20. Метод інтроспекції і проблема самоспостереження у вченні Дж Локка

Інтроспекція -- метод поглибленого дослідження і пізнання людиною моментів власної активності: окремих думок, образів, почуттів, переживань, актів мислення тощо.

Самоспостереження в психології -- унікальний метод «проникнення» у внутрішнє психічних процесів та явищ, проте для дослідника використання цього методу пов'язане з цілим комплексом труднощів, подолання яких постає як чітка та методична організація пізнавальної роботи спостерігача (самого піддослідного): дані самоспостереження повинні даватися не в інтерпретованому.

Інтроспективна психологія охоплює низку напрямів. Загальним для них є те, що всі вони використовують як один метод вивчення психіки самоспостереження, тобто, спостереження людини за змістом і актами власної свідомості.

Ідейним батьком методу інтроспекції вважається англійський філософ Дж. Локк. Дж. Локк уважав, що існує два джерела всіх наших знань: перше джерело - це об'єкти зовнішнього миру, друге - діяльність власного розуму. На об'єкти зовнішнього миру ми направляємо свої зовнішні почуття й у результаті одержуємо враження (або ідеї) у зовнішніх речах. Діяльність же нашого розуму, до якої Локк зараховував мислення, сумнів, віру, міркування, пізнання, бажання, пізнається за допомогою особливого, внутрішнього, почуття; - рефлексії. Рефлексія, по Локку - це «спостереження, якому розум піддає свою діяльність».Дж. Локк зауважує, що рефлексія припускає особливий напрямок уваги на діяльність власної душі, а також достатню зрілість суб'єкта.

Отже, у Локка народжується принаймні два важливих твердження.

1. Існує можливість роздвоєння, або «подвоєння», психіки. Щиросердечна діяльність може протікати як би на двох рівнях: процеси першого рівня - сприйняття, думки, бажання; процеси другого рівня - спостереження, або «споглядання» цих сприйняттів, думок, бажань.

2. Діяльність душі першого рівня є в кожної людини й навіть дитини. Щиросердечна діяльність другого рівня вимагає спеціальної організації. Це спеціальна діяльність. Без її знання про щиросердечне життя неможливо. Без її враження життя подібне «примарам, що проносяться,», які не залишають у душі «ясні й міцні ідеї».

Ці обидві тези, а саме можливість роздвоєння свідомості й необхідність організації спеціальної діяльності для збагнення внутрішнього досвіду, були прийняті на озброєння психологією свідомості. Були зроблені наступні науково-практичні висновки:

1) психолог може проводити психологічні дослідження тільки над самим собою. Якщо він хоче знати, що відбувається з іншим, то повинен поставити себе в ті ж умови, спостерігати себе й за аналогією укласти зміст про свідомості іншої людини;

2) оскільки інтроспекція не відбувається сама собою, а вимагає особливої діяльності, то в ній треба вправлятися, і вправлятися довго.

Зрештою, майже всі сучасні психологи вважають, що свідомість є сукупністю феноменів, частину яких можна вивчати за допомогою самоспостереження, тобто, інтроспекції.

21. Основні положення біхевіоризму як психологічного напрямку

У біхевіоризмі вивчення предмета полягає насамперед в аналізі поведінки. При цьому з предмета дослідження часом мимоволі вилучають саму психіку. Основне положення біхевіоризму: психологія має вивчати поведінку, а не свідомість, психіку, які неможливо спостерігати безпосередньо. А саму поведінку ортодоксальні біхевіористи розуміли як сукупність відносин «стимул - реакція» (S-Р). На думку біхевіористів, знаючи силу наявних подразників і з огляду на попередній досвід людини, можна досліджувати процеси навчання, утворення нових форм поведінки. При цьому свідомість не відіграє жодної ролі в навчанні, а нові форми поведінки варто розглядати як умовні рефлекси.

З точки зору біхевіористи (того часу), поведінка тварини і людини принципово однаково. Тому цілком припустимо, вивчаючи поведінку тварин, безпосередньо переносити на людину результати відповідних досліджень і, навпаки, «по-людськи» трактувати види і форми поведінки тварин. Стверджувалося, то людина відрізняється від тварини тільки більшою складністю своїх поведінкових реакцій і великою різноманітністю стимулів, на які він здатний реагувати.

Згідно біхевіоризму, у людини при народженні є відносно невелика кількість вроджених схем поведінки (дихання, ковтання тощо), над якими надбудовуються складніші процеси, аж до утворення складних «репертуарів поведінки» (Б. Скіннер). Вдала реакція закріплюється і надалі має тенденцію до відтворення - «закон ефекту». Закріплення реакцій підпорядковується «закону вправи», тобто багаторазового повторення одних і тих же реакцій у відповідь на одні й ті ж стимули, в результаті чого ці реакції автоматизуються. Для пояснення того, яким чином вибирається дана реакція у відповідь на дане вплив, Торндайк висунув принцип «проб і помилок», згідно з яким вироблення будь-якої нової реакції починається зі сліпих проб, які тривають до тих пір, поки одна з них не призведе до позитивного ефекту.

