20.5 Цінності, їх класифікація та значення в житті особистості і суспільства.

20.6 Проблеми ціннісних орієнтацій.

Аксіос – цінність. Те що є значимим для суб’єкта. Має значення цінності.

Кант – цінність як ідеал, як ціль, що стоїть перед людиною.

Гегель – розмежовує цінності утилітарні (вартості) цінності духовні.

В процесі еволюції цінності міняються.

Цінність – позитивна значимість багатоманітних елементів дійсності, зміст якої відповідає потребам та інтересам соціальних суб’єктів.

Цінності класифікують за різними ознаками: політичні цінності (демократія, війна і так далі); соціальні цінності (гідність, життя, спілкування, традиції і т. д.); матеріальні цінності, духовні і т. д.

За суб’єктом виділяють індивідуальні, групові, загальнолюдські цінності.

Цінності відіграють важливу роль, через ціннісні орієнтації.

Є так звані базові, ключові цінності: життя, істина, краса, правда, святість, здоровя і т.д.

Орієнтація на ті чи інші базові цінності визначає життєдіяльність соціального суб’єкта

20.1. Особистість як суб’єкт суспільного розвитку.

Питання про особистість є дуже складне.

Є дві країності з яких розглядається особистість:

1. із соціальної сторони, тобто ототожнення з поняттям особа. Особа – більш загальне поняття ніж особистість.

2. інша крайність – коли не всі люди розглядаються особистостями. Особистість – стійка сукупність соціально значущих рис, що характеризують індивіда, як представника соціальної спільноти, або суспільства в цілому. Передумовою особистості є «природнє» начало, природня основа. У перші 3 роки життя в дитини формуються головні засади індивідуальності.

Індивідуальність і особистість не співпадають

Індивідуальність – унікальні і неповторні риси кожного індивіда, те чим вони відрізняються один від одного (фізична сторона (як біоістоти), як соціальної істоти і як духовної істоти).

Особистість – більш загальне поняття. Людьми народжуються, індивідуальностями формуються, а особистостями стають у процесі соціалізації.

Яке суспільство – така формується і особистість.

Особистостями не народжуються, а ними стають. Особистість як система соціально-значущих рис, проявляє їх у різних сферах порізному.

20.3. Свобода і проблема відчуження особистості.

Творчість не може реалізуватися поза свободою волі всіх дійових осіб історичного акту. Без свободи не може бути прориву у невідоме, відкриття нового в пізнанні, тво­рення оригінального на практиці.

Детермінізм і свобода - це два типи реалізації соціокультурної творчості на­роду, соціальних груп, особистості. Визнання їх єдності відбувалося в історії філософії через суперечність. Свобода волі досить довго трактувалася як само­чинним у своїх виявах чинник, не зумовлений об'єктивними обставинами. Біль­ше того, велика група філософів вважала волю за першооснову буття. У сере­дині ХІХст. сформувався напрям філософії, який дістав назву волюнтаризму. У працях А.Шопенгауера воля проголошувалася першоосновою свігу, що недо­сяжна для пізнання. Цю ідею підхопив Ф.Ніцше, який обгрунтував тезу про те, що в основі Космосу лежить боротьба воль, а соціального життя - воля до вла­ди (жадоба життя). Так чи інакше ірраціональна воля пов'язувалася з особистіс­тю, на основі чого формувалось уявлення про культ видатних осіб, які нібито довільно творять історію (Т.Карлеійль, М.Михайловський).

Оригінальну концепцію свободи волі особистості створив один з нанвідомі- шнх представників екзистенціального напряму в філософії Ж.-П.Сартр (Фран­ція). На ного думку, сутність людини - це задум, проект, майбутнє. Людина с тим. ким намагається бути, вона сама визначає своє майбутнє, проектує долю. Речі, що оточують людину, в принципі не мають суттєвого значення для того, то станеться з людиною пізніше, бо її дії детермінуються не речами (суспільни­ми відносинами, інститутами, ідеями), а ставленням людини до речей. Людина - вільна істота. Все залежить від того, ким (чим) вона захоче бути.Немає такої умови, яка б завадила людині здійснити свій вибір.

Отже, свобода людини - не абсолютна, вона історично, соціально, природ­но, антропологічно зумовлена. Вона відносна, як і все у світі. Вона існує у пев­ній системі координат і йде «в одній упряжці» з необхідністю, що має таку саму детермінантну силу, як і свобода. Свобода розпрямляє крила там, де творять нові життєві реалії. Процес тво­рення (його цілі й результати) має базуватися на закономірностях культури. Проте наявні форми культури - також досить вузькі межі для свободи. Свобода проривається до нових і нових горизонтів і є не чим іншим як виходом людини за межі культури. Таким чином, свобода особистості - це суперечливий процес творення нових життєвих реалій за законами загальнолюдської культури. Саме через свободу людина здобуває й підтримує велич своєї особистості. Міра осо­бистості безпосередньо визначається рівнем її свободи. Завдяки свободі людина входить в історію. Свобода є своєрідним показником людяності, одним із виз­начальних чинників її сутності.

Особистість, її внутрішній світ та самосвідомість не існують і не можуть існу­вати поза конкретною системою суспільних відносин, способу життя, ситуації, збігу обставин, в сукупності суперечливого плетива яких людина здійснює той чи інший вибір. Обставини формують людину так само, як і людина обставини. Людина - продукт суспільно-історичного розвитку і його суб'єкт. Активність особистості наштовхується на опір обставин, які часто бувають сильнішими за особистість, придушують її, нівечать долю. Ситуація протистояння людини й створених нею обставин як ворожих одне одному позначається у філософії тер­міном «відчуження».Подолання його - прямий шлях до свободи та розвитку осо­бистості. Проте прямий не означає легкий.