Тема 5. Особисті та майнові права і обов'язки матері, батька і дитини.

1) підстави виникнення батьківських прав;

2) особисті немайнові права та обов'язки батьків і дітей;

3) позбавлення батьківських прав, відібрання дітей без позбавлення батьківських прав;

4) правовідносини батьків та дітей з приводу майна;

5) аліментні правовідносини батьків та дітей;

література: СКУ ст. 121-206; ПП ВСУ від 15.05.2006 р. "Про застосування судами окремих норм СКУ при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів"; ПП ВСУ від 30.03.2007 р. #3 "про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав"; про усиновлення.

1. СКУ у ст. 121 визначає, що права та обов'язки матері, батька і дитини грунтується на походженні дитини від них, у порядку, встановленому 122-125 СКУ.

Загальною підставою виникнення батьківських правовідносин визначення походження дитини від матері та батька, яке засвідчене в ОДРАЦС. Походження дитини грунтується, перш за все, на споріднені. Правові відносини виникають між дитиною та батьком і між дитиною та матір'ю. Відсутня множинність осіб з боку батьків.

Римськоі юристи зазначали, що "мати дитини завжди відома". Походження дитини від матрі не залежить від того, перебуває вона у шлюбі чи ні. Залежить від обставин народження дитини і може підтверджуватися:

- медичної довідкою про народження дитини - видається медичне свідоцтво про народження дитини;

- якщо дитина народжень жінкою поза закладам охорони здоров'я і не проводився огляд жінки та дитини, то мати дитини визначається на підставі висновку про підтвердження факту народження дитини поза закладом охорони здоров'я, який складається медичную консультаційною комісією, після чого лікувальній заклад видає медичну довідку про перебування дитини під наглядом лікувального закладу, що і є підставою для держреєстрації народження дитини. Порядок підтвердження народження дитини поза закладом охорони здоров'я затверджено Постановою КМУ #9 від 9 січня 2013 р.

У разі, якщо настала смерть матері, неможливо встановити місце її проживання чи перебування, запис про матір та батька дитини провадить ст за заявою родичів, ін. осіб, або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина.

Якщо мати дитини не відома, то реєстрація її народження проводиться за рішенням органу опіки та піклування, якими визначаються прізвище, ім'я, по батькові дитини та вказують ст відомості про батьків. У разі народження дитини жінкою, якій в організм було перенесено ембріон дитини, зачатої подружжям, у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, державна реєстрація народження проводиться за заявою подружжя, яке дало згоду на таке перенесення. Одночасно подається заява жінки, що народила дитину про її згоду на запис подружжя батьками дитини. Справжні суть підпису на заяві нотаріально засвідчується.

За СКУ можна визначити такі категорії спорів про материнство:

1) визнання материнства за рішенням суду за заявою особи, яка вважає себе матір'ю дитини, якщо запис про матір дитини вчинено за рішенням органу опіки та піклування, оскільки матір дитини була невідома (ст. 131 СКУ);

2) встановлення факту материнства за рішенням суду у разі смерті жінки, яка вважала себе матір'ю дитини (ст. 132 СКУ);

3) спори про оспорюваня материнства за позовом жінки, яка записано матір'ю дитини (ч. 1 ст. 139 СКУ).

4) спори про визнання материнства за позовом жінки, яка вважає себе матір'ю дитини до жінки, яка записана матір'ю дитини (встановлюється позовна давність в 1 рік, від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини (ч. 2, 3 ст. 139 СКУ).

Встановлення факту материнства можливе і у порядку ст. 256 ЦПКУ, коли встановлюється факт родинних відносин.

Визначення походження дитини від батька залежить від того, народжень дитина у шлюбі або поза шлюбом. В СКУ закріплене правова презумція, сформульована ще римським юристом Павлом: "Батько дитини той, на кого вказує шлюб". Якщо дитина народжень у шлюбі, то запис про батька дитини у книзі реєстрації народжень робиться на підставі свідоцтва про шлюб. Батьком дитини записується чоловік жінки, яка народила дитину. СКУ містить більш демократичні положення у порівнянні з кодексом про шлюб та сім'ю щодо оспорювання батьківства, якщо дитина народжена у шлюбі.

