6. Основні напрями, течії та особливості розвитку сф в кінці хіх – поч. ХХст.

СФ розвиваєть по особливому. Появляється множинність вчень щодо вив. сус –ва. СФ до кінця не розмежовується від соціології. Зростає зацікавленість СФ, але концептуальних праць про сус –во не виникає. Й. Малька нараховує 10 напрямів, Андрущенко головними напрямами СФ називає:

1. Пост марксистський

2. Анархізм

3. Філософія життя

4. Феноменологія

5. Соціокультурологія

6. Культурологічний напрям

Напрями СФ за підходами :

 

Матеріалістичний ідеалістичний

Течії:

• Марксист, пост марксист неокантіанство

• Біологізаторська рел. течія

• Технократична феноменологія

• Соціологізаторська філософія життя

• Психологічна

Коли на першому місці людина і сус –во тоді такі напрями :

 

Гуманістичний сцієнтичний

Екзистенціалізм Соціологізаторський

Інтуїтивізм постмарксистська

Рел. Течія технократичний

Соколов виділяє такий поділ:

1. Ідеалізм

2. Матеріалізм

3. Реалізм

Психологізаторська течія- Габріель Тард, гол. Проблема співвідношення особистості і сус –ва, тут головною є особистість. Сус –во існує завдяки індивідам і реалізовується завдяки індивідам.В індивідів виникає прагнення до наслідування, тому сусп.. явища під впливом наслідувального характеру подібні між собою. Тард виділяє закони наслідування в сус –ві:

1. Повторення

2. Опозиція

3. Пристосування

У.В. Ворт говорив, що соц.. сили є психологічні. Причиною діяльності людей є їх бажання, які породжують волю – двигун сус –ва, воля діє стихійно. Люди у спілкуванні проявляють свою волю. Діюча людина – соц.. істота, бо діє з іншими.Закони соц.. дії і принципи спілкування людей має вивчати СФ.

Г. Паретто поділяє соц.. дії на :

1. Логічні

2. Нелогічні (інстинктивні) – більш природні. Вони визначають соц.. явища.

Характер соц.. діяльності визначає розвиток сус-ва. Люди за своїм психологічним характером неоднакові, тому виникає психологічна нерівність, вин. Поділ на верстви. Сус –во неоднорідне. За цими нелогічними діями активні люди формують еліту.

Ч. Кюві – Сус-во псих організм. Соціальне та індивідуальне - частини цілого, тобто людського життя. Сус –во не може існувати без почуттів людини, тому взаємовідносини між людьми є причиною об’єднання перв. груп, що складають основу сус –ва.

Вторинні елементи : мова, церква, звичаї – утв. з первісними групами асоціації.

Лацарус - Основа сус –ва – дух народу. Наманався пояснити національний характер.

Соціологізаторська течія :

М. Вебер – розробляє теорію соц.. дії на основі якої виділяє соц.. типи.Обгрунтував ідею розумної організації сус –ва, яка передбачає узгодження соц.. груп, для узгодження головною є релігія.

Е. Дюркгейм ідея сусп.. солідарності як головний принцип відносин у сус –ві. Сус –во перебуває в процесі змін, виступає інтегруючою силою для індивідів. В давніх сус –вах – механістична солідарність, індивід як річ, на якого тисне сус –во. Суч. Сус –во – солідарність органічна. Індивід автономний. Статус його визначається видом діяльності

А. Шуц представляє сус –во як світ сам по собі, реальність, яка є першопочатковою для наших дій. Ця реальність стає світом, який ми в процесі діяльності перетворюємо в «свій» світ. Дії можуть бути приховані і відкриті – робота. Розумом пояснити сус – во неможливо. Сус –во є відкрите і закрите. Закрите веде до війни.

Екзистенціалізм : Сартр, Камю.

Життя людини нівелюється. Виникають проблеми сусп.. буття, де унікальність людинивтрачається, шукаються виходи з унікальності.

Технократична : Тофлер, Менфорд

Тофлер проголошує крах індустріалізму і народження «нової цивілізації». Тофлер говорить про інформаційне сус –во……..

7. Множинність соціально-філософських учень в ХХ ст. та видатні теоретики сучасної соціальної філософії (М. Бердяєв, П. Сорокін, К. Поппер, Ж.-П. Сартр, А. Камю, М. Гайдеггер, Х. Ортега-і-Гассет, К. Ясперс, І. Тойнбі, Т. Парсонс, С. Франк).

