Тема 16. Загальні положення про право власності.

1) власність як економічна та юридична категорія. Поняття та зміст права власності;

2) суб'єкти права власності, дискусія про форми власності;

3) виникнення (набуття) права власності;

4) припинення права власності;

5) документи, що підтверджують право власності;

6) обмежені речові права.

Література: ЦКУ, ст. 316 – 354, ст. 395 – 417; п. 8 при кінцевих та перехідних положень ЦКУ; ЗУ від 01.07.2004 р. "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"; порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Мінюста України від 22.02.2012 р. Глава 2 розділу 2 "Посвідчення правочинів про відчуження та заставу майна". П.п. 1-2 – 1-5.

1. Власність розглядається як економічна категорія і означає привласнення матеріальних благ певними суб'єктами. Як юридична категорія застосовується термін "право власності". Право власності розглядають в об'єктивному і суб'єктивному значенні.

В об'єктивному значенні (інститут права) - це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Право власності у суб'єктивному значенні (суб'єктивного право власності) визначено у ч. 1 ст. 316 ЦКУ: право особи на річ (майно), яке воно здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі ін. осіб.

Зміст права власності складають правомочності власника, а саме право володіння, право користування та право розпорядження своїм майном:

- Право володіння - юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над майном, не пов'язана з використанням його властивостей.

- Право користування - це юридично забезпечена можливість власника добу варти з належного йому майна корисні властивості.

- Право розпорядження - юридично забезпечена можливість власника визначати фактично та правову долю майна.

2. Ст. 318 ЦКУ до суб'єктів права власності відносить український народ та всіх ін. учасників цивільних відносин, визначених у ст. 2 ЦКУ, зокрема ф.о., ю.о., державу Україну, АРК, тер. громади, іноземні держави.

Чинні цивільні законодавство України відмовилась від поняття форми власності. Проте термін форми власності вживають ст в ст. 63 ГКУ при визначенні видів підприємств. Гостра дискусія ведеться про існування колективної власності. Цивілісти взагалі не ведуть мову про колективну власність, у той час як в ГКУ зустрічаються поняття підприємства колективної власності.

За ЦКУ юридична особа визнана суб'єктом права приватної власності. Натомість, за господарським кодексом України виділяється колективна власність (ч. 1 ст. 63).

ЦКУ застосовує термін "право власності" та вид права власності.

Зокрема, до видів права власності належать:

1) право приватної власності;

2) право комунальної власності;

3) право державноі власності;

4) право власності українського народу;

5) право спільної власності;

6) право довірчої власності - за ч. 2 ст. 316 ЦКУ визначається як особливий вид права власності, що виникає внаслідок закону або внаслідок договору управління майном; Право довірчої власності - конструкція, яка запозичена з англосаксонської правової сім'ї, за якої відбувається фактично "розщеплення" повноважень власника. Складається ситуація, коли одна особа є власником майна (номінальним), а другій особі належить таке повноваження власника, як право розпоряджатися цим майном самостійно. Наприклад, ч. 5 ст. 1033 ЦКУ передбачає, що управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчий власником цього майна, яким він володіє, користується, розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передані в управління.

3. ЦКУ в ч. 2 ст. 328 закріплює презумцію правомірності набуття права власності: право власності вважається набутим правомірно, якщо ін. Прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Юридичні факти, які тягнуть за собою набуття права власності у суб'єкта, називаються підставами або способами набуття права власності.

Способи набуття права власності поділяються на дві групи:

1) первісні - це такі юридичні факти, за яких право власності у суб'єкта виникає вперше або незалежно від волі попереднього власника;

2) похідні - це такі юридичні факти, за яких право власності у суб'єкта виникає за волею попереднього власника.

До первісних способів набуття належать: виробництво, виготовлення речі (ст. 331 ЦКУ).

