнових благ, що передаються.

Наприклад, договір довічного утримання догляду, договір страхування.

7) в залежності від предмету правочину, його вартості, розрізняють:

- дрібних побутових правочин - який задовольняє побутові потреби особи...

- значні - правочин, який вчиняється акціонерних товариством або боржником-юридичною особою, що перебуває у процесі банкрутства, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів товариства за даними останньої річної фінансової звітності або щодо розпорядження майном боржника, балансова вартість якого перевищує один відсоток баланс овочі вартості активів боржника на день його вчинення. Ст.2-70 зу про акціонерні товариства.

8) в залежності довіри між сторонами:

- фідуціарні правочини - правочини, в яких існують довірчі відносини між сторонами. Наприклад, договір доручення.

2. умови дійсності (чинності) правочину - це передбачені законом вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Такі умови визначені ст. 203 ЦКУ і до них належать:

1) зміст правочину не може суперечити ЦКУ, ін. актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засада (умова про зміст). Наприклад, ч.1 ст.27 ЦКУ передбачає, що правочин, що обмежують можливість фізичної особи мати незаборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемними, тобто не можна правочином обмежити правоздатність фізичної особи.

2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Наприклад, обсяг цивільної дієздатності малолітніх визначається ст. 31 ЦКУ (тільки дрібні побутові правочини).

3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (умова про відповідність волі і волевиявлення).

4) правочин має вчиняється у формі, встановленій законом (умова про форму правочину).

5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (умова настання правових наслідків).

6) правочин, що вчиняється батьками, усиновлювачами, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (умова про забезпечення прав та інтересів дітей).

Форма правочину та наслідки її недодержання.

Ст.205 ЦКУ визначає, що правочин може вчинятися усні або в письмовій формі. В сучасній цивілістиці розрізняють дві форми правочину: усну та письмову, яка поділяється на просту письмову, складну (кваліфіковану), тобто письмово форма, яка підлягає нотаріальному посвідченню.

Аналіз статті 205 свідчить, що способи волевиявлення щодо усноі форми правочину можуть бути не тільки шляхом висловлювання певних слів (вербальне), а й вчиненням певної поведінки, тобто шляхом вчинення конклюдентних дій за допомогою легітимаційного знаку. Наприклад, купівля кави з автомату.

Ч3 ст205 воля сторони до вчинення правочину може виражатися мовчанням. Наприклад, ст.764 ЦКУ передбачає, якщо наймач продовжує користуватися майно після закінчення строку договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Правочини, які можуть вчинятися усно, визначені статею 206 ЦКУ: це правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення (наприклад, договір роздрібної купівлі-продажу). Не можуть вчинятися усно правочини, які потребують нотаріальному посвідчення та (або) державної реєстрації, а також правочини, для яких недодержання простої письмової форми їх укладення тягне їх недійсність. Письмова форма правочину передбачає фіксування волі сторін та змісту правочину у документі або у кількох документах. Письмово форма правочину вважається дотриманою, якщо не було складено окремого письмового документу, але відбувся обмін листами, телеграмами, воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного, іншого технічного засобу зв'язку.

Закон України від 22.05.2003 р. "Про електронні документи та електронний документообіг" регулює основні засади використання електронних документів. Обов'язковим реквізитам документа є підпис і тоді вважається, що правочин укладений у письмовій формі. Крім власноручного підпису особи для вчинення правочину використовується електронний цифровий підпис, правовий статус якого визначається законом України від 22 травня 2003 р. "Про електронний цифровий підпис", факсимільне відтворення підпису, використання якого допускається у випадках, встановлених законом або за письмової згодою сторін, у якій містяться зразки аналогів власноручних підписів сторін.

Ч.4 ст.207 ЦКУ передбачає, якщо ф.о. у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписати власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа, яка йменується рукоприкладником.

П. 1.9., Глави 3, порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженому наказом Мінюсту України від 22.02.2012 р. передбачає, що ф.о. на користь якої заповідається майно не вправі підписувати заповіт за заповідача.

У простір письмовій формі вчиняються правочини, визначені ст. 208 ЦКУ:

1) правочини між ю.о.;

2) правочини між ф.о. і ю.о. за винятком тих правочинів, в яких момент вчинення та момент їх виконання співпадають;

3) правочини ф.о. між собою на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, які укладаються і виконуються одночасно;

П. 5, підрозділу 1, розділу 20 Податкового кодексу України передбачає, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації злочинів та (або) правопорушень.

4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмово форма. Наприклад, ч.1 ст.1047 ЦКУ передбачає, що договір позики укладаються у письмовій формі, якщо його сума не менш як у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є ю.о. - незалежно від суми.

Наслідки недодержання простої письмової форми правочину передбачені ст. 218 ЦКУ (!): за загальним правилом недодержання простої письмової форми правочину не тягне за собою недійсність правочину, крім випадків, встановлених законом. Проте заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо, відео запису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

У випадках, прямо передбачених законом, не додержання простої письмової форми правочыну тягне недійсність правочину. Наприклад, ч.2 ст.547 передбачає, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Нотаріальне посвідчення правочинів визначається законом України "Про нотаріат" та порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Правочин, вчинений у письмовій формі підлягає нотаріальному посвідченню:

1) у випадках, встановлених законом; наприклад, ст.657 ЦКУ передбачає, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, житлового будинку, квартири укладаються у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню;

2) за домовленістю сторін; (може бути будь-який правочин);

Наслідки недодержання нотаріальної форми правочину визначені ст. 219-220 ЦКУ: за загальним правилом недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення правочину тягне за собою нікчемність правочину.

ЦКУ передбачає можливість "конвалідації" правочину (оздоровлення). Це випадки, передбачені ч.2 ст.219, ч.2 ст.220. Наприклад, ч.2 ст.220 передбачає, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотарільне посвідчення договору не вимагається.

