3.2. Районна державна адміністрація

Вертикаль виконавчої влади в Україні завершується на рівні ра­йонних державних адміністрацій (РДА). Вже на рівні територіальних громад функціонують органи місцевого самоврядування.

Саме тому можна сказати, що району як територіальній одиниці, на­лежить дуже важливе місце в системі адміністративно-територіального поділу держави, а районна державна адміністрація є базовим рівнем у системі виконавчої влади України.

По-перше, район перебуває в центрі системи публічної влади поміж вищим рівнем (держава, область, міста обласного підпорядкування) та нижчим (міста районного підпорядкування, селища і села). По-друге, саме в районах зосереджена велика кількість об'єктів власності різних форм, на їх території мешкає велика кількість населення, тут створю­ються значні матеріальні та інші цінності, від наявності яких безпосе­редньо залежить доля виконання всіх без винятку державних програм.

Основною функцією райдержадміністрації є виконавча, оскільки діяль­ність цього органу безпосередньо пов'язана з практичною реалізацією виконавчої влади. Вона покликана захищати права і законні інтереси громадян та держави, забезпечувати комплексний соціально-еконо­мічний розвиток району та реалізацію державної політики у відповідних секторах державного управління, надавати громадянам якісні управлін­ські послуги.

Організація, повноваження та порядок діяльності районних, ра­йонних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій бага­то в чому є схожими з обласними державними адміністраціями з урахуванням їх нижчого рівня.

Очолює районну державну адміністрацію, як і облдержадміністрацію, голова, який призначається на посаду Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України на строк повноважень глави держави. Канди­датури на посади голів райдержадміністрацій на розгляд Кабінету Мініс­трів України вносяться головами відповідних обласних держадміністрацій. Голови районних держадміністрацій регулярно інформують про свою діяль­ність голів обласних державних адміністрацій, щорічно та на вимогу зві­тують перед ними. Голови районних державних адміністрацій в Автоном­ній Республіці Крим призначаються на посаду і звільняються з посад Пре­зидентом України за поданням Кабінету Міністрів України, погодженим із Головою Верховної Ради АРК і Головою Ради міністрів АРК, Постійним Представником Президента України в АРК.

Перші заступники та заступники голів районних держадміністрацій призначаються на посади головами райдержадміністрацій за погоджен­ням з відповідними заступниками голів обласних держадміністрацій. По­становою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 року № 461 уста­новлено, що кількість посад заступників голів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій з урахуванням посади першого заступника не може перевищувати 4 одиниць.

Для правового, організаційного, матеріально-технічного та іншого за­безпечення діяльності районної державної адміністрації, підготовки аналі­тичних, інформаційних та інших матеріалів, систематичної перевірки ви­конання актів законодавства та розпоряджень держадміністрації, надання методичної та іншої практичної допомоги органам місцевого самовряду­вання головою райдержадміністрації утворюється апарат РДА у межах виділених бюджетних коштів, який підпорядковується голові цієї адмініст­рації. До структури апарату районної державної адміністрації входять такі відділи та інші підрозділи: відділ організаційної і кадрової роботи та з пи­тань нагород; відділ внутрішньої політики; загальний відділ; господарсько-фінансовий відділ. Апарат у процесі виконання покладених на нього зав­дань взаємодіє з управліннями, іншими структурними підрозділами рай­держадміністрації, органами місцевого самоврядування, а також з підпри­ємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян.

Апарат очолює керівник, який призначається на посаду головою держ­адміністрації. Голова також затверджує положення та визначає структуру апарату, призначає на посади і звільняє з посад керівників та інших пра­цівників структурних підрозділів апарату.

Районна державна адміністрація складається з апарату, управлінь, відділів та інших структурних підрозділів РДА. Відповідно з Примірним переліком управлінь, відділів та інших структурних підрозділів у районних державних адміністраціях утворюються такі структурні підрозділи:

а) управління економіки; управління сільського господарства і продо­вольства; фінансове управління; управління праці та соціального захисту населення; управління державної ветеринарної медицини;

б) відділ містобудування, архітектури та житлово-комунального госпо­дарства; відділ з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту на­селення; відділ освіти; відділ культури; відділ у справах сім'ї, молоді та спорту; відділ з питань внутрішньої політики; архівний відділ;

в) служба у справах неповнолітніх.