Ст. 331 ЦКУ передбачає, що до завершення будівництва особа вважається власником матеріалів, обладнання, тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

Ч. 2 ст. 331 ЦКУ передбачає, що, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то право власності виникає з моменту державної реєстрації. Одже, оскільки ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 р. та ст. 182 ЦКУ передбачають, що державній реєстрації підлягають права на нерухоме майно, зокрема, право власності, то відповідно право власності на новозбудований будинок виникне з моменту державноі реєстрації права власності (з 1 січня 2013 року державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно здійснює державна реєстраційні служба).

Прийняття житлового будинку в експлуатацію ще не тягне за собою виникнення права власності на це майно. Порядок прийняття житлових будинків в експлуатацію регулюється Постановою КМУ від 13 квітня 2011 р. #461 "Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів". Лист ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.01.2013 р. "Про практику застогованная судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та ін. речових прав" (гаражні кооперативи, приватизація гаражів).

Специфікація - це переробки чужої речі, внаслідок чого створюється чужа річ.

Плоди, доходи, приплід тварин.

Привласнення загальнодоступних дахів природи (ст. 233).

Набуття права власності на майно за набувальною давністю у порядку ст. 344 ЦКУ. Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років або рухомий майном протягом 5 років набуває право власності на це майно (набувальною давність) якщо ін. не встановлено ЦКУ. Що стосується набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, то ці відносини регулюється не ЦКУ, а ст. 119 ЗКУ, який передбачає, що для виникнення права власності на земельну ділянку необхідне безперервне володіння протягом 15 років. П. 8 прикінцевих та перехідних та положень ЦКУ правила про набувальною давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за 3 роки до набрання чинності ЦКУ.

П. 6 листа ВССУ визначає позицію ВССУ щодо набуття права власності за набувальною давністю і зазначає, що граничний час, з якого потрібно починати відлік набувальної давності на чуже майно – 1 січня 2001 р. Таким чином, питання про набуття права власності на нерухоме майно за набувальною давністю не могло вирішуватися судом раніше 1 січня 2011 р.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби цінні папери набуватися за рішенням суду.

До похидних способив набуття права власности належать:

1) цивильно-правови правочини, у т.ч. договори, зокрема, договир купивли-продажу, даруваня, довичного утримання, догляду тощо. момент виникнення права власности за договором визначаеться ст. 334 ЦКУ. За заг правилом право власности у набувача за договором виникае з моменту передання майна, якщо инше не встановлено договором або законом.

Пид переданям майна розумиють вручення його набувачеви або перевизникови, организации звязку тощо для видеравлення, пересилання набувачеви якщо це майно було видчужене без зобовязання доставки.

До передачі майна прирівнюється вручення коносамента або ін. товаророзпорядчого документа на майно.

Якщо укладається договір , що підлягає нотаріальному посвідченню, то право власноті на майно за цим договором виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору непосвідченого нотаріально дійсним. Наприклад, відповідно до ст. 745 ЦКУ, 748 ЦКУ договір довічного утримання (догляду), предметом якого є автомобіль, що має значну цінність, то у набувача право власності на автомобіль виникне з моменту нотаріального посвідчення такого договору довічного утримання догляду. Ч. 4 ст. 334 ЦКУ передбачає, що права на нерухоме майно, які підлягають держреєстрації виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Отже, якщо за договором, який потребував нотаріального посвідчення, передавалось у власність нерухоме майно, то у набувача майна право власності виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно. Відповідно до ч. 5 ст. 3 зу "Про державну реєстрацію речових прав на неоухоме майно та їх обтяжень, з першого січня 2013 року державна реєстрація прав у разі вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва, проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію. Нотаріус не тільки посвідчує договір купівлі-продажу нерухомості, а з 01.01.2013 здійснює й державну реєстрацію права власності на неоухоме майно, передане за договором.

2) спадкування;

3) приватизація державного і комунального майна;

4. Підстави припинення права власності визначені Главою 25 ЦКУ. До загальних підстав припинення права власності належать:

1) відчуження власником свого майна. Наприклад, за договором дарування, міни тощо;

2) відмова власника від права власності;

3) припиненя права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі (ст. 348, Постанова ВРУ);

4) знищення майна;

5) викуп пам'яток культурної спадщини (ст. 352);

6) примусове відчуження земельних ділянок приватної влксності, ін. об'єктів неоухомого майна, що на них розміщені з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону. Такий порядок врегульовано ЗУ "Про відчуження земельних ділянок, ін. об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які пербувають у приватній влвсності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності"від 17.11.2009 р.

