29. Проза двотисячників. Загальна характеристика творчості (т. Малярчук, д. Корній, с. Ушкалов, і. Ликович (на вибір).

Серед покоління двотисячників значна кількість творці драматургії, хоча саме існування сучасної драматургії знаходиться під питаннями у літературних критиків Ю.Іздрик вважає що "Сучасна українська драматургія то маловивчена сфера літературної діяльності котра перебуває в сфері перманентного становлення. За винятком небагатьох творів, які належать до так званої"класичної української драми",сучасна українська драматургія становить корпус текстів ,майже повністю позбавлених актуальності". Протистоїть ці думці погляд драматурга В.Сердюка: "Коли б хоч один нормальний критик вчинив «розбір хоч однієї з п’єс українських драматургів, драматургія відразу б заіснувала " Створений престиж драматургії "двотисячників" ("Оскільки сучасні драматурги часто мають філологічну освіту і поетичні збірки у доробку,то тексти нашої молодої драми цікаві не лише для сценічного втілення, вони цікаві й для читання"Приємно спостерігати в сьогоднішніх текстах поетичну, оптимістично-сонячну настроєву домінанту ,що вигідно маркує українську драматургію на тлі найближчого оточення,скажімо,тієї ж російською андеґраундної п’єси з її переважним хронікально-документальним стилем". Однією з представниць є Т.Малярчук. Т. Малярчук народилася у 1983 р. в Івано-Франківську. Закінчила Прикарпатський університет ім. В. Стефаника. Мешкає в Києві, працює журналістом. Авторка прозових книжок «Ендшпіль Адольфо, або Троянда для Лізи»(2005), «Як я стала святою» (2006), «Згори вниз» (2006),«Говорити» (2007).Про творчість Т. Малярчук ще до виходу її дебютного роману, а також згодом відзивались позитивно критики:К. Москалець стверджував, що її проза дає суцільну насолоду від письма.К. Москалець кваліфікує «Троянду Адольфо» як святкову пародію на родинні саги, зараховуючи її до сюрреалізму, а «Ендшпіль для Лізи» — як банальну любовну історію (а я люблю жонатого), що перетворюється на високу драму. Т. Малярчук увійшла до літератури завдяки складній темі забороненої, нещасливої любові, читаючи про яку, ми впізнаємо усі любовні симптоми і кажемо: «Так, це любов». Вона пише безсумнівно якісну прозу, у центрі якої знаходиться тема забороненої, нещасливої любові. Заборонена любов (колись це була любов між нерівнею або до одруженого чоловіка, тепер — ще й гомосексуальна), як відомо, перетворюється на суцільну муку, табу, гріх. Однак Т. Малярчук порушує проблему не тільки подружньої зради, а й пробле­му одностатевої любові. Цим вона намагається сказати, що гріховної любові в принципі не існує, що будь-яка любов — дар Божий, хоча насправді Божий дар передбачає продовження роду.

Проза Т. Малярчук псевдомагічна, непоетична і непатетична. Вона стилізується під жахи, грайливо пародіюючи їх. Якщо вірити їй, свій персональний смерч, який відносить стару бабку разом із її хаткою невідомо куди, набагато симпатичніший за смерть і ті обряди, що її супроводжують. Найважливішим із усіх перевтілень, на які здатні не тільки відьми й відьмаки, а й усі люди, є, за авторкою, любов, зазвичай нещаслива, не-розділена чи заборонена. Забуваючи любов, людина впадає у летаргічний сон і виключається з життя у кращому разі на цілу зиму. У неї є всі підстави боятися любові, оскільки вона може змінити людину до невпізнаваності, наприклад, перетворити на вовка чи вовчицю. У повісті «Згори вниз» Т. Малярчук сягнула своєї вершини. Її можна рекомендувати для читання дорослим і підліткам. Це якісне письмо, яке виходить за межі дитячо-підліткової альтернативи. Письмо, яке, за визначенням К. Москальця, «закладає норму, зразок, критерій для того, щоб в літературі було й 27-ме століття.