Районні держадміністрації є підзвітними районним радам у виконанні програм соціально-економічного і культурного розвитку, районних бю­джетів. Райдержадміністрації можуть здійснювати повноваження, деле­говані їм районними радами з метою забезпечення місцевих інтересів населення району і несуть відповідальність за їх реалізацію. Вони у час­тині здійснення делегованих повноважень підзвітні та підконтрольні ра­йонним радам.

Голови райдержадміністрацій щорічно звітують перед районними радами з питань виконання бюджету, програм соціально-культурного розвитку території і делегованих повноважень. Рада може висловити недовіру голові райдержадміністрації, на підставі чого, з урахуванням пропозицій Кабінету Міністрів, Президент приймає рішення і дає раді обґрунтовану відповідь. Якщо недовіру голові висловили дві третини від складу районної ради, глава держави приймає відставку голови райдерж­адміністрації.

Райдержадміністрації на відповідній території взаємодіють із сільсь­кими, селищними і міськими радами, їх головами і виконавчими органами, сприяють у здійсненні ними власних повноважень місцевого самовряду­вання, контролюють виконання наданих їм законом повноважень органів виконавчої влади, розглядають та враховують у своїй діяльності пропози­ції депутатів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб. Ра­зом з тим районні державні адміністрації не мають права втручатись у здійснення органами місцевого самоврядування власних повноважень.

Районна державна адміністрація утримується за рахунок коштів Дер­жавного бюджету України. Фонд оплати праці службовців і видатки на утримання районної державної адміністрації встановлюються головами відповідно обласної, Київської, Севастопольської міських державних ад­міністрацій.

Структуру і штатний розклад апарату райдержадміністрації, а також граничну чисельність, фонд оплати праці працівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів районної державної адміністрації, у межах виділених асигнувань, визначає голова районної державної адмі­ністрації.

Структуру і штатний розклад управлінь, відділів та інших структурних підрозділів районної державної адміністрації затверджують їх керівники у межах встановленої граничної чисельності та фонду оплати праці.

Органи місцевого самоврядування та виконавча влада

Характеризуючи систему органів виконавчої влади України, ми не можемо оминути місцевого самоврядування - соціально-політичного інституту, який повністю ігнорувався радянською системою управління за часів тоталітарного політичного режиму та командно-адміністративної системи.

Хоча місцеве самоврядування не належить до системи держав­них органів влади, будучи самостійним видом публічної влади, во­но у певних визначених законодавством межах здійснює функції органів виконавчої влади,

З прийняттям Конституції України місцеве самоврядування отримало конституційний статус, стало однією із засад конституційного ладу нашої держави. Практичне застосування самоврядного механізму стало мож­ливим з прийняттям у 1997 році Закону України «Про місцеве самовря­дування в Україні». Місцеве самоврядування, хоч і не є елементом ме­ханізму держави, проте відповідно до діючих законів України, має суттєвий вплив на функціонування місцевих органів виконавчої влади. Так, згідно зі статтею 143 Конституції України органам місцевого самовряду­вання можуть надаватися законом окремі повноваження органів вико­навчої влади.

Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності. Інститут делегування (передачі) повноважень почав застосовуватися у практиці державного управління ще до прийняття нового Основного Закону. Президент України Указом від 30 грудня 1995 року «Про делегування повноважень державної виконавчої влади головам та очолюваним ними виконавчим комітетам сільських, селищних і міських Рад» делегував значний обсяг повноважень органів виконавчої влади, які були викладені у сорока двох позиціях цього Указу.

Місцеві державні адміністрації на відповідній території взаємодіють з сільськими, селищними і міськими радами, їх виконавчими органами та головами, сприяють у здійсненні ними власних повноважень місцевого самоврядування, зокрема у вирішенні питань економічного, соціального та культурного розвитку відповідних територій, зміцнення матеріальної та фінансової бази місцевого самоврядування. Згідно зі статтею 35 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» сільські, селищні і міські ра­ди, їх виконавчі органи та голови з питань здійснення ними наданих зако­ном повноважень органів виконавчої влади підконтрольні місцевим дер­жавним адміністраціям.

З метою здійснення спільних програм органи місцевого самовряду­вання та місцеві державні адміністрації можуть укладати договори, ство­рювати спільні органи та організації. Органи виконавчої влади повинні сприяти становленню та розвитку місцевого самоврядування на основі його чіткого функціонального розмежування з повноваженнями виконав­чої влади.