7) звернення стягнення на майно за зобовязаннями власника. Наприклад, ст. 73 СКУрегулює порядок наладення стягнення на майно, що належить подружжю.

8) реквізиція - примусове відчуження у власника майна за умови попереднього повного відшкодування його вартості у разі стихійного лиха, аварії тощо. Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується.

9) конфіскація - це позбавлення власника права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинене правопорушення і безоплатна його передача у власність держави. Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та ін. майна, зо перехожить у власність держави і розпорядження ним визначено Постановою КМУ від 25.08.1998 р.

10) припинення юридичної особи чи смерть власника.

5. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України у Розділі 2 Главі 2 п. 1.2 передбачає, що право власності на житловий будинок, квартиру, гараж тощо може бути підтверджено одним із таких документів або їх дублікатів:

1) нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, довічного утримання (догляду)...

2) свідоцтво про придбання арештованого нерухомог майна з публічних торгів (аукціону);

3) свід про придбання заставленого майна на аукціоні (публ. торгах);

4) свідоцтво про право власності на об'єкти неоухомого майна;

5) свідоцтво про право на спадщину тощо.

Ст. 126 Земельного Кодексу України передбачає, що право власності на земельн ділянку посвідчуєтбся державним актом, а на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватнгї власності без зміни її меж цільового призначення, посвідчується:

- цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою.

- свідоцтвом про право на спадщину.

6. Обмежені речові права відрізняються від права власності на майно обсягом повноважень їх носія.

Обмежені речові права визначаються ст. 395-417 ЦКУ, ГКУ (щодо права оперативного управління та права господарського відання, ст. 136, 137 ГКУ, Земльним кодексом України щодо земельних сервітутів ст. 98 - 102-1).

До обмежених речових прав на чуже майно відносяться:

1) право володіння - це право особи фактично тримати чуже майно у себе. Ст. 397 в ч. 3 закріплює правову презумцію правомірності володіння чужим майном.

Правомірне володіння чужим майном, яке виникає на підставі закону або договору, називають законним або титульним володінням. В цивілістиці розрізняють ще й незаконне володіння - володіння без правової підстави, яке буває двох видів:

- добросовісне незаконне володіння - це володіння, коли, особа не знає і не може знати про те, що володіє річчю без правової підстави.

- недобросовісне незаконне володіння - це володіння, коли володілець речі знає або міг знати про те, зо володіє річчю без правової підстави.

2) сервітут - це право користування чужим майном. Два види:

- особисті сервітути - право коричтування неоухомим майном для задоволення певних потреб. Зокрема, особистий сервітут заріплено у ст. 405 ЦКУ. Сутність сервітуту полягає в тому, что члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним мають право на користування цим житлом (право проживання). Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад 1 рік, якщо ін. не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

- земельний сервітут - це право користування, яке встановлено щодо земельної ділянки, ін. природних ресурсів. Право земельного сервітуту регулюється ст. 98, 101 Земельного Кодексу України.

- емфітевзіс - це право користування чужої земельної ділянкою для сількогосподарських потреб, яке може відчужуватися і передавати ст у порядку спадкування крім випадків, визначених законом. Предметом договору буде не земельні ділянка, а право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (цим відрізняється від договору оренди землі).

- суперфіцій - це право користування чужою земельною ділянкою для забудови, яке може відчужуватися та передаватися у спадкування крім випадків, встановлених законом.

До обмежених речових прав на чуже майно належить також право господарського відання і право оперативного управління, передбачені ст. 136, 137 ГКУ. На праві господарського відання закріплюється майно за державним комерційним підприємством (ч. 2 ст. 74 ГКУ), за комунальним комерційним підприємством (ч. 3 ст. 78 ГКУ).

Право господарського відання і право оперативного управління є обмеженими речовими правами по відношенню до права власності.