Зокрема:

- за ч. 3 ст. 122 СКУ подружжя мають право подати до ОДРАЦС спільну заяву про невизнання чоловіка батьком дитини, яка задовольняється лише у разі подання іншою особою та матір'ю дитини заяви про визнання батьківства;

- у порядку ст. 129 СКУ оспорити батьківство чоловіка матері дитини може особа, яка вважає себе батьком дитини. За цією вимогою встановлюється позовна давність в 1 рік з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про народження дитини;

- оспорити батьківство може і сама мати дитини, пред'явивши позов до свого чоловіка про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У порядку ст. 138 СКУ - 1 рік з дня реєстрації.

- оспорювання батьківства самим чоловіком, записаним батьком дитини у порядку ст. 136 СКУ.

Якщо дитина народжень поза шлюбом, то походження дитини від батька визначається:

1) за спільною заявою матері та батька дитини, яка подається до ОДРАЦС як до, так і після народження дитини. Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслані поштою за умови її нотаріального засвідчення. Повноваження представника мають бути нотаріально засвідчені (між дитиною та батьком виникають правові відносини).

2) за рішенням суду.

Справи про визнання батьківства за рішенням суду у порядку ст. 128 СКУ розглядаються у позовному провадженні. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до положень ЦПКУ. Зокрема, ст. 146 ЦПКУ передбачає, що у разі ухилення сторони у справі про визнання батьківства від участі у судово-генетичній експертизі, судово-біологічних експертизі, суд вправі постанови ти ухвалу про примусовий привід відповідача.

Для визначення сімейного законодавства, яке підлягає застосуванню при розгляді таких справ важливе значення має дата народження дитини. Якщо дитина народилася до 1 січня 2004 року, то подається позов про встановлення батьківства у порядку статті 53 кодексу про шлюб та сім'ю УРСР (КпШС). Якщо дитина народилася не раніше 1 січня 2004 р., то буде застосовуватися ст. 128 СКУ про визнання батьківства. Європейський суд з прав людини у справі Колачова проти Росії зазначив, що висновком судово-генетичній експертизи у справах про визнання батьківства необхідно надавати пріорітетне значення. У такому випадку правові відносини виникають між дитиною та батьком дитини.

Якщо дитина народжена поза шлюбом і не ма є спільної заяви матері та батька дитини, немає рішення суду про визнання батьківства або про встановлення факту батьківства, то запис про батька дитини в книзі реєстрації народжень провадиться у порядку ч. 1 ст. 135 СКУ за вказівкою матері, а саме: прізвище батька зазначається за прізвищем матері, ім'я та по-батькові батька зазначається за її вказівкою.

Таке положення сімейного законодавства існує з першого жовтня 1968 р. (З дня набрання чинності основ законодавства СРСР та союзник республік про шлюб та сім'ю). У період з 8 липня 1944 року по 1 жовтня 1968 р. якщо дитина народжувалася поза шлюбом, у графі батько ставився прочерк.

У разі запису відомостей про батька за вказівкою матері правових відносин між чоловіком та дитиною не виникає.

2. До особистих немайнових обов'язків батьків належать:

1) забрати дитину з пологового будинку або ін. закладу охорони здоров'я; батьки мають право залишити дитину у пологовому будинку, якщо вона має істотні вади фізичного або психічного розвитку і за наявності ін. обставин, що мають істотне значення

2) обов'язок батьків зареєструвати народження дитини в ОДРАЦС не пізніше 1 місяця з дня народження дитини;

3) обов'язок батьків визначити походження дитини і присвоїти дитині прізвище, ім'я та по-батькові.

4) обов'язки батьків з виховання та розвитку дитини.

