100 Психоаналіз і літературознавство

Оскільки культ свободи супроводжувався прагнен­ням звільнити несвідоме з в'язниці розуму, то сюрреа­лісти бунтували проти всіх репресивних установ сус­пільства. У 1925 р. французькі сюрреалісти звернулися з листом до лікарів психіатричних лікарень, оголосив­ши психічно хворих «жертвами соціальної диктатури» і вимагаючи їх звільнення.

За допомогою різних засобів митці намагалися до­сягти неконтрольованого стану. Для виходу в міфічне потойбіччя вони використовували наркотики, алко­голь, тобто стимулювали свою психіку, щоб повністю віддатися іншій реальності, позбутися свідомого контро­лю над собою, звільнити внутрішню сутність — надре-альність, заховану в підсвідомості. На своїх зібраннях влаштовували «подорожі» в неусвідомлену сферу, вик­ликали з неї різні образи, «відкривали дивні області самих себе». Оскільки сюрреалізм тлумачився як діяль­ність, що звільнює, як занурення в сутність, як відкрит­тя «внутрішньої матерії», то все, що відрізнялося від сві­домого мислення (сновидіння, галюцинації, образи, народжені хворою психікою тощо), особливо приваблю­вало митців. Сюрреалізм, вважав Арагон, занурює мит­ця в океан буття, який населений «акулами божевілля». Заради свободи «я» повинно скинути з себе всі сус­пільні та культурні пута (моральні, сексуальні, сімейні, політичні тощо) і перебратися в іншу — сюрреальну площину сновидіння, сну наяву, «r^ve», тобто марення. «Rqves» — одне з улюблених понять французьких сюр­реалістів, подібно до «dream» — англійських. На цьому шляху звільнення сюрреалісти часто не усвідомлювали небезпеки творчості, яка пробуджувала темне внутріш­нє царство, давала змогу пригніченим злочинним «зад­нім» думкам, збоченням і патологіям захопити людину (знаменитий сюрреаліст Р. Кревель, автор тексту «Ви божевільні?» (1929) через деякий час після виходу сво­го твору покінчив життя самогубством; ідея звільнення «інстинктивної людини» привела С. Далі до того, що він побачив у Гітлері рідну душу сюрреалізму — «істоту па-раноїчну» тощо).

Ідея репресивного характеру культури осмислювала­ся і в пізньому авангардизмі — у другій половині XX ст. Так, Г. Маркузе, теоретик постсюрреалістичної епохи, вів мову про соціальний переворот, який вибухне завдя­ки лібідному прориву, енергії людської підсвідомості, нагадуючи, що вся культура є результатом репресії.

Психоаналіз 3. Фройда... -ао>»1эг' 101

8. Політизація сюрреалізму. Мистецтво — заняття вторинне, а первинне — пошуки свободи, вважали сюр­реалісти. Ідея перебудови світу на основі звільнення лю­дини активізувала програму сюрреалістичного руху, який прагнув порвати з літературою та мистецтвом і стати масовим рухом звільнення людини від традицій­ної психології. Ідея тотального психологічного перетво­рення людини і людства народжувалась під впливом світоглядних амбіцій Фройда. Бретон, наслідуючи йо­го, прагнув стати культурним героєм свого часу, нама­гаючись організувати із сюрреалізму широкомасштаб­ну акцію.

Під впливом фройдизму перебували також послідов­ники дадаїзму. Вони пропонували «автоматичне пись­мо», «інфантилізм» як абсурдність мови, випадкові комбінації слів тощо. У своїх маніфестах дадаїсти поси­лалися безпосередньо на Фройда.

Дадаїзм (фр. dada — дерев'яний коник, метафорично — дитячий лепет) — напрям у модернізмі, що з 1916 по 1921 рік оформився як творчий пошук тотального звільнення від традиційних релігій­них, естетичних та етичних цінностей заради ідеалу свободи.

Назва пов'язана з химерним поняттям «дада», що декларує принципову невизначеність значення («дада нічого не означає»). Дадаїсти, як і сюрреалісти, підно­сили феномен божевілля як вільний спосіб буття, їх мистецтво було призначене звільнити неповторну інди­відуальність несвідомого.

У подібному до сюрреалістського пошуку «істинної реальності» у сфері чуттєво-тілесній (несвідомій) пере­бували експресіоністи, літературно-мистецьке офор­млення яких задекларувало себе на початку XX ст. у Ні­меччині.

Експресіонізм (лат. expression —-вираження) — напрям у межах модернізму, який на противагу художньому зображенню (об'єктив­ному сприйняттю) утверджує суб'єктивне уявлення про світ.

Прихильники його проголосили «експресіоністсь­ке» «вивертання нутрощів» (вивільнення несвідомих передчуттів, страхів, імпульсів тощо) і спонтанне авто­матичне вираження основою пізнання внутрішнього світу суб'єкта, через який осягається також внутрішня сутність об'єктивної реальності. Головним орієнтиром СТал° вираження доведеної до психічного надриву суб єктивної реальності, що супроводжувалося установ­кою на інтуїтивізм (безпосереднє вираження митцем

102

Психоаналіз і літературознавство

«ідеї предмета», яка міститься не в реальності, а в його внутрішньому світі або в мисленні про реальність), ін­фантилізм та примітивізм (несвідому дитячу безпосе­редність у тлумаченні світу та пошук «істинної сили», примітивної і грубої, тобто «варварської і стихійної без­посередності »).

9. Психоаналіз як літературна тема. Психоаналіз відіграв велику роль в особистому житті митців, став своєрідним психотерапевтичним дороговказом для ба­гатьох із них, допоміг збагнути важливі епізоди творчо­го життя, психічні кризи (зустрітись із власною тьмою без страху і лицемірства). Це викликало своєрідну моду на сповідальні жанри. Багато модерністів вдалося до психоаналізу, створивши психоавтобіографії. У 1925 р. французький сюрреаліст Кревель використав автобіо­графічний психоаналіз у тексті «Моє тіло і я». У 1928 р. подібне самодослідження здійснив Бретон у тексті «На-дя». Значно пізніше Далі, який глибоко поважав Фрой-да, назвав його патріархом сюрреалістів, особисто зустрі­чався з ним, здійснив дуже цікавий, щирий і відвертий психологічний самоаналіз у книзі «Таємне життя Саль­вадора Далі, розказане ним самим» (1952).

Ранній вплив фройдівських ідей, психоаналітичної ме­тодики асоціювання, психоаналітичне відтворення люд­ських переживань і поведінки відчутні у творчості знаме­нитих австрійських та німецьких письменників Франца Кафки (1883—1924), Роберта Музіля (1880—1942), Гер­мана Гессе (1887—1962), Томаса Манна (1875—1955), а також у модерністській техніці «потоку свідомості».

Український модернізм, що розгортався одночасно з фрейдизмом, також намагався виразити різноманітні деформації психічного життя. Поряд з психоаналітич­ним дискурсом, як зазначала С. Павличко, активно роз­вивався паралельний йому — психопатичний (художні пошуки мови для вираження різноманітних психічних розладів), який мав «багато форм і вимірів»: «Його можна віднайти в кровожерності й брутальності, якими позначена велика кількість текстів початку 20-х років, а також в окремих повторюваних, можна сказати, нав'язливих мотивах — самогубства, божевілля, ненор­мальності»1. Елементи експресіонізму, сюрреалізму, психоаналітичної сповідальності наявні у творчості Ми­коли Хвильового (1893—1933), Валер'яна Підмогиль-