ст.210 ЦКУ передбачає державну реєстрацію правочину у випадках, встановлених законом. Такий правочи буде вважатися вчинений з моменту держреєстрації.

Наприклад, ст. 1304 ЦКУ передбачає, що спадкоємцем договір укладаються у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню а також державній реєстрації у спадковому реєстрі в порядку, затвердженому КМУ. Порядок держреєстрації заповітів і спадкових договорів у спадковому реєстрі затверджено постановою КМУ від 11.05.11 #491.

3. Недійсність правочинів.

Ст. 215 ЦКУ в ч. 1 визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною або сторонами вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦКУ. Тобто вимог правомірності правочину, крім вимоги щодо форми правочину (порушення вимоги закону про форму правочину тягне недійсність правочину тільки у випадках, прямо визначених законом.

Недійсними вважаються правочини, які не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з недійсністю правочину.

Недійсні правочини поділяються на два види:

1) нікчемні - правочини, недійсність яких прямо передбачена законом і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Суд застосовує наслідки недійсного правочину або за позовом заінтересованої особи, або за власної ініціативи.

2) оспорювані - правочини, недійсність яких прямо не встановлена законом, але одна із сторін, або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом. Такі правочини можуть бути визнані недійсними за рішенням суду.

Склади нікчемних правочинів вичерпно передбачені ЦКУ. До нікчемних правочинів належать:

1) правочин, що обмежує можливість ф.о. мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки (ч. 1 ст. 27 ЦКУ).

2) правочини, які вчинені з порушенням вимоги закону про нотаріальне посвідчення правочину (ст. 219, 220 ЦКУ).

3) правочини, які вчинені малолітніми особами за межами їх цивільної дієздатності і не схвалені батьками, усиновлювачами, опікуном (ст.221). (визнання: місяць з дня дізнання батьків про цей правочин);

4) правочини, вчинені без дозволу органу опіки та піклування опікунами та піклувальниками (ст. 71, 224 ЦКУ).

5) правочини, які вчинені недієздатною ф.о. і не схвалені опікуном (ст.226 ЦКУ).

6) правочин, який порушує публічний порядок (ч. 1, 2 ст. 228 ЦКУ).

ЦКУ передбачає також окремі випадки нікчемності правочину або його умов, зокрема, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми є нікчемним (ч. 2 ст. 547).

7) правочин, яким обмежується право заставодавця заповідати заставлене майно, є нікчемним (ч. 3 ст. 586).

8) відмова особи, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, від права у будь-який час скасувати довіреність або передовірити, є нікчемною (ч. 1 ст. 249 ЦКУ) тощо.

До оспорюваних правочинів належать:

1) правочини, вчинені неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків, усиновлювачів, піклувальника і не схвалені ними (ст. 222 ЦКУ).

2) правочини, вчинені обмежено дієздатними особами без згоди піклувальника і не схвалені ним (ст. 223 ЦКУ).

3) правочини, які вчинені дієздатною фізичною особою, яка у момент вчинення правочину не усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 225 ЦКУ).

4) правочин ю.о., вчинений нею без відповідного дозволу, ліцензії (ст.227 ЦКУ).

5) правочин, вчинений особою, яка помилилася щодо обставин, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 ЦКУ - правочин, вчинений під впливом помилки).

6) правочин, вчинений під впливом обману (ст. 230 ЦКУ).

7) правочин, вчинений під впливом насильства (фізичного чи психічного тиску, ст. 231 ЦКУ).

8) правочин, який вчинено в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст. 232 ЦКУ).

9) правочин, який вчинено під впливом тяжкої обставини і на вкрай не вигідних умовах (ст. 233 ЦКУ).

10) правочин, який вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 3 ст. 228 ЦКУ).

11) фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином (ст. 234 ЦКУ).

12) удаваний правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили (ст. 235 ЦКУ). Якщо судом буде встановлено удаваність правочину, то до відносин сторін застосовуються правила щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

ЦКУ та інші НПА передбачають й інші склади оспорюваних правочинів. Наприклад, ч. 2 ст. 65 Сімейного кодексу України.

4. Правові наслідки недійсності правочину.

Будь-який недійсним правочин (нікчемний або оспорюваний) є недійсним з моменту його вчинення. Всі правові наслідки недійсності правочинів поділяють на дві групи:

1) загальні правові наслідки недійсності правочину, до яких належать:

- двостороння реституція - повернення сторін правочину у первісний стан; (абз. 2 ч.1 ст. 216 ЦКУ): кожна із сторін недійсного правочину зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення відшкодувати вартість того, що одержано за цінами на момент відшкодування;

- відшкодування збитків другій стороні або третій особі, який завдана у зв'язку із вчиненням недійсного правочину;

- відшкодування моральної шкоди, яку завдано у зв'язку із вчиненням недійсного правочину.

2) особливі правові наслідки - які встановлені щодо окремих видів недійсних правочинів:

- відшкодування збитків у подвійному розмірі (ст. 230, 231, части 2);

- одностороння реституція - стягнення в дохід держави, одержане стороною за правочином (ч. 3 ст. 228 ЦКУ); при наявності умислом у однієї із сторін;

- стягнення в дохід держави всього одержаного за правочином за наявності умислу у обох сторін щодо вчинення правочину, що суперечить інтересам держави і суспільства. (Ч. 1 ст. 208 ГКУ).

Відповідно до п. 10 ПП ВСУ від 06.11.2009 р. #9 норми частини 1 статті 216 ЦКУ (положення про двосторонню реституцію) не можуть застосовуватися як підстава позову про повернення майна переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчуження третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину шляхом подання віндикаційного позову.

Задачи 1,2,3,5,7

Питання 4-7