30. Лесь Ульяненко-прозаїк. Головні проблеми творчості.

О. Ульяненко народився у 1962 р. в Хоролі на Полтавщині. Навчався в медучилищі, моршколі. Працював на шахті, електриком, вантажником, воював в Афганістані. Письменник-самоук із містичною біографією : божевільня, бомжування, голодування й хвороби, життя з монахами в Лаврських печерахАвтор романів «Сталінка» (1994), «Дофін сатани» (2003), «Знак Саваофа» (2003), «Квіти Содому» (2005), «Серафима» (2007). У 1997 р. за роман «Сталінка» отримав Малу Шевченківську премію. Проза Олеся Ульяненка жорстка, безкомпромісна, пройнята шаленим ритмом — коли починаєш читати, захоплюєшся: від першої до останньої сторінки відірватися неможливо, тексти вражають своєю якоюсь оголеною майже до кістяка відвертістю. Про один зі своїх передостанніх творів «Жінка його мрії» Ульяненко казав, що намагається написати його таким чином, як знімають кіно. Й це йому насправді вдалося. Зимовий слякотний Київ, яким його змалював письменник у «Жінці його мрії» перетворюється ніби на місто-співучасника злодійської змови проти всього, що було чи могло бути розумним, добрим, вічним якби не люди, що весь час шукають собі якихось авантюрних пригод та розваг, а здійснюють саме якісь злочини, вбивства — і це для них лише гра для задоволення власних комплексів. І кояться ці злочини в якомусь запамороченні — персонажів переслідують якісь параноїдальні думки.

Олесь Ульяненко ставиться до своїх персонажів серйозно — це не якісь вам картонні клоуни, обкурені драпом — це люди цілком об’ємні, вони весь час скоюють якісь злочини, але психологічний аналіз ситуацій доводить неминучість цих подій.

Коли читаєш сучасну міську прозу цього письменника, складається враження, що Апокаліпсис давно вже відбувся, його персонажам майже невідомі докори сумління — такими, напевне, були люди напередодні Всесвітнього Потопу, як про це розповідає книга Буття: своєю розпусною поведінкою вони настільки прогневили Господа, що він наслав на землю Потоп й тоді врятувався лише Ной із сімейством та тварини, що помістилися у ковчег. Ульяненковим персонажам убити чи зґвалтувати так само просто, як харкнути на й без того забруднений міський асфальт. Проте в багатьох творах Ульяненка дуже сильний мотив відплати: за кожен скоєний злочин рано чи пізно герой спокутуватиме свої гріхи навіть ціною власного життя. Цим письменник нібито попереджує: хоч ким би ти був зараз — олігархом, генералом, міністром чи просто повією — слід завжди пам’ятати про десять біблійних заповідей.

Що ж до соціального аспекту прози Олеся Ульяненка, то ще в його дебютному романі «Сталінка» вдумливий читач зрозуміє, що йдеться не лише про один із «пролетарських» районів Києва, а й про те, що сталінський режим спирався на блатний світ.