3.Методи штучного дихання.

Перш ніж приступати до проведення штучного дихання необхідно звільнити потерпілого від тісного одягу, розстібнути комір, ліфчик, послабити ремінь. Потім потрібно очистити порожнину рота від слизу, грунту та інших предметів, в тому числі від зубних протезів, шляхом введення в порожнину рота пальця загорнутого в марлю або іншу чисту тканину. Якщо у потерпілого щільно стиснуті щелепи, їх необхідно розімкнути силою. При відсутності роторозширювача, можна використати шпатель, ложку, міцну паличку, якими розводять стиснуті щелепи. При цьому потрібно поводитись обережно, щоб не зламати зуби потерпілого, уламки яких можуть попасти в трахею і далі в легені. У випадку западання язика, потрібно висунути вперед нижню щелепу, так щоб нижні зуби були попереду верхніх, витягти язик тримаючи його через носову хусточку, або марлю. Якщо язик і далі западає, його проколюють шпилькою і фіксують до нижньої губи. Штучне дихання проводять терпляче і спокійно протягом досить тривалого часу, до появи нормального дихання. Якщо дихання не відновлюється, його стараються відновити аж до появи реальних ознак біологічної смерті.

“Рот до рота” або “Рот до носа”. Для проведення штучного дихання потерпілого необхідно покласти на спину, стати на коліна біля його голови, покласти одну руку під його шию, другу – на лоб і максимально відхилити голову назад. Затиснути пальцями ніс потерпілого, розкрити його рот, зробити глибокий вдих повітря і щільно притиснувши свій рот до рота потерпілого здійснити різке видихання повітря доти, доки легені потерпілого не наповняться повітрям і грудна клітка почне відійматись. Потім необхідно дати можливість потерпілого зробити пасивний видих і продовжувати вдихати повітря в легені постраждалого, приблизно 10 – 12 раз на хвилину. При неможливості вдування повітря через рот постраждалого, його вдувають через ніс. При цьому, постраждалого можна покласти на бік, для попередження западіння язика. Рятівник розміщується на колінах біля голови потерпілого. Однією рукою він закриває рот і відхиляє голову, другою рукою допомагає видиханню повітря, стискуючи нижню частину грудної клітки після вдування повітря через носові ходи. Помилки при проведенні штучного дихання, які можуть призвести до загибелі постраждалого:

-відсутність у момент вдмухування повітря герметичності між­ ротом рятувальника і ротом (носом) постраждалого - у результаті цього повітря виходить назовні, не попадаючи в легені;

- погано затиснутий ніс при вдмухуванні повітря методом рот до рота, або рот при вдмухуванні повітря методом рот до носа - повітря виходить назовні;

- не відхилена голова, - повітря проходить не в легені, а в шлунок;

- не видалене повітря, що проникнуло в шлунок при штучному диханні; - не забезпечений контроль за підйомом передньої стінки грудної клітки в момент здійснення вдиання;

- за відновлення дихання помилково прийняті: блювотний рефлекс, спазм діафрагми та ін.

Якщо помилки виключені, необхідно здійснювати безпаузне штучне дихання: провести 3-5 вдихань у дуже швидкому темпі, не очікуючи пасивних видихів; слідом за цим швидко перевірити пульс на сонній артерії. Якщо пульс з'явився - продовжувати штучне дихання до стійкого покращення стану постраждалого. Якщо пульсу на сонній артерії немає - негайно приступати до зовнішнього масажу серця.

Метод Сильвестра. Потерпілого необхідно покласти обличчям вверх, під спину, нижче лопаток, покласти валик з одягу, щоб нижня частина грудної клітки була трохи піднята, голову повертають набік. Рятувальник стає на коліна над головою потерпілого, обличчям до нього, бере його за передпліччя і на рахунок “раз-два”, відводить руки вгору, назад і в сторони, так щоб кисті рук дістали до землі. Грудна клітка при цьому розширюється – здійснюється вдих. Потім на рахунок “три – чотири”, рятувальник піднімає руки, згинає їх у ліктях і притискує на 2 секунди до грудної клітки потерпілого, стискуючи її здійснює видихання. За 1 хвилину роблять 14-16 таких рухів.

Спосіб Сильвестра-Боша. Виконується двома рятівниками. Один бере постраждалого за одну руку, інший - за другу і обидва роблять штучне дихання, за схемою, яка описана вище. Цей спосіб не можна застосовувати при переломах верхніх кінцівок і ребер.

Метод Шюллера. Потерпілого кладуть обличчям вверх, під спину підкладають валик з одягу. Рятувальник стає на коліна обличчям до постраждалого, ніби сідаючи верхом на його стегна і кладе свої долоні на грудну клітку, розмістивши свої чотири пальці вздовж нижнього краю останніх ребер, а великі пальці відводить до середини грудної клітки. Опускаючись вагою тіла на свої долоні, рятувальник тисне на грудну клітку потерпілого – здійснюється видих, потім відхиляється назад, послаблюючи тиск на грудну клітку – здійснюється вдих. Такі рухи повторюють 14 -16 разів на хвилину.

Метод Шеффера. Якщо руки потерпілого пошкоджені, штучне дихання можна проводити за методом Шеффера. Для цього потерпілого кладуть на живіт, обличчям вниз. Його голову повертають на бік, щоб не перешкоджати диханню. Рятувальник стає на коліна таким чином, щоб тіло потерпілого знаходилось у нього між ногами, кладе свої руки на нижню частину грудної клітки, розміщуючи великі пальці вздовж хребта, а інші на ребрах. Для здійснення видиху, рятувальник нахиляється вперед і стискує грудну клітку, для вдиху – відхиляється назад і припиняє тиск на грудну клітку. За 1 хвилину необхідно здійснювати 14 -16 натискувань.