11. Психо-гігієнічні основи навчальної та позашкільної діяльності.

До провідних типів позашкільних закладів відносять багатопрофільні (центри і палаци дітей та юнацтва, центри і палаци дитячої та юнацької творчості тощо), спеціалізовані (центри науково-технічної творчості, еколого-натуралістичні центри, центри туризму та краєзнавства та інші) та оздоровчі (профільні, міські і заміські табори праці та відпочинку тощо) позашкільні установи.

Головною метою діяльності цих закладів є забезпечення потреб особистості дітей та підлітків у творчій самореалізації, і, таким чином, здобуття додаткових знань, умінь та навичок за інтересом і вибором. Тому основною формою їх роботи є гурткова або секційна діяльність технічної, художньо–прикладної або спортивної спрямованості.

Серед головних принципів розташування мережі позашкільних закладів слід відзначити принцип ступінчастості, який передбачає забезпечення умов для організації позашкільних занять та дозвілля за рахунок гурткової діяльності у загальноосвітніх установах і дворових клубах (1 ступінь), у палацах і будинках дітей та юнацтва (2 ступінь), у спеціалізованих позанавчальних закладах, зокрема у дитячо–юнацьких спортивних, музичних і художніх школах та центрах науково–технічної творчості (3 ступінь).

Серед основних груп приміщень позашкільних закладів слід відзначити гурткові приміщення, спортивний блок, приміщення для масово–методичної роботи, адміністративно-господарські приміщення та блок обслуговування. Головне правило розміщення гуртків: одна навчальна група – одне приміщення.

Оптимальною орієнтацією навчальних приміщень слід вважати південно–східну, південну, припустимою – східну або південно–західну. Освітленість робочих місць у кабінетах позашкільних закладів повинна бути у межах 300–350 лк, у спортивних залах – 200 лк, в ізостудіях, кабінетах крою і шиття – 400 лк. Оптимальна температура приміщень — 18–22°С, відносна вологість повітря – 40–60%, швидкість руху повітря – 0,1–0,2 м/с.

Комплексний аналіз психофізіологічного стану та працездатності школярів дозволяє рекомендувати як найбільш доцільне світло–оранжеве пофарбування стін, що дозволяє здійснити зміну звичної для школярів обстановки на більш яскраву, колоритну та збуджуючу і, отже, сприяє підвищенню ефективності проведення позаурочних занять.

Режим роботи позашкільних закладів повинен ураховувати дані щодо розподілу бюджету часу сучасних учнів та особливості навчальної діяльності у школі. Соціологічні та гігієнічні дослідження вважають науково–обґрунтованою таку тривалість вільного часу: серед школярів 10–13 років – 3,5–4 години на день, серед школярів 14–16 років – 3–3,5 години, у вихідні дні та дні відпочинку – 8–9 годин. При роботі шкіл регіону, де розміщений позашкільний заклад, в одну зміну, учні відвідують позашкільні заклади у дві зміни з 15⁰⁰ до 20⁰⁰ годин. Якщо школи регіону працюють у дві зміни – позашкільні заняття проводяться у 4 зміни – з 9⁰⁰ до 20⁰⁰ годин.

Оптимальними днями для гурткової роботи є понеділок, вівторок, середа та четвер. У суботу та неділю заняття у гуртках з повним навантаженням слід проводити лише впродовж 1–3 чвертей, а протягом 4 чверті знижувати як розумове, так і фізичне навантаження. Такий день тижня, як п’ятниця (внаслідок низької працездатності учнів та вираженої втоми їх організму) є неефективним для позаурочної роботи і може бути установлений як вихідний день у роботі закладу або використовуватися для проведення різноманітних екскурсійних та інших масових заходів.

Заняття у позашкільних закладах обов’язково повинні проводитися з організованими перервами тривалістю не менш ніж 10–12 хвилин після кожних 30–35 хвилин (для учнів молодшого шкільного віку) та 45 хвилин (для учнів середнього та старшого шкільного віку). Характер організації діяльності учнів під час перерв залежить від характеру діяльності в гуртку. Для гуртків з незначними (радіотехнічні, шахові, крою і шиття тощо) та середніми (авіамодельні, судномодельні та інші) м’язовими навантаженнями доцільним є активний відпочинок у вигляді рухливих ігор на свіжому повітрі, для гуртків з великими (хореографічні, бального танцю, баскетбольні секції та ін.) та значними (секції спортивної та художньої гімнастики, акробатики, легкої атлетики та ін.) м’язовими навантаженнями – відпочинок у стані спокою, сидячи.

Оптимальною місткістю гуртків позанавчальних закладів слід вважати групи, що налічують не більш, ніж 20 школярів. Обов’язковим елементом формування груп для занять у позашкільних закладах є соціометрична методика вивчення взаємовідносин учнів, під час проведення якої школярам пропонується вибрати відповідно у першу, другу та третю чергу осіб, котрих вони хотіли б мати своїми сусідами по робочому місцю, кімнатам або квартирам. Результати записуються у спеціальні картки і на їх основі складають соціограму групи, що являє собою схематичне зображення характеру взаємовідносин у колективі та дозволяє визначити учнів з найбільш добрими взаємостосунками або школярів з антипатією один до одного.

До найважливіших психофізіологічних соцiально–значущих характеристик організму дітей і підлітків, які визначають ступінь узгодження основних показників функціонального стану особистості та параметрів середовища у позашкільних закладах вiдносять показники стану здоров’я, індивiдуально–типологiчнi та біоритмологічні особливостi учнів. Урахування кожної з них дозволяє пiдвищити ефективнiсть та якість позашкільної освіти та виховання, розробити науково–обґрунтованi підходи до вирішення проблеми раціональної органiзацiї позаурочної дiяльностi школярів.

До числа провідних гігієнічних принципів оптимізації вільного часу учнів слід віднести:

урахування психофізіологічних особливостей організму, передусім процесів формування та розвитку психофізіологічних функцій у підлітковому віці;

урахування стану здоров’я, особливостей особистості та хронобіологічних характеристик організму;

підвищення рухової активності у вільний час до оптимальних гігієнічно обґрунтованих величин;

наявність концептуальної моделі ефективного використання вільного часу (запровадження оптимального рухового режиму; використання традиційних та нетрадиційних форм фізичного виховання; застосування засобів психофізіологічного впливу на організм школярів; проведення самостійних тренувальних занять у вільний час) та адекватних методів цілеспрямованого впливу на процеси розвитку особистості під час виконання позаурочної діяльності (психофізичне тренування; психотехнічні ігри; елементи традиційних форм фізичного виховання та професійно–прикладної фізичної підготовки; вправи нетрадиційних форм фізичного виховання, зокрема вправи, що покращують мозковий кровообіг, зорова, ізометрична та несиметрична гімнастика).