1. Предмет і завдання теорії літератури

Художня література – галузь наукового пізнання про сутність, специфіку ХЛ як мистецтва слова, про засади і методи її вивчення, критерії оцінки ЛТ.

ТЛ сформувалася на основі роздумів, аналізу ХТ, мистецтва у 18 ст. у відносно окрему науку, продовжуючи взаємодіяти з філософією, літературною критикою, історією літератури та поетикою.

ТЛ – філософія літератури, її об’єктом є худ.л-ра, а предметом – широкий спектр її хар-к у синхронному та діахронному вимірі. Сюди відносимо літературу, текст, літ.процес, аналіз ЛХТ, інтерпретацію, художність, вироблення науково-термінологічного апарату.

Основними жанрами виступають монографія, стаття, огляд, та есе.

Завдання: дослідити та узагальнити систему літературознавчих понять, навчити розбиратися у літ.процесі, знати методи і прийоми аналізу ЛТ різних родів, засвоїти шляхи розвитку л-зн, розглянути закономірності розвитку мови ХЛ.

ТЛ – поетика (осмислення системи зображально-вир.засобів у творі) + методологія (виробляє свої методи дослідження ЛХТ).

2. Тл в системі л-зн дисциплін

Наука про художню літературу об’єднує 3 провідні галузі, основні літературознавчі дисципліни: теорію л-ри, історію л-ри, літ.критику.

1-вивчає природу, специфіку та загальні закономірності роз-ку л-ри, основні закони творчості.

2-досліджує літ.процес і на його основі з’ясовує місце і значення явищ літератури.

3-відгук на важливі літ.події доби, всебічний аналіз нових явищ л-ри та його оцінка з точки зору етапу роз-ку сус-ва. Жанри – анотація, огляд, есе, літ.портрет, стаття.

До допоміжних відносять: Літературну історіографію – досліджує історію розвитку знань з дисципліни. Літературну бібліографію – виявляє та систематизує друковані твори ХЛ і л-зн. Текстологія – досліджує і тлумачить ХТ, щоб донести до читача у задуманому автором виді. Палеографія – вивчення особливостей написання літер у різні періоди розвитку.

Принципами теоретичних досліджень є аналіз (розчленування цілісного твору на компоненти з метою осягнення через їх сутність), опис (констатація особливостей на формальному рівні: мовленнєвих одиниць, зображених предметів) шляхом спостереження над ЛХТ; інтерпретація (тлумачення змістового боку ЛХТ на різних структурних рівнях через співвідношення з цілісністю вищого порядку).

3. Інтерпретація наук у вивченні хл

Методологічною базою для л-зн є філософія, в річищі якої воно розвивалося упродовж багатьох століть, автори перших праць були філософами.

Л-зн має чимало спільного з фольклористикою. Спільними зусиллями вдається з’ясувати авторство окремим ХТ, які раніше вважалися народними.

Л-зн має міцні контакти з психологією, оскільки одним із предметів зображення в ХЛ є вн.світ людини.

Останнім часом л-зн стало більше співпрацювати з теологією, оск.лише з’ясувавши біблійну основу можна збагнути ХТ, побудовані на ремінісценціях зі Святого Письма.

Л-зн та лінгвістика постійно взаємодіють між собою: ХЛ слугує одним із джерел лінгв.студій. Потрібно спиратися на дані мовознавчих досліджень, адже зміни відбуваються і в лексиці, і в граматиці, і в синтаксисі. Окремі слова застарівають, і з’являються неологізми.

Наука про л-ру не може не враховувати міцний взаємозв’язок худ.творчості з історією. Час написання завжди залишає в них свій відбиток.

Л-зн і мистецтвознавство мають теж багато спільного. Мистецтвознавець звертається й до творів живопису, скульптури та музики. Літературознавець враховує дані мистецтва. Не можна аналізувати ЛТ без його театральної історії, ролі в постановці режисера.