Завоювання на заході: Пунічні війни

Після підкорення Італії римська експансія вийшла за межі Апеннінського півострова. Тут римлянам довелося зіткнутися з однією з найбільших держав Західного Середземномор'я — Карфагеном . Так званіПунічні війни продовжувалися (з перервами) більше 100 років. В результаті Першої Пунічної війни (264—241) Р. придбав перші заморські володіння — Сіцілію, корсіку, Сардінію, які були перетворені на римські провінції. В період Другої Пунічної війни (218—201) знаменитий полководець Карфагену Ганнібал вдерся до Італії і, взявши гору над римлянами у кількох битвах (при Каннах у 216 році до н. е. і ін.), спустошував її території більше 15 років. Проте зрештою війну карфагеняни програли, римляни під командуванням Сципіона Африканського Старшого отримали перемогу над Ганнібалом (битва при Замі у 202 році до н. е.) До Риму від Карфагену відійшла Іспанія. Третя Пунічна війна (149—146) звелася фактично до облоги Карфагена, який був узятий штурмом Сципіоном Африканським Молодшим, а потім за рішенням сенату відданий вогню і знищений. У результаті цих воєн Рим перетворився на найбільшу середземноморську державу.

Завоювання на сході

Скоро для римлян відкрилася і східна, грецька половина Середземного моря, де їм вже належали острів Керкира (сучасний Корфу) і міста Аполонія і Епідамн на східному березі Адріатики.

В кінці 3 ст. римська експансія звернулася на схід. В результаті трьох Македонських воєн (215—205, 200—197, 171—168) римляни розповсюдили своє панування на Балканський півострів (до 168), а після так званої Сирійської війни (192—188) протиАнтиоха III поклали початок своєму впливу в Малій Азії.

Скоро після того (у 133 році до н. е.) римляни мирним способом завели у себе провінцію Азію: їх союзник, цар пергамський Аттал III, заповів їм своє царство після своєї смерті.

20. Боротьба плебеїв з патриціями (VI ст.- III ст. До н.Е.)

Етапи:

1. середина VI ст. – 494 р. до н.е. – від реформ Сервія Туллія до введення посади народного трибуна.

2) 494-444 pp. до н.е. – від введення трибунату до законів Канулея.

3) 90-ті pp. IV ст. – 287 р. до н.е. – від руху боржників Манлія і законів Ліиинія-Секстія до плебісциту Гортензія.

Основні вимоги:

1) Допуск до общинних земель (ager publicus), обмеження патриціанського землеволодіння, тобто вирішення аграрного питання.

2. Знищення боргової кабали та обмеження боргових процентів.

3. Участь у народних зборах, обрання на всі державні посади, тобто надання політичних прав.

Ця боротьба розпочалася з середини VI ст. до н.е. і завершилася лише на початку III ст. до н.е., поділяючись на 3 етапи:

2. середина VI ст. – 494 р. до н.е. – від реформ Сервія Туллія до введення посади народного трибуна.

2) 494-444 pp. до н.е. – від введення трибунату до законів Канулея.

3) 90-ті pp. IV ст. – 287 р. до н.е. – від руху боржників Манлія і законів

Засоби політичного тиску:

Основні здобутки:

367 р. до н.е. – закони Лініція-Секстія:

• Погашення боргів;

• Встановлення граничної межі землеволодіння з державної землі (500 югерів=125 га)

• Ліквідація консульського трибуналу, замість цього допускали плебеїв в консульство;

• Відкриття усіх посад плебейської верхівки (диктатор – 356 р., цензор – 351 р., претор – 337 р. до н.е.)

Характер нової соціальної структури:

21. Перша Пунічна війна (264 до н. е.– 241 до н. е.)

Риська республіка ---- Карфаген

Причини:

Боротьба за Сицилію

Привід: конфлікт між Карфагеном і Римом з приводу мамертинського містаМессана

Полководці:

Марк Атілій Регул Гай Лутацій Катул Гай Дуїлій	Гамількар Барка Ганнон Великий Газдрубал Ксантипп

Головні битви:

У 284 до н. е. загін найманців з Кампанії (мамертинці) захопив Мессану, великий поліс (місто-державу) на східному узбережжі Сицилії. Після того, як цар сусідніх Сиракуз Гієрон II почав війну з мамертинцями, ті звернулися в 265 до н. е. по допомогу до Риму. Римські народні збори прийняли рішення про включення Мессани в Італійський союз; навесні 264 до н. е. римська армія переправилася до Сицилії і, незважаючи на протидію карфагенян, зайняла місто. У відповідь Карфаген оголосив війну Риму. Сиракузці разом з карфагенянами обложили Мессану, але невдало. У 263 до н. е. римляни розбили Гієрона II і змусили його вступити з ними в союз. У 262 до н. е. вони узяли Акрагант (Агригент), найважливішу фортецю Карфагена в Сицилії; карфагенці були витиснені в західну частину острова. Щоб справитися з флотом Карфагена, що безкарно спустошував береги Італії, римляни побудували до 260 до н. е. 20 бойових кораблів. У 260 до н. е. флот Карфагена здобув перемогу над римською ескадрою біля Ліпарських островів, але потім був розбитий біля миса Міла.

Не зумівши добитися рішучої переваги в боротьбі з карфагенянами за Сицилію в 259–257 до н. е., римляни вирішили перенести військові дії до Африки. У 256 до н. е., завдавши поразки флоту Карфагена біля миса Екном, вони висадилися в Клупейській бухті (на схід від Карфагена). Після кількох невдач карфагенці звернулися до римського командувача Атілія Регула з проханням про мир, але римські умови виявилися дуже важкими, і Карфаген, мобілізувавши всі ресурси, зібрав велике наймане військо під командуванням спартанця Ксантіппа. Весною 255 до н. е. Ксантіпп наголову розгