4Поняття «психосоматичні розлади»

Визначення психосоматичних розладів ПСР – група хворобливих станів, що проявляються загостренням соматичної патології, формуванням спільних, які виникають при взаємодії соматичних і психічних факторів симптомокомплексів – соматизованих психічних порушень, психічних розладів, що відображають реакцію на соматичні захворювання [8]. До того ж у низці ПСР розглядають порушення психіки, які часто супроводжуються соматичною патологією, а також психічні відхилення, що виникають при неефективному лікуванні захворювань внутрішніх органів та оперативних втручаннях, які перебігають з ускладненнями або потребують декількох етапів хірургічних операцій.

Розлади, що були визначені як психосоматичні в інших класифікаціях:

А. Захворювання стравоходу

В. Гастродуоденальні захворювання

С. Кишкові розлади

Е. Біліарні розлади

F. Аноректальні розлади

фактори

 При виразковій хворобі психоемоційні та психосоціальні фактори також відіграють суттєву роль. При цьому психічні детермінанти є лише кофакторами, які мають причинне значення при їх сполученні з генетичними, конституційними, імунними, зовнішньосередовищними (метеорологічними), інфекційними (Helicobacter pylori) та місцевими факторами, які реалізують розвиток хвороби [11]. При деяких обставинах, що сприяють маніфестації ПСР, у якості найбільш значущих розглядаються психотравмуючі події. Однак психотравмуючі фактори є лише однією зі складових патогенезу ПСР. Значна роль у формуванні ПСР належить особливостям пацієнта з відповідними структурними типами особистості. Сучасні уявлення про особистість, її спрямованість, типи реакцій поведінки, взаємодію особистості і хвороби, різне реагування хворих на препарати і методи психотерапії багато в чому визначаються характерологічними особливостями особистості хворого, а психотропна терапія ПСР вимагає індивідуального підходу [1, 2, 3, 13, 14]. При більшості ПСР велику роль відіграють фактори спадковості, мікро- та макросоціального середовища, що впливають на імунні й обмінні процеси.

3Провідні особливості особистості людини

До провідних особливостей особистості людин, відносять властивості темпераменту та характеру, мотиваційну спрямованість та особливості нервово–психічного стану: Розрізняють такі основні властивості темпераменту, як сензитивність, реактивність, пластичність, ригідність, резистентність, екстравертованість та інтровертованість. Сензитивність — міра чутливості до явищ дійсності, що стосу- ються особистості. Незадоволення потреб, конфлікти, соціальні події в одних людей викликають яскраві реакції, страждання, а інші став- ляться до них спокійно, байдуже. сензитивність пов’язана з орієнтувальною рефлекторною діяльністю і входить до структури темпераментулюдини загалом. Сензитивність, , — порівня- но стійка особливість особистості, в якій виражається тип нервової системи людини і яка відіграє свою роль у здібностях людини до різних видів діяльності. Реактивність — це особливості реакції особистості на подразники, що виявляються в темпі, силі та формі відповіді, а найяскравіше —в емоційній вразливості, і відображуються на ставленні особистості до навколишньої дійсності та до самої себе. -. Реактивність як особливість темпераментувиразно виявляється при психічних травмах — у реактивній депресії(пригніченість, рухова та мовна загальмованість), в афективно-шоко-вих реакціях (реакції на катастрофи, аварії, паніка), для яких харак- терна або безладна рухова активність, або повна загальмованість,ступор. Пластичність виявляється у швидкому пристосуванні до обставин,що змінюються. Завдяки пластичності певні сторони психічної діяль-ності перебудовуються або компенсуються завдяки пластичності ви-щої нервової діяльності. Слабкість, неврівноваженість або недостат- ня рухливість типу нервової системи за належних умов життя тавиховання набирають позитивних якостей. Ригідність — особливість, протилежна пластичності, складністьабо нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цьогопотребують обставини. У пізнавальній діяльності ригідність вияв-ляється в повільній зміні уявлень при зміні умов життя, діяльності; вемоційному житті — у закляклості, млявості, нерухливості почуттів; уповедінці — у негнучкості, інертності мотивів поведінки та морально-етичних вчинків при цілковитій очевидності їх недоцільності. Резистентність — міра здатності опиратися негативним або не-сприятливим обставинам. Досить яскраво ця особливість виявляєтьсяу стресових ситуаціях, при значному напруженні в діяльності. Однілюди здатні опиратися найскладнішим умовам діяльності або обста- винам, що несподівано склалися (аварії, конфлікти, асоціальна брава-да), а інші розгублюються, легко здають позиції, стають нездатними продовжувати роботу, хоча за звичайних умов з ними цього не трап- ляється, незважаючи на втому, важкі умови праці. Екстравертованість та інтровертованість — спрямованість реакцій та діяльності особистості назовні, на інших (екстравертованість) або на саму себе, на свої внутрішні стани, переживання, уявлення (інтро- вертованість). Вважають, що екстраверсія та інтроверсія як властивості темпераменту — це прояви динамічних, а не змістових сторін особистості. Екстравертованим типам властиві сила і рухливість нервових процесів і у зв’язку з ними імпульсивність, гнучкість по- ведінки, ініціативність. В інтровертованого типу переважають слаб-кість та інертність нервових процесів, замкнутість, схильність до само-аналізу, а тому йому властиві ускладнення соціальної адаптації. З метою визначення властивостей темпераменту використовують особистісні опитувальники Х.Айзенка, Ч.Д.Спілбергера, В.М.Русалова та інших

