5. Здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов'язків.

Сімейні права мають особистий характер, тому не можуть бути передані іншій особі. Окремі сімейні права, які не може самостійно здійснити дитина або обмежена дієздатна особа, від імені малолітньої дитини здійснюють батьки або опікун, а неповнолітня дитина та обмежено дієздатна особа здійснюють такі права самостійно, проте за допомогою батьків або піклувальника. В сімейному праві зустрічаються випадки, коли батьки здійснюють сімейні права дитини самостійно, якщо дитина не досягла 18 р. (один із батьків стягує аліменти на утримання неповнолітньої особи).

Сімейні обов'язки є тіснопов'язаними з особою, не покладаються на інших осіб. Якщо особа є недієздатною, то її особисті немайнові обов'язки припиняються у зв'язку з неможливістю їх виконання, а майнові обов'язки від імені недієздатної особи та за її рахунок виконує опікун.

6. Захист сімейних прав та інтересів - це діяльність державних органів та самої управлмоченої особи, яка спрямована на відновлення порушеного сімейного права та інтересу припинення правопорушення та недопущення правопорушень у майбутньому.

Розрізняють дві форми захисту сімейних прав та інтересів:

1. юрисдикційна форма захисту - діяльність державних органів щодо захисту сімейних прав та інтересів, до якої належать:

1) судова форма захисту (вирішення судом спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від дитини).

Суд може застосовувати ті способи захисту сімейних прав та інтересів, які передбачені (визначені) законом або договором. Такі способи захисту визначені законом у ч. 2 ст. 18 СКУ, ст. 196 (можливість стягнення неустойкі за аліментами). Кожен учасник сімейних відносин, який досяг 14 р. має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.

2) адміністративна форма захисту - це захист сімейних прав та інтересів, який здійснюють органи опіки та піклування безпосередньо приймаючи рішення зі спірних питань сімейних відносин. Наприклад, ст. 158 СКУ.

3) нотаріальне форма захисту, коли захист сімейних прав і інтересів здійснює безпосередньо нотаріус шляхом вчинення виконавчого напису.

(Ч.2 ст. 78, ч.2 ст. 189 СКУ).

У випадку, коли прокурор приймає рішення про негайне відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини (ч.2 ст. 170 СКУ), мова йде про захист сімейних прав та інтересів прокурором. В юридичній літературі таку форму відносяться до адміністративної форми захисту.

Щодо захисту сімейних прав та інтересів необхідно розрізняти випадки, коли державні органи здійснюють захист і коли вони приймають участь у захисті. Зокрема, органи опіки та піклування приймають участь у захисті у випадках, встановлених ч.4 ст. 19 СКУ. Наприклад, при вирішенні спору судом про визначення місця проживання дитини.

2. Неюрисдикційна форма захисту (самозахист) - захист порушених сімейних прав та інтересів самою управомоченою особою без звернення до юрисдикційних органів. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 154 СКУ батьки мають право на само захист своєї дитини.

7. Строки - це певні періоди у часі, зі спливом яких закон пов'язує певні правові наслідки.

Традиційно строки поділяють на:

1) законні строки: строки визначені законом (наприклад строк, протягом якого можливе оспорюваня батьківства (ч.3 ст. 136 СКУ).

2) договір ні строки, встановлені договором (наприклад, строк дії шлюбного договору). Ст. 12 СКУ передбачає, що обчислення строків у сімейному праві здійснюється відповідно до ЦКУ, отже субсидіарно будуть застосовуватися норми цивільного кодексу України. Серед законних строків особливе місце місце займають строки позовної давності - період у часі, протягом якого особа може звернутися до суду за примусовим захистом свого сімейного права чи інтересу.

У сімейному праві діє загальне правило: до вимог, що втікають із сімейних правовідносин, позовна давність не застосовується, крім чотирьох випадків:

1) ч.2 ст. 72 СКУ передбачає, що до вимоги про поділ майна заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у 3 роки (з моменту, коли особа дізналася про порушення відносин власності);

2) ч.2 ст. 129 СКУ: до вимоги про визнання батьківства, заявленої особою, яка вважає себе батьком дитини, до чоловіка матері дитини застосовується позов на давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

3) ч.3 ст. 138 СКУ: до вимоги матері про оспорюваня батьківства свого чоловіка, тобто про внесення змін до актового запису про народження дитини встановлюється позов на давність в один рік, яка починається від дня реєстрації народження дитини.

4) ч.3 ст. 139 СКУ: до вимоги про визнання материнства встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини.

У тих випадках, коли СКУ передбачає можливість застосування позовної давності, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до постановлення судом судового рішення, суд за власною ініціативою не застосовує позовна давність.