У ході адміністративної реформи в Україні передбачається здійснити ряд заходів, спрямованих на якісне поліпшення органі­зації публічної влади на місцевому рівні. Метою цього реформу­вання є оптимізацїя структури управління на регіональному рівні, прийняття управлінських рішень, максимально наближених до ре­альних потреб населення, удосконалення механізму взаємодії між органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями.

До питань, які потребують першочергового законодавчого вирішення, можна віднести такі:

детальне і чітке розмежування повноважень між місцевими держав­ними адміністраціями та органами місцевого самоврядування;

визначення переліку функцій місцевого значення, виконання яких є обов'язковим для органів місцевого самоврядування на всій території України;

запровадження механізмів відповідальності місцевих органів вла­ди за свою діяльність, насамперед, перед населенням відповідних те­риторій;

виключення можливості дублювання функцій та повноважень, ви­ходячи виключно з меж своєї компетенції;

узгодження повноважень та функцій щодо надання державних (управлінських) та громадських послуг населенню органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, виходячи з принципу субсидіарності, визначення переліку послуг, що надаються за рахунок бю­джетних коштів і на платній основі;

врегулювання правового режиму майна, що перебуває у спільній власності територіальних громад, з метою вдосконалення механізму управління та розпорядження таким майном місцевими радами та місце­вими органами виконавчої влади;

розподіл між органами виконавчої влади та органами місцевого са­моврядування відповідальності за фінансове забезпечення виконання повноважень із надання послуг населенню.

Після законодавчого врегулювання зазначених питань необхідно по­етапно провести практичну роботу щодо закріплення відповідних функцій за органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на всіх рівнях управлінської вертикалі. Це дозволить: спрямувати їх діяль­ність на забезпечення реалізації прав і свобод громадян; визначити сфе­ру спільної відповідальності виконавчої влади і місцевого самоврядування в тих галузях, за функціонування яких вони несуть солідарну відповідаль­ність; забезпечити становлення та розвиток місцевого самоврядування на основі чіткого функціонального розмежування з повноваженнями вико­навчої влади.

Можна констатувати, що в Україні створена і функціонує конституцій­но встановлена вертикаль виконавчої влади від Президента і Кабінету Міністрів України до області та району, а через механізм делегування по­вноважень - до міста, селища і села, із широко розгалуженими структур­ними підрозділами, до відання яких віднесені питання галузевого чи фун­кціонального управління на відповідних територіях.

Підвищена персональна відповідальність голів обласних і районних, в містах Києві та Севастополі державних адміністрацій - провідників єдиної державної політики в регіоні.

Конституція України заклала політико-правовий фундамент держави, дала відповіді на найважливіші питання державного будівництва - форму правління, форму державного устрою, державно-правову модель. Але це не означає, що існуюча система державних інститутів - виконавчої гілки зокрема, не потребує свого подальшого розвитку і вдосконалення. Вже ведеться відповідна робота з приведення у відповідність до конституційних норм усіх чинних законів і підзаконних нормативних актів. Саме з цією метою в Україні започатковано політичну та адміністративну реформи. Це тривалий процес, ускладнений багатьма об'єктивними і суб'єктивними чинниками. Та безповоротність його очевидна, як і закономірний демокра­тичний вибір українського народу, здійснений в 1991 році.

Одним із головних завдань нинішнього етапу державотворення є по­дальша децентралізація системи виконавчої влади та роздержавлення місцевого самоврядування у рамках додержання принципу унітаризму Української держави. Досягнення плідної взаємодії та збалансованості обох систем - виконавчої влади і місцевого самоврядування, має стати основою для оптимізації функціонування загалом виконавчої влади на місцях, підвищення ролі та відповідальності її органів і посадових осіб за вирішення покладених на них повноважень і функцій, що позитивно вплине на динаміку політичного та соціально-економічного розвитку України та її регіонів.

Здійснення вищевикладених реорганізаційних аспектів у сфері виконавчої влади ї місцевого самоврядування дасть можливість посилити дієздатність держави, оптимізувати виконання нею своїх функцій, сприятиме становленню України як демократичної, високорозвиненої, правової держави та її інтеграції до Європейського Співтовариства.