У своїй праці Сартр «Критика діалектичного розуму», розкриває складну взаємодію індивідуального людського буття – екзистенції – і суспільної організації («серії»), яка всіляко протистоїть неповторності людського індивіда і «серії» призводить до появи нових спільнот – «груп» які, ставлячи своєю метою сприяння, розвитку суверенності індивіда (права і свобода людини), водночас переживають процес переродження (під дією складних діалектичних процесів, які ведуть до деградації діалектики, що виявляється у виникненні під впливом процесів відчуження людини в суспільному житті негативних феноменів «антипрактики», «пасивізованої практики», «практико - інертного»).

С. Л. Франк – розробив оригінальну метафізику суспільства. Єдину реальність суспільного буття він розглядав як двоєдину: внутрішня і зовнішня. Внутрішня -соборність, зовнішня – суспільність. Подвійність суспільства випливає з подвійності людської натури, а саме з внутрішньо-інтуїтивного, зовнішнього тілесного відношення людини до буття. Основними чинниками побудови суспільства є сили свободи, солідарності і служіння (саме служіння Богу розглядається як вище право людини, на якому тільки й можуть базуватись всі інші природні права).

К. Поппер автор славнозвісної концепції «відкритого суспільства» називає Гегеля «диктатором від філософії» висловлює такі аргументи проти Гегелівської соціальної філософії: 1) заперечує евристичні можливості гегелівської діалектики та філософії тотожності, показує, що за допомогою цих засобів Гегель «затьмарює» численні соціальні проблеми, використовує їх для перекручення змісту різноманітних філософських вчень. 2) Поппер вважає, що гегелівська соціальна філософії, зокрема його вчення про державу, є ні що інше, як теоретична платформа сучасного тоталітаризму. 3) він стверджує, що соціальна філософія Гегеля є теоретичним підґрунтям німецького націоналізму.

Першою спробою Бердяєва осягнути феномен техніки стала його праця «Дух і машина». Автор розглядає техніку як чинник, що розкріпачує людину. Бердяєв розглядає роль машини в житті суспільства. Він стверджує, машина підкорила в людині не тільки сили природи, а й саму людину; машина не тільки в чомусь звільняє, а й по-новому закріпачує людину. Техніка потрібна людині яка за своєю природою є творчою істотою, стверджував Бердяєв. Людина створює техніку, що є продуктом творчого духу людини й постає як результат «прориву духу в природу та втілення розуму в стихійні процеси». Проте як продукт творчого духу людини техніка «повстає проти людини».

Предметом вивчення Сорокіна виступає взаємодія двох або більше осіб які утворюють так звані малі групи. З такого роду елементарних взаємодій, як він вважав, складаються різного роду соціальні процеси. Взаємодія двох індивідів характеризується Сорокіним, як найпростіше соціальне явище. Такі взаємодії називаються Сорокіним «соціальними клітинками», з яких утворюються всі інші більш – менш суспільні явища.

Ортега-і-Гассет твердив, що в спеціалізованих книгах неможна знайти точного визначення соціального, суспільного, а більше того, дослідники навіть не спробували більш – менш серйозним чином прояснити собі природу елементарних явищ соціального, не кажучи вже про його внутрішню природу і сутність. Здатність розмірковувати, здатність заглиблюватись у себе, розмірковувати над соціальними зв’язками з іншими людьми з метою усвідомлення суті природного – суспільного і сенсу власного буття в світі, на думку Ортегі-і-Гассета є тим, що відрізняє людину як особливу істоту від іншого живого світу.

Тойнбі – продовжуючи Данилевського та Шпенглера обстоював ідею існування локальних цивілізації: рушійною силою їх розвитку є «творча меншість» - носій «життєвого поривання», що органічно відповідає запитам часу; з устрою творчого загалу рушіїв історії виникають протиріччя, які готують грунт для нового історичного повороту.

Кам’ю – людське життя з необхідністю закінчується смертю, проте навіть з пізнанням цього «абсурду» людина повинна жити мужньо й гідно, мобілізуючи всі свої моральні якості й на перекір смерті. Є сенс вмирати тільки за свободу, адже тільки тоді людина впевнена, що вона вмирає неповністю».