17. Масова література. Загальна характеристика. Адреналінова та ендорфінова література.

Масова література — розважальна й дидактична белетристика, яка друкується великими накладами і є складовою «індустрії культури». Використовуючи стереотипи масової свідомості й популістьку стратегію завоювання публіки, а також примітизувати художні відкриття «високої» літератури, такі твори передбачають спрощене, комфортне читання. Їхні типові ознаки — пригодницький або звульгаризований романтичний сюжет, який має зовнішню напружену динаміку і часто щасливий фінал — «хеппіенд». До масової літератури належать бульварні, лубочні, любовні, детективні, кримінальні романи (бойовики), жанри коміксу, трилеру, фантастичні романи, фентезі.

«Адреналінові» жанри створені на основі пригодницьких, які «лоскочуть нерви»  (бойовики, вестерни, трилери). Такі твори пишуть чоловіки про чоловіків і для чоловіків. Тут постає образ ідеального чоловіка, в основі твору – герой і його місія. В український літературі цей напрямок представляють Василь Шкляр і його «Елементал», Андрій Кокотюха з романами «Темна вода», «Живий звук» та «Легенда про безголового» тощо. Натомість, «ендорфінові» жанри характерні для романтичних мелодрам і сентиментальних історій. Ці романи функціонують як машина бажань. Тут змальовується образ жінки та ідеального чоловіка, але вже з погляду жінки. В українській літературі цей напрямок представлений у творах сестер Демських та Сімони Вілар. Також до «жіночої» літератури можна віднести твори Лесі Романчук «Не залишай», «Містичний вальс» Наталки Шевченко, «Не думай про червоне» Світлани Пиркало та «Учора нема ніде» Марії Матіос.

18. Детективно-пригодницька проза а. Кокотюхи: загальна характеристика.

Кокотюху називають батьком «українського готичного детективу», хоча сам автор вважає, що в його текстах присутня швидше неоготика, напряму пов’язана з актуальними суспільними та соціальними проблемами України, а звернення до готики та загалом фольклору збігається з традиціями давньої української літератури.

Автор говорить, що він знайшов формулу саме українського детективного, кримінального роману. У ньому повинна бути містична складова. «Українські письменники пишуть мало детективів, тому що це жанр, побудований на логіці і раціональному способі мислення. Українці загалом з логікою не дружать. Вони дружать з емоціями, вони дружать з чимось ірраціональним.»

19. Стильові риси Любко Дереша-прозаїка. «Голова Якова».

Любко Дереш завжди намагається правдиво показати життя героїв, тому у творах використовує розповсюджений сучасний сленг та лайливі слова. У деяких уривках сюжет містить містичні елементи і враження підлітків, які перебували під впливом галюциногенних препаратів. Він досить часто вживає алюзії, користується живою розмовною українською мовою, використовує авторські неологізми.

У романі є багато свідчень того, що тема пошуків свого "я" - гостро актуальна як для автора, так і для його персонажів. "У цьому сенсі роман Дереша є ідеологічним, хай навіть ідеологію цю відчитує і сповідує лише одна людина - сам автор. Утім, книга пересичена й загальнодоступними, сказати б - трендовими ідеологемами. Тут і так звана "релігійність", і хіпстерство, і досвід усі лях новітніх «тренінгів», іще бозна-що", - так характеризує роман Іздрик.

У романі «Голова Якова» автор писав про те покоління, до якого відноситься сам. Головний герой твору існує лише заради себе. Протилежна сторона — коли людина існує заради всесвіту. Свій твір він назвав картою митарств. Їх проходить людина, коли вже немає авторитетів, немає прикладів, на які можна орієнтуватися. Адже в добу сучасного мистецтва всі сакральні тексти вже розібрані на цитати, усе давно вивчено й опановано.