Основні положення біхевіоризму:

1) вивчити можна тільки те, що спостерігається об'єктивно, тобто поведінку. При цьому "поведінка" Розуміється в розширеному сенсі — це і м'язові реакції, і вегетосудинні зміни, і діяльність залоз;

2) розвиток поведінки конкретного індивіда цілком визначається впливом довкілля. При цьому формування людської поведінки принципово не відрізняється від формування поведінки тварин;

3) середовище формує поведінку за допомогою стимулів і підкріплень (стимули — це те, що передує поведінці і спричинює п; підкріплення — це наслідки поведінки, якщо наслідки небажані для індивіда, то поведінка загальмовується, якщо вони сприятливі, то поведінка відтворюється заново);

4) невротичний симптом, або аномалія поведінки, є наслідком неадекватного умовного зв'язку.

22. Вчення д.Уотсона про поведінку: позитивні надбання та недоліки

Дж. Б. Уотсон. Предметом психології він вважав поведінку, яка цілком побудована із секреторних та м´язових реакцій, що повністю визначаються зовнішніми стимулами.

Поведінка в рамках його концепції трактувалося дуже широко. Охоплює виділення залоз у відповідь на реакцію. Уотсон виробляв класифікацію всіх реакцій з двох підставах: є вони набутими або спадковими; внутрішніми або зовнішніми. Звідси виділяються чотири типи реакцій. Він вважав. Що число вроджених реакцій невелика, і фактично поведінка є результатом навчання. Тому научіння стає головною темою бихевиористов. Утримання навичок становить пам'ять. Уотсон тут висуває гіпотезу про механізми, званих їм принципом обуславліванія. Навики утворюються шляхом проб і помилок і являють собою некерований процес

Погляди на психологію Біхевіористи вважали, що предметом психології може бути тільки поведінка людини, що виражається в доступному об'єктивному спостереженні матеріальних процесів, а не психічні стани. Біхевіористи не змогли побудувати дійсно наукову психологію, оскільки у своїх поглядах на поводження людини виходили з механістичного матеріалізму.

Предметом психології має бути поведінка людини, під яким біхевіористи розуміли дії і вчинки, доступні зовнішньому спостереженню. Те, як людина ходить, сидить, як вона робить ті чи інші дії, як вона говорить, яка міміка її обличчя, тобто все те, що доступно зовнішнього спостереження за допомогою органів почуттів, і має, на думку біхевіоризтів, вивчати психологія, побудована на матеріалістичних засадах.

Принцип «стимул - реакція»

За вченням біхевіористів, поведінка людини у своїй основі визначається не внутрішніми психічними процесами, а механічними впливами зовнішнього середовища за принципом «стимул—реакція».

Під реакціями біхевіористи розуміють рухи людини, чинені при виконанні тієї або іншої дії; під стимулами — доступні зовнішньому спостереженню подразнення зовнішнього світу, що викликають у людини ті чи інші реакції. Оскільки між стимулами і реакціями існує закономірний зв'язок, то, знаючи причини цього зв'язку і вивчивши, які стимули викликають ті чи інші реакції, можна, стверджують біхевіористи, безпомилково домагатися від людини потрібної поведінки, зовсім не звертаючись до її внутрішнього психічного переживання.

Вчення про причинні зв'язки

Згідно з вченням біхевіористів, причинні зв'язки, закономірно визначають поведінку людини, лежать у взаємодії зовнішніх фізичних факторів з діями людини. Ні бажання, ні відчуття людини не можуть служити причиною її дій, оскільки дії у своїй основі матеріальні — і можуть бути викликані тільки матеріальними причинами. Такими причинами можуть бути або звук, або яке-небудь зорове або температурне роздратування, що діє на організм і закономірно викликає в ньому відповідні нервово-м'язові процеси, в результаті яких людина здійснює ту чи іншу дію.

Психічні процеси, на думку біхевіористів, лише епіфеномени, тобто додаткові явища, що знаходяться поза причинних зв'язків, що існують між дійсними явищами, або феноменами. Тільки у світі феноменів (матеріальних явищ) існують причинні зв'язки, завдяки яким одне з цих явищ виступає як причина, інша — як наслідок.

Недоліки :Біхевіоризм, як і попередні напрямки, не дозволив завдання побудови дійсно наукової психології. Ґрунтуючись на механістичному матеріалізмі, біхевіоризм приходить до заперечення всякого об'єктивного значення за психічними процесами і ігнорує їх вивчення, що на практиці призводить до грубих перекручень в галузі застосування психології в педагогіці, господарського життя і т. д.