Право господарського відання - це речове право особи, яка володіє, користується і розпоряджується майном, закріпленим за нею власником або уповноваженим органом з обмеження правомочності розпорядження лише щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, встановлених законом. Власник майна, при цьому, не має права втручатися в оперативно-господарські діяльність підприємства.

На праві оперативного управління майно закріплюють ст за казенним підприємством (ч. 3 ст. 76 ГКУ), за комунальним не комерційним підприємством (ч. 3 ст. 78 ГКУ).

Право оперативного управління - це речові право суб'єкта, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником або уповноваженим органом для здійснення не комерційної діяльності у межах, встановлених законодавством та власником. Власник, здійснюючи контроль має право вилучати у такого суб'єкта надлишкове майно, майно, яке використовується не за призначенням.

Безхазайне майно (ст. 335 ЦКУ);

Набуття права власності нерухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336 ЦКУ);

Набуття права власності на бездоглядну домашню тварину (340, 341);

Знахідка (337, 338);

Набуття права власності на скарб (ст. 343);

Тема. Право приватної власності фізичних осіб.

1) загальні положення про право приватної власності;

2) підстави виникнення та припинення права приватної власності;

Література: ст. 325 ЦКУ, ст. 328-354, 373-385

1. Право приватної власності розглядається у двох значеннях:

1) в об'єктивному значенні - це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном фізичними та юридичними особами;

2) в суб'єктивному значенні - це право фізичної та юридичної особи на річ або майно, яке вона здійснює на власний розсуд.

За ЦКУ суб'єктами права приватної власності є як фізичні, так і юридичні особи. При здійсненні права приватної власності власник може використовувати належне йому майно на власний розсуд для ведення господарської, ін. діяльності, може вільно відчужувати майно тощо. Ст. 41 Конституції передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Законом можуть бути встановлені обмеження щодо набуття права власності на окремі види майна. Зокрема, Постанова ВРУ від 17.06.1992 р. "Про право власності на окремі види майна" передбачає перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян. Наприклад, вибухові речовини, бойові, отруйні речовини тощо. Склад, кількість майна, які можуть бути у власності не є обмеженими. Законом можуть бути встановлені обмеження щодо розміру земельних ділянок.

Підстави набуття права приватної власності фізичних осіб поділяються на дві групи: первісні і похідні. Для виникнення права приватної власності характерні підстави, які не притаманні виникненню ін. видів права власності. Наприклад, доходи від трудової діяльності, виникнення права власності внаслідок приватизації державного майна, одержання пенсій, допомог, стипендій.

Специфічною підставою виникнення права приватної власності є виникнення права власності на об'єкти самочинного будівництва за ст. 376 ЦКУ. Постановою #6 Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 р. "Про практику застосування судами ст. 376 ЦКУ (про правовий режим самочинного будівництва)" у п. 3 передбачає, що право власності у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 376 ЦКУ право власності може бути визнано лише на новозбудоване нерухоме майно або нерухоме майно, яке створено у зв'язку зі знесенням попередньої будівлі та відповідно до будівельних норм і правил є завершення будівництвом. Визнання права власності на незавершений об'єкт самочинного будівництва не допускається. П. 12 передбачає, що суди зобов'язані встановити такі обставини справи: чи є позивач власником або користувачем земельної ділянки, чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації, чи є законною відмова у такому прийнятті, чи є порушені будівельні норми і правила істотними.

ЦКУ визначає й такі об'єкти права приватної власності, як земельна ділянка, при чому ч. 2 ст. 377 ЦКУ передбачає, що розмір та кодастрвий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти.

Специфічним об'єктом права приватної власності є садиба (ст. 381 ЦКУ), тобто земельні ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, комунікаціями, багаторічними насадженнями.

Щодо специфіки підстав припинення права приватної власності слід мати наувазі, що у додатку до ЗУ "Про виконавчі провадження" встановлено Перелік видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами.

ЗУ від 17.05.2012 р. "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" визначено механізм відчуження майна у фізичних та юридичних осіб.

+ ксерокопія (тема 18)

Задача 9, тема 11+