Хірургічна гнійна інфекція Загальні питання розвитку, діагностики і лікування гнійної хірургічної інфекції

1. Визначення: Гнійна хірургічна інфекція визначається як процес втілення та розвитку мікробів у невластивих для них місцях (рани, внутрішні порожнини та органи) з наступним розвитком комплексу взаємодії між макро- і мікроорганізмом.

2. Актуальність проблеми:

А) Інфекція в хірургії посідає одне з провідних місць і визначає сутність багатьох захворювань та післяопераційних ускладнень.

Б) Хворі з гнійно-запальними захворюваннями складають понад 30% усіх хірургічних хворих, більшість післяопераційних ускладнень пов’язані з розвитком гнійної інфекції.

В) Гнійно-септичні ускладнення травм та гострих хірургічних захворювань значно погіршують перебіг захворювання, його прогноз, призводять до збільшення летальності.

3. Етіопатогенетичні фактори развитку гнійної хірургічної інфекції:

А) Наявність збудника інфекції та його характеристики (вид мікроба, його вірулентність, доза та ін.).

Б) Стан "вхідних воріт" інфекції, які впливають на наслідок взаємодії сил інвазії та резистентності (локалізація вхідних воріт, ступінь пошкодження тканин, стан локальної мікроциркуляції та ін.).

В) Стан протиінфекційної захищеності організму, який складається з неспецифічних факторів захисту (резистентність організму) та специфічних механізмів (імунітет).

Г) Природна резистентність - перший рубіж на шляху проникнення бактерій складається з:

- біологічних бар’єрів (шкірні покрови, слизові оболонки);

- органів ретикулоендотеліальної системи (печінка, селезінка, лімфатичні вузли);

- бактерицидних компонентів біологічних рідин (лізоцим, комплемент, пропердин та ін.);

- реакції запалення і механізму фагоцитозу.

4. Термінологічні дефініції гнійної хірургічної інфекції:

А) Вхідні ворота інфекції - ділянка тканини або органа, через який патогенна мікрофлора проникає в організм хворого.

Б) Шляхи проникнення інфекції в організм у разі развитку гнійно-запальних процесів:

а) ендогенний шлях проникнення інфекції (аутоінфекція) - за рахунок мікрофлори, яка мешкає в організмі хворого (проявляється в разі зниження природної резистентності організму):

- найчастіше це сапрофітна флора, котра вегетує на поверхні шкіри та слизових оболонках організму;

- "дрімлюча" інфекція, яка знаходиться в неактивних вогнищах (остеомієліт, карієс, хронічний тонзиліт);

- особливістю аутоінфекції є її стійкий характер, тому що до власної мікрофлори в організмі виробляється толерантність;

б) екзогенний шлях проникнення інфекції - проникнення інфекції в організм хворого із зовнішнього середовища (найбільш розповсюджений шлях проникнення інфекції):

- пошкодження шкіри і слизових оболонок, мікротравми, хронічні шкірні захворювання (екзема, епідермофітія);

- рани, нагноєння яких являє собою ускладнений перебіг травматичного субстрату, що вже існує в організмі;

в) ятрогенна інфекція - гнійно-інфекційні процеси, обумовлені дією лікарів або інших медичних працівників.

Причини розвитку ятрогенної інфекції:

- інвазивність діагностичних і лікувальних маніпуляцій в хірургії;

- недостатня стерильність інфузійних середовищ і медикаментів, які вводяться парентерально;

- порушення правил асептики та антисептики при виконанні медичних маніпуляцій.

5. Види гнійної хірургічної інфекції (з урахуванням етіопатогенезу, всі види гнійної хірургічної інфекції розподіляються на три основні групи):

А) Гнійно-запальні хірургічні захворювання (фурункул, карбункул, абсцес, флегмона, панарицій та ін.):

- виникають первинно на тлі порушення локальних механізмів захисту від інфекції в місці її проникнення;

- вхідними воротами гнійної інфекції найчастіше є мікротравми;

- факторами, що підвищують схильність до виникнення гнійно-запального процесу, є переохолодження, авітаміноз, цукровий діабет та інші супутні патологічні стани.

Б) Ранова інфекція, принциповою відмінністю якої від гнійно-запальних захворювань є:

- розвиток на фоні регенераторного процесу в рані;

- часто виникає на фоні ускладнень травми (шок, травматична хвороба).

В) Інфекційно-запальні ускладнення у травмованих та хворих, які виникають під час лікування основного захворювання і які не пов’язані безпосередньо з втручанням на пошкодженому органі:

- висхідна уроінфекція при пошкодженнях спинного мозку;

- післяопераційні пневмонії, плеврити;

- післяін’єкційні абсцеси, флегмони та ін.