Особисті немайнові права батьків:

1) переважне право перед ін. особами на особисте виховання дитини;

2) право батьків та дитини на спілкування або на контакт (ЗУ "Про охорону дитинства", Конвенція "Про контакт з дітьми" передбачають право на контакт у разі проживання дітей і батьків у різних державах);

3) право батьків щодо захисту дитини

До особистого немайнового обов'язку дітей належить обов'язок дитини піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу (ч. 1 ст. 172 СКУ).

До особистих немайнових прав дитини належить: право дитини на належне батьківське виховання; право дитини на спілкування з батьками; право дитини на захист своїх прав та інтересів; право дитини на визначення місця проживання з досягнення 14 р.; право дитини бути вислуханою при вирішенні питань, що стосуються її життя.

3. У разі неналежного виконання батьківських обов'язків в якості санкції в сімейному праві може застосовуватися позбавлення батьківських прав. Ст. 164 СКУ передбачає 6 підстав позбавлення батьківських прав (перелік є вичерпним):

1) мати/батько не забрали дитину з пологового будинку і протягом 6 місяців без поважних причин не проявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дитини (ухилення від сплати аліментів не є підставою для позбавлення батьківських прав;

3) жорстоко поводяться з дитиною (в Україні діє закон про попередження насильства в сім'ї);

4) батько/мати є хронічну ми алкоголізму або наркоманами;

5) мати/батько вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) мати/батько засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Позбавити батьківських прав можна як щодо всіх дітей, так і щодо одного.

Крім позбавлення батьківських прав одним із способів захисту прав дитини є відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав у порядку ст. 170 СКУ. Відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав може відбуватися за наявності підстав, передбачених СКУ для позбавлення батьківських прав крім підстави що батьки не забрали дитину з пологового будинку і що батьки засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. У такому випадку відібрання дитини від батьків слід розглядати як санкцію за винну поведінку батьків. Відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав можливе також і в ін. випадках, коли буде встановлено, що залишенні дитини у них є небезпечним для життя, здоров'я і морального виховання дитини. Це означає, що у такому випадку поведінка батьків може бути і не винною (наприклад, якщо батьки є недієздатними особами, мають тяжкі захворювання, яке позбавляє їх можливості належним чином здійснювати батьківські права, тому відібрання дитини від батьків може застосовуватися і як спосіб захисту прав дитини. За загальним правилом рішення про відібрання дитини від батьків приймає суд, проте у винятках випадках при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини орган опіки та піклування або прокурор мають право постанови ти рішення про негайне відібрання дитини від батьків. Якщо орган опіки та піклування приймає таке рішення, то він зобов'язаний негайно повідомити про це прокурора і у 7-денний строк звернутися до суду з позовом про позбавлення батьківських прав або про відібрання дитини від батьків про позбавлення батьківських прав. У рішенні європейського суду з прав людини у справі "Савіни проти Укарїни" від 18 грудня 2008 р. зазначено, що приймаючи рішення про відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав суди порушили ст. 8 Конвенції 1950 р., оскільки відбулося втручання у сімейне життя і це втручання з боку держави було несорозмірним. Державі необхідно було прийняти ін. заходи щодо надання допомоги батькам, інвалідам, сліпих з дитинства.

4. Майнові правовідносини батьків і дітей з приводу майна.

Що стосується майнових прав батьків і дітей, то за СКУ до майнових прав дітей належать:

1) право власності дитини на майно, призначень для її розвитку, навчання і виховання та право власності дитини на будь яке ін. майно, яке вона набула на підставах, встановлених законом;

2) права на аліменти (на утримання).

