3. Управління водними ресурсами.

Одним з напрямків рішення водних проблем є залучення на меті водопостачання маловикористовуваних в сьогоденні водних ресурсів опріснених вод Світового океану, підземних вод і вод льодовиків. Зараз частка опріснених вод загалом в об'ємі водопостачання свігу невелика – 0,05 %, що пояснюється високою вартістю і значною енергоємністю технологічних процесів опріснення. Навіть у США, де число опріснювальних установок збільшилося з 1955 року в 30 разів. Опріснені води складають лише 7 % водоспоживання. У Казахстані в 1963 році вступив у дію перший дослідно-промисловий опріснювач в річці Актау (Шевченко). Із-за високої вартості опріснення використовуються лише там де абсолютно відсутні або надзвичайно труднодоступні ресурси поверхневих або підземних прісних вод, а їх транспортування виявляється дорожчим по порівнянню з опрісненням води підвищеної мінералізації безпосередньо на місці. У перспективі опріснення води буде здійснюватися в єдиному технічному комплексі з витяганням з неї корисних компонентів: хлориду натрію, магнію, калію, сірки, бору, брому, йоду, стронцію, кольорових і рідкісних металів, що підвищить економічну ефективність опріснювальних установок.

Важливий резерв водопостачання – підземні води. Найбільшу цінність для суспільства представляють прісні, підземні води, що становлять 24 % від об'єму прісної частини гідросфери. Резервом в забезпеченні водою можуть служити також солонуваті і солоні підземні води при використанні їх в суміші з прісними або після їх штучного опріснення. До чинників лімітуючого підземного водозбору відносяться:

1. Нерівномірність їх розподілу по території землі;

2. Труднощі в переробці солоних підземних вод;

3. Темпи природного, що швидко знижуються відновлення з збільшенням глибини залягання водоносних пластів.

Утилізація води, що знаходиться в твердій фазі (льоди, льодовикові покриви), передбачається, по-перше, шляхом збільшення водовіддачі гірських льодовиків, по-друге, за допомогою транспортування льоду з полярних районів. Проте обидва ці способи практично важко реалізовані і ще не вивчені екологічні наслідки їх здійснення.

Таким чином, на сучасному етапі розвитку можливості залучення додаткових об’ємів водних ресурсів обмежені. Слід вказати і на нерівномірність розподілу водних ресурсів по території земної кулі. Найбільш висока забезпеченість ресурсами річкового і підземного стоків доводиться на екваторіальний пояс Південної Америки і Африки. У Європі і Азії де проживає 70 % населення світу, зосереджено лише 39 % річкових вод. Найбільшими річками світу є Амазонка (річний стік 3780 км.куб.), Конго (1200 км.куб.), Міссісіпі (600 км.куб.), Замбезі (599 км.куб), Янцзи (639 км.куб.), Іраваді (410 км.куб.), Меконг (379 км.куб), Брахмапутра (252 км.куб). В Західній Європі середньорічний поверхневий стік складає 400 км.куб., зокрема близько 200 км.куб. в Дунаї, 79 км.куб. на Рейні, 57 км.куб. на Роне. Найбільшими озерами світу є Великі американські озера (загальна площа – 245 тис.км.куб.), Вікторія (68 тис.км.куб.), Танганьїка (34 тис.км.куб.), Ньяса (30,8 тис.км.куб.). У Великих американських озерах міститься 23 тис.км.куб. води, стільки ж, скільки в Байкалі. Для характеристики розміщення гідроресурсів розраховується об'єм повного річкового стоку на одиницю території (1 км.куб.) і населення.

На 1 млн. жителів Росії доводиться 572 км.куб. сумарного стійкого стоку (включаючи регульований водосховищами) проти 4 км.куб. для всієї земної кулі; 19 км.куб. повного річкового стоку проти 1,3 км.куб., 4,1 стійкого підземного стоку проти 3,3 км.куб. Середня водозабезпеченість на 1 км² складає в СНД 212 тис.м.куб., а на земній кулі – 278 тис.м.куб. Основними способами управління водними ресурсами є стрворення водосховищ і територіальне перекидання стоку.