122 Психоаналіз і літературознавство

ється шляхом збирання всіх розщеплених частин і по­вернення цілісної Людини Світла у Плерому, тобто Пов­ноту Буття, де узгоджуються всі напруги між протилеж­ностями. Плерома — поняття гностицизму, що означає сукупність дванадцяти аспектів абсолютного Божества, а матеріальний світ, в якому існує простір і час, вважають неоформленою субстанцією, яка відпала від Плероми, але поступово повертається у її лоно. Ця міфологічна дра­ма, по-різному трансформована у світових релігіях, дала Юнгу творчий імпульс до наукового обґрунтування по­няття індивідуації — процесу переродження та набуття людиною психічної цілісності. Психологічний інтерес до шизофренії був тісно пов'язаний з інтересом до міс­тичних таємних учень, астрології та окультизму.

Зустріч із Фройдом стала важливим фактом у науко­вому самовизначенні Юнга. З 190 7 по 1912 рік він був одним із найближчих колег і послідовників Фройда, який, як значно старший за віком, здобув у Юнга бать­ківський авторитет. Фройд, відповідно, сприймав Юнга як свого духовного «сина» і послідовника. В одному з листів він писав, що Юнгу призначено стати Ісусом На-віном, щоб освоїти обітовану землю психіатрії, яку йо­му, як Мойсею, було дано лише побачити здалеку. Фройд був зацікавлений у співпраці з Юнгом ще й тому, що більшість його послідовників були євреями, а для остаточної перемоги психоаналізу (щоб той не став «жертвою антисемітизму») йому потрібна була «арій­ська» допомога, їхні глибоко символічні стосунки «батько — син» визначили, на думку послідовника ана­літичної психології в Росії В. Зеленського, плідність їх взаємин і заклали основу майбутнього взаємовідречен-ня і розриву1.

Перший розкол у віденській школі класичного пси­хоаналізу відбувся у зв'язку з відступництвом австрій­ського психолога та психіатра Альфреда Адлера (1870— 1937), який почав стверджувати, що невроз виникає не через сексуальний конфлікт, а через потяг до влади, при цьому свідомість і неусвідомлене не суперечать одне од­ному, а рухаються в одному напрямку. Особливої попу­лярності набула адлерівська концепція «комплексу не­повноцінності», тісно пов'язаного з потягом до влади.

13еленский В. Толковый словарь по аналитической психо­логии (с английскими и немецкими эквивалентами). — СПб, 2000.—С. 253.

Дна

ІЛітична психологія К.-Г. Юнга

123

Власне, недостатня компенсація цього комплексу витлумачувалася як причина неврозу. На основі переос­мислення основоположних ідей класичного психоаналі­зу Адлер створив школу індивідуальної психології.

Індивідуальна (франц. individual — особистий) психологія — один із напрямів глибинної психології (психології неусвідомленого), що виник у лоні психоаналізу після критичного перегляду фройдів-ської сенсуальної теорії.

Юнг вважав, що адлеріанство продовжило однобіч­ність психоаналізу: сексуальний комплекс було заміне­но комплексом неповноцінності. Згодом він проаналізу­вав і психологічну сутність цього розриву: для «психо­логії еросу» Фройда важливе значення мав об'єкт, його наявність або відсутність, що було зумовлено особистою «екстравертною» психологією Фройда; для адлерів-ської «психології влади» важливим став сам суб'єкт, його значущість і самоповага, що було спричинено «ін-тровертною» психологією вченого. Відхід Юнга, який прагнув уникнути будь-якої однобічності, досягти пси­хічного синтезу, був також цілковито закономірним.

У 1912 р. Юнг видав книгу «Метаморфози і символи лібідо», що засвідчила розрив із психоаналізом Фройда, а отже, продовження розколу віденської психоаналі­тичної школи. З формулюванням теорії Юнга психоана­ліз вийшов на новий етап. Його представили вчення Фройда як теза (основоположний принцип), теорія Ад­лера як антитеза (протиставлення для посилення вра­ження від основоположного судження), аналітична пси­хологія Юнга як синтез (вивчення об'єкта в цілісності). В ідеалістичній діалектиці Гегеля теза та антитеза озна­чали два перші ступені розвитку, а синтез — його най­вищий вияв, оскільки він розв'язував суперечності по­передніх ступенів тріади. Синтезуюча сутність аналі­тичної психології розгорталась як самостійна теорія тлумачення несвідомого та свідомості, що суттєво від­різнялося від фройдівської та адлерівської.

Подібно до того, як Арістотель і Платон представля-ють два протилежні способи філософування, Фройд і Юнг репрезентують два різні способи психологічної ін­терпретації. Заперечивши центральне положення пси­хоаналізу — фройдівський біологізм (сексуальну інтер­претацію лібідо) — Юнг відмовився від усієї парадигми Фройдівського світогляду: раціоналізму, позитивізму, Детермінізму, матеріалізму, атеїзму. Розширення по­няття лібідо (розуміння його як універсальної психічної