2.1 Поняття та ознаки приватного права

Сутність приватного права виражена в його принципах - незалежності та автономії особистості, визнання захисту приватної власності, свободи договору. Приватне право - це право, що захищає інтереси особи в його взаєминах з іншими особами. Воно регулює сфери, безпосереднє втручання у які регулюючої діяльності держави є обмеженим. Індивід самостійно вирішує, чи використовувати йому свої права чи утриматися від дозволених дій, укладати договір з іншими особами або вступити в інший спосіб.  Інша річ сфера дії публічного права.[2] 

Приватне право захищає інтереси приватної особи, як окремого суб'єкта. Кожен суб'єкт права має правовий статус, тобто сукупність прав, свобод, законних інтересів окремих осіб, які визнаються і гарантуються державою на законодавчому рівні. Слід розрізняти поняття «права людини» і «права громадянина». 

Права людини є вихідними, вони належать усім людям від народження незалежно від того, чи є вони громадянами держави, в якому живуть чи ні. 

Права громадянина включають в себе тільки ті права, які закріплюються за особою лише через його приналежність до держави (громадянство).  Свобода людини визначається, як узаконена можливість діяти у відповідності зі своєю волею, відсутність обмежень діяльності людини. 

Права людини невіддільні від соціальної діяльності людей, від їх суспільних відносин, способів буття індивіда. Права людини органічно вплетені в суспільні відносини, вони є нормальною формою взаємодії людей, упорядкування їх зв'язків, координації їх вчинків і діяльності, запобігання протиріч, протиборства, конфліктів. За своєю суттю вони нормативно формулюють ті умови і способи життєдіяльності людей, які необхідні для забезпечення нормального функціонування індивіда. Суспільства, держави. 

Основні документи про права людини: 

· Загальна декларація прав людини (1948 р.); 

· Конвенція про політичні права жінок (1952 р.); 

· Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1965 р.); 

· Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р., набув чинності в 1973 р.); 

· Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.); 

· Конвенція про права дитини (1989 р.); 

· Декларація прав і свобод людини і громадянина (1991 р.); 

· В Україні – Конституція України (1996 р.). 

При цьому в нашій країні права людини і громадянина проголошені в числі основ конституційного ладу, визнані невідчужуваними та затверджені як безпосередньо діючих і визначають сенс і зміст діяльності держави. 

Предмет приватного права - це майново-вартісні та особистісно-немайнові відносини осіб (а також все, пов'язане з відносинами зі сприяння зайнятості і з Трудові, і результатами цієї діяльності). 

У приватному праві використовується метод юридичної рівності сторін, метод вирішення конфліктів у судовому порядку, метод договірногохарактеру правовідносин. 

Принципи приватного права складаються з загальногалузевих і конституційних принципів. 

Основні конституційні: 

- Принцип свободи договору; 

- Незалежності; 

- Автономії особистості; 

- Визнання та захисту приватної власності; 

- Недоторканності власності; 

- Неприпустимості втручання у приватні справи; 

Джерелами права є Закони, підзаконні акти (галузеві кодифіковані акти), нормативно-правові акти міністерств і відомств, міжнародні договори.

Отже, приватне право- це  це сукупність правових норм різних галузей права (підсистема), предметом регулювання яких є відносини у сфері приватних, індивідуальних інтересів юридично рівних суб'єктів за допомогою переважно диспозитивного методу регулювання.

Приватне право має велике значення в забезпеченні свободи автономної особи, незалежності і самостійності приватних осіб і тому є умовою і гарантом розвитку ринкової економіки, демократії, громадянського суспільства. Воно охоплює відносини, учасники яких не володіють ніякою примусовою владою один щодо одного, а, більш того, відокремленні від державної влади і тому є «приватними».