Діти, як і батьки, можуть бути самостійними власниками майна. Наприклад, якщо майно було дитині подаровано, дитина є власником успадкованого, приватизованого майна тощо. Відповідно до ст. 174 СКУ майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, ін. речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивна обладнання тощо) є власністю дитини. Вирішуючи питання про управління майном дитини необхідно враховувати обсяг цивільної дієздатності дітей, оскільки якщо мова йде про майно дитини, яка не досягла 14 років, то батьки управляють таким майном без спеціального на те повноваження . Що стосується майна неповнолітньої дитини, то батьки мають право лише давати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів щодо укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню, щодо видачі письмових зобов'язань від імені неповнолітньої дитини, щодо відмови від майнових прав дитини тільки з дозволу органу опіки та піклування. Порядок видачі дозволу органом опіки та піклування на вчинення правочинів щодо не рухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина визначається п.п. 66, 67 постанови КМУ від 24.09.2008 р. "Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини. Щодо управління батьками майном малолітньої дитини в юридичній літературі визначається, що тут виникають відносини довірчої власності у батьків (ст. 177).

З 1 січня 2004 р. За ст. 179 СКУ вважається, що аліменти, одержане на дитину є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються і мають використовуватися за цільовим призначенням. До 1 січня 2004 р. КпШС визнавав, що суми аліментів є власністю дитини, а батьки приймали участь у їх розпорядженні в залежності від обсягу дієздатності дитини.

5. Аліментні правовідносини (зобов'язання) батьків і дітей.

Серед аліментних правовідносин батьків і дітей розрізняють:

1) правовідносини батьків з приводу утримання дітей до досягнення ними 18 років;

2) правовідносини батьків щодо утримання своїх повнолітніх дітей:

А) щодо утримання повнолітніх непрацездатних дітей;

Б) щодо утримання повнолітніх дітей, які продовжують навчання;

3) правовідносини повнолітніх дітей щодо утримання своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги.

Ст. 51 Конституції України передбачає, що батьки зобов'язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття. Отже, конституційний обов'язок батьків щодо утримання дітей до досягнення ними повноліття не припиняється і у разі укладення дитиною шлюбу до 18 р.

Якщо батьки добровільно не виконують обов'язок щодо утримання дитини до досягнення нею 18 р., то постає питання про стягнення аліментів.

Батьки мають право домовитися між собою і укласти договір про сплату аліментів про дитину у порядку ст. 189 СКУ. Цей договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. П. 4.15 розділу 2 глави 5 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мінюста України від 22.02.2012 р. передбачає, що умови договору про сплату аліментів на дитину мають визначати розмір, строки, а також порядок виплати та підстави цільового використання аліментів і не можуть порушувати права дитини, які встановлені СКУ. За рішенням суду у примусовому порядку аліменти можуть стягуватися:

1) за позовом одного з батьків з ким проживає дитина до другого з батьків, який у добровільному порядку не виконує обов'язок щодо утримання дитини. У такому випадку аліменти стягується у частці від заробітку або доходу матері, батька дитини, при цьому суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини, платників аліментів, наявність у платників аліментів ін. осіб, яких він зобов'язаний утримувати та ін. обставини, що мають істотне значення. При цьому мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку за винятком випадків, коли визначення розміру аліментів відбувається у твердій грошовій сумі. ЗУ "Про державний бюджет на 2013 р." у ст. 7 передбачив, що прожитковий мінімум для дитини віком до 6 р. з 1 січня 2013 р. складає 972 грн., а для дітей віком від 6 до 12 р. - 1210 грн.

СКУ не встановлює максимальної розмір аліментів, проте його можна визначити виходячи з положень ст. 70 ЗУ "Про виконавча провадження". Отже, максимальної розмір аліментів на дитину не повинен перевищувати 50% заробітної плати платників аліментів.

2) за рішенням суду аліменти можуть стягуватися у твердій грошовій сумі, якщо платників аліментів має нерегулярний мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності ін. обставин, що мають істотне значення.

3) за рішенням суду може бути видано судовий наказ у порядку наказ у порядку наказного провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 96 ЦПКУ, якщо було заявлено вимогу про присудження аліментів на дитину в розмірі 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства/материнства та необхідністю залучення ін. зацікавлених осіб.

Тема 2 - задача 3;+

Тема 3 - задачи 3,4.+

Тема 4 - задача 2, 4, 6+

Тема 4 задачи 1, 7, 13+