властивостей характеру:

Найважливішою рисою особистості є характер. Характер* – це цілісне утворення особистості, що визначає особливості діяльності та поведінки людини і характеризується стійким ставленням до різноманітних сфер діяльності. У ньому поєднується результат взаємодії як природних факторів, так і обставин життя. Перші надають йому усталеності, а другі– мінливості, тому характер за своєю природою поняття динамічне.

Фізіологічною основою характеру є, з одного боку, тип нервової системи,а з іншого, система тимчасових зв’язків, які виникають під впливомзовнішніх факторів.

Важливі елементи характеру:

емоційність – суб’єктивна чуттєва реакція людини на різноманітнізовнішні та внутрішні подразники, що протікає у формі переживанняситуації, її значимості і змісту.

активність – потреба в діяльності, виявляється в динамічності поведінкилюдей, може бути високою або низькою. Висока активність творчоїспрямованості корисна для організації;

"первинність-вторинність" – у їх основі такі особливості нервової діяльності людини як сила, зрівноваженість та рухливість.

До виразних ознак характеру відносяться:

вчинки та дії

особливості мови

зовнішній вигляд

Задатки – це вроджені, обумовлені генними або пренатальними умовами потенційні можливості розвитку властивостей людини

З метою визначення властивостей характеру використовують особистісні опитувальники MMPI, Mini–mult, Р.Кеттелла та Г. Шмішека

мотиваційна спрямованость: Висока позитивна мотивація зумовлює готовність суб’єкта до здійснення у стислі строки і з найбільшим ефектом діяльності. В ряді наукових досліджень під час аналізу динамічних зрушень працездатності навіть виділяється так званий установчий період, що пов’язаний з процесом формування мотиваційних установок та становленням відповідного рівня домагань.

Відомо, що обов’язковою умовою високої успішності професійної навчальної діяльності є адекватне співвідношення зовнішніх та внутрішніх факторів розвитку. Ефективність навчання залежить не лише від діяльності викладача, а в першу чергу від сформованості розумових умінь та навичок, способів розумової діяльності, розвитку сфери потреб особистості учнів та студентів.

З метою визначення особливостей мотиваційної спрямованості використовують особистісний опитувальник В.С. Горбачевського та тестову методику РСК.

Під психічним станом організму розуміють узагальнену картину психічного функціонування вищої нервової діяльності організму в обмежений проміжок часу, уявлення про яку в свідомості людини реалізується на основі самооціночних процесів. Адекватна, стала та гармонійна самооцінка сприяє найбільшій продуктивності різних видів діяльності. Отже вивчення психофізіологічних корелят самооцінки на основі факторного групування її провідних характеристик дозволяє здійснити комплексний аналіз психічного стану особистості.

Більше того, саме самооцінка людиною свого стану у значній мірі зумовлює потребу в досягненні успіху і, відповідно, той рівень домагань, який проявляється у прагненні досягти певну, конкретну та складну мету. Таким чином, самооцінка психічного стану не лише відображає глибинне відношення людини до себе як особистості, але й визначає певний рівень її вимог до себе, безпосередньо пов’язана з саморегуляцією поведінки, є однією з центральних характеристик психічного розвитку.

З метою визначення особливостей нервово–психічних станів використовують тестові методики М.Люшера та САН.