1. Визначення оптимального розміру замовлення

Мінімум загальних витрат досягається в точці, при якій розмір замовлення балансує витрати на зберігання і витрати на придбання, і визначається за формулою:

, (6.1)

де – оптимальний розмір замовлення, шт.; С – витрати на замовлення (чи підготовку), грн.; А – річне споживання, шт.; Р – ціна одиниці, яка зберігається, грн./шт.; S – вартість зберігання протягом року, %.

, (6.2)

де М – кількість днів у році, днів; – середній попит, одиниць/добу.

Визначення рівня повторення замовлення та максимального рівня запасу

Рівень повторення замовлення – це середній попит за середній час постачання плюс величина страхового запасу, або

, (6.3)

де L – середній час постачання, днів; D – середній попит, одиниць/добу; L_v – дисперсія часу постачання, D_v – дисперсія попиту; z – середньо­квадратичне відхилення. Величина z = 1,6 дає рівень сервісу 95 %, z =2,3 – 99 %.

, (6.4)

де – коефіцієнт варіації часу постачання, %.

, (6.5)

де – коефіцієнт варіації попиту, %.

Максимальний запас визначається як сума середнього попиту за один цикл і страховий запас. При цьому при розрахунку страхового запасу потрібно враховувати, що підвищення попиту в будь-який момент може викликати дефіцит (у системі з фіксованою кількістю дефіцит може виникнути тільки при зростанні попиту протягом часу постачання). Таким чином, час, протягом якого існує загроза дефіциту, це L (час постачання) + Т (час циклу), і формула розрахунку максимального рівня запасу (МРЗ) виглядає так:

, (6.6)

Визначення корисної площі. Вантажна (корисна) площа складу може бути визначена способом навантаженням:

, (6.7)

де – максимальна кількість запасу матеріалу, що підлягає зберіган­ню, т; _д – допустиме навантаження на 1 м² площі підлоги складу, яке визначається розрахунковим або дослідним шляхом, т/м² [_д = 2 т/м²].

, (6.8)

де МРЗ – максимальний рівень запасу, шт.; – об’єм запасу, м³; – питома вага виробу, т/м³.

Цей спосіб застосовують для розрахунку площ під матеріали, що зберігаються в засіках, штабелях, ємностях і т. п.

2. Зручним способом класифікації предметів зберігання є правило Парето, чи АВС-аналіз (відомий також як правило 80/20). Всі предмети зберігання рангуються за ступенем спадання їхнього використання у вартісному вираженні, після чого будується кумулятивна крива щільності розподілу. Виявляється, що в більшості випадків 80 % вартості використаного запасу приходиться тільки на 20 % предметів зберігання, для керування якими і можна застосувати адаптивну систему, можливо з постійним контролем. Наступні 30 % предметів можуть складати 15 % від загальної вартості; для управління ними підійде система циклічного замовлення. Для 50 % предметів, що залишилися, досить буде системи задоволення річного попиту чи методу “двох кошиків”. Ці три групи методів часто позначають як А, В і С, звідси і назва методу. Правило Парето дозволяє визначити, які запаси вимагають найбільш пильної уваги. Однак воно не враховує питання критичності і безпеки. Також слід зазначити, що правило Парето не завжди забезпечує чіткі результати.

Таблиця 3