- •Предмет і завдання теорії літератури
- •Тл в системі л-зн дисциплін
- •Інтерпретація наук у вивченні хл
- •Основні етапи формування знання про літературу. Поняття метод, дискурс, літературознавчий напрям, літературознавча школа.
- •Античні уявлення про мистецтво поезії
- •Давній період
- •Літературознавство нового часу, основні школи хіх – початку хх ст.
- •Новітнє літературознавство (друга половина хх – початок ххі ст.): напрями, школи, тенденції.
- •Українське літературознавство хіх–хх сс.: здобутки і втрати.
- •10. Хл як вид мистецтва, її ознаки
- •11. Уявлення про літературність та художність
- •12. Функції л-ри
- •13. Національний компонент літературно-художньої творчості та інші форманти.
- •14. Образ як спосіб існування мистецтва
- •15. Ознаки лхт, його бінарна стр-ра
- •16. Образ як засіб і мета. Знакова природа хо
- •17. Класифікації лхо
- •18. Принцип і засоби творення лхо
- •19. Комічні образи в л-рі
- •20. Концепції твору в мис-зн та л-зн
- •21. Хт як основна форма буття л-ри
- •Наприклад: повтор голосного “о”
- •89. Теорія автора.
- •1.Уявлення про автора в літературознавстві.
- •2. Форми вияву авторства в літературі.
- •90. Теорія читача
- •Категорія читача в літературознавстві.
Основні етапи формування знання про літературу. Поняття метод, дискурс, літературознавчий напрям, літературознавча школа.
Школа в літературознавстві – зорієнтоване на певну теоретико-філософську концепцію угрупування науковців, що має своїх конкретних представників(синонім гурток).Порівняльно-історична школа – Драгоманов, Франко; міфологічна школа – Костомаров.
Напрям у літературознавстві – один із шляхів розвитку теоретичної думки певного періоду чи етапу, що виробляє свій власний контекст(методологію). Історичний напрям.
В основі методології школи, напряму лежить метод дослідження., пізнання. Метод – це шлях дослідження чи пізнання. Найчастіше зміст методу відбиває назва школи чи напряму.
Дискурс (лат. discursus — міркування, фр. discours — промова, виступ) — сукупність висловлювань, що стосуються певної проблематики, розглядаються у взаємних зв'язках з цією проблематикою, а також у взаємних зв'язках між собою. Однак у другій половині ХХ століття відбувається поступове розширення поняття "дискурс" і ототожнення його з терміном "parole", який ввів Ф.де Соссюр, що позначає конкретний прояв мови на противагу мовній системі взагалі, а також семіотичним розумінням тексту як набору знаків, призначеного для інтерпретації, але з підкресленою ситуативністю його вияву.
Розробка теоретичних понять у літературознавстві стародавнього Китаю пов'язана з високим розвитком мистецтва в цій державі. Великий вплив на розвиток мистецтва мали конфуціанство та даосизм. Лао-цзи та його послідовники, навпаки, головним принципом у художній творчості вважали природність (цзи-жань), яка повинна бути основою життя, тобто відхід від світського його способу, занурення в життя природи.
Античні уявлення про мистецтво поезії
Високого рівня л-зн і естетика досягли в Стародавній Греції. Ще піфагорійці стверджували про їх виховну роль, про мімезис, про суспільне значення мистецтва, його некопіювання природи.
«Поетика» Арістотеля є історично першим твором, що узагальнив естетичні знання античного світу, згідно з яким мистецтво наслідує природу, але тільки вірогідні явища; роль уяви у творчому процесі; поезія говорить про те, що могло б статися, про неможливе і неминуче; у поезії діє художній образ; обґрунтованість поділу поезії на 3 роди – епос, лірику та драму; підкреслення виховної ролі поезії, розроблено ідею катарсису, якого читач досягає завдяки почуттям страху, стражданню та хвилюванням, закріплено усталений розмір – ямб. «Поетика» була взірцем для наукових праць з ТЛ, але через піднесення Римської імперії та латини занепала до 15 століття.
Горацій у «Посланні до Пізонів» запропонував керівництво письменникам Стародавнього Риму стосовно того про що писати, до чого прагнути, наголошував, що твори повинні розважати, навчати і повчати. У посланні нагол.на божественному призначенні поезії. Слід уникати рабського наслідування, не вдаватися до широкомовного початку. Тут викладаються правила, що стосуються драматичного мистецтва, про ямб, історію драми греків. Послання закінчується сатирично характеристикою навіженого поета, від якого усі тікають.
