324 Dt;r:№hti6Oi Психоаналіз і літературозня

змоги поміститися у сфері свідомості, зникає (небезсл' но) за її порогом, даючи людині можливість повноцін^' існувати. Адсорбційна (поглинаюча) сила «нижньої» св'° домості має важливе значення, оскільки саме «нижня1' свідомість стає «величезним, невичерпним магазином думок і почувань», який за певних обставин може відчи­нити свої «засіки» і видати скарби, про які її володар на­віть не мав уяви. Поети і є тими щасливими людьми «котрі мають здібність видобувати ті глибоко заховані скарби своєї душі». Твердження Франка про поетів як про «копачів захованих скарбів» аналогічне концепції глибинної психології як археології, що проводить «роз­копки душі».

Психологічний механізм творчої активності Франко пояснював через пасивну роль свідомого: поети «видо­бувають» заховані у глибинах своїх душ скарби «не зов­сім активно, не зусиллям свобідної, автономної волі». Вдаючись до конкретних творів, він акцентував на та­кому психічному стані («душевному зворушенні»), який стає поштовхом знизу, що підносить так звані скарби до «світлої свідомості». Аж по тій психологічній бурі починає автоматично продукувати нижня свідо­мість, завдяки чому думки і вірші самі собою течуть «могучими хвилями», а верхній свідомості нічого не за­лишається, як те все переписувати. На аналіз цього про­цесу він скеровував увагу літературної критики: «Піз­нання сеї важної ролі несвідомого, а властиво «нижньої свідомості» в поетичній творчості є вельми важне не тіль­ки для психолога, але також для літературного критика. Психолог на підставі сего факту мусить поетичну вдачу признати окремим психічним типом. Нам байдуже, чи він разом з Ломброзо назве сей тип хворобливим, чи по давній термінології геніальним; для науки важне пізнан­ня його основної прикмети: еруптивності його нижньої свідомості, т. є. її здібності — час від часу піднімати ЦІЛ1 комплекси давно погребаних вражень і споминів, покоМ' бінованих, не раз також несвідомо, одні з одними, на ден не світло верхньої свідомості. А літературний критик, власне, в тій перевазі несвідомого при творчім проце має певний критерій до оцінки, за якими творами стоїть правдивий поетичний талант, а де є холодне, розумове, свідоме складання, гола техніка, дилетантизм»1.

'франке І. Із секретів поетичної творчості... — С. 354.-

аналіз та українське літературознавство 325

Отже, надаючи важливого значення несвідомому, фпанко вважав, що саме справжні, вроджені поети ви­сли з цього психічного джерела, і лише на їх творах Р деиа студіювати секрети творчості. Це, однак, не озна­чало, що він недооцінював функцію свідомості. Навпаки, художній твір вважав вираженням психічної цілісності, єдності двох процесів (свідомого і несвідомого); це набли­жає його розуміння до синтезуючої юнгівської теорії: «Певна річ, зміст і композиція поетичного твору, його, так сказати, скелет, у значній мірі мусять бути ділом розуму, обдумані, розважені і розмірені, і де сього нема, там і найгеніальніше виконання деталів не окупить бра­ку цілості. Повна гармонія сеї еруптивної сили вітхнен-ня з холодною силою розумового обміркування показу­ється у найбільших велетнів людського слова, таких, як Гомер, Софокл, Шекспір, Гете і небагато інших»1.

Особлива поетична асоціація ідей. «Сонна» і «поетична» фантазії

Як відомо, психоаналіз звернув особливу увагу на психічні процеси асоціювання. Франко був глибоко обізнаний із загальними законами асоціативного мис­лення, які дослідила тогочасна психологія. Безпосеред­ньо вплинула на його позицію німецькомовна психоло­гічна школа. Відштовхуючись від західноєвропейських психологічних досліджень, він порушив естетично-пси­хологічну проблему про визнання особливої поетичної асоціації ідей, у пізнанні якої «лежить ключ до зрозу­міння маси індивідуальних прикмет різних поетів, різ­них шкіл і стилів поетичних...»2. Простежуючи проти­лежні види асоціювання ідей на конкретних поетичних творах (натуральний, що поєднує родинні предмети, та ^натуральний, що має вивести уяву із звичайного асо­ціативного ряду в незвичайний та протилежний), він

Ривертав увагу до спонтанності асоціювання шляхом тавлення «поетичної» фантазії з так званою «сон-

°к>» фантазією: «Порівняння поетичної фантазії з сон-пРивидами, а в дальшій лінії з галюцинаціями, з привидами наявні, не є пуста забавка. Се явища

анко І. Із секретів поетичної творчості... — С. 354ДЇ •* ;> само. — С. 355. . , ,.,-,••,.•, --«І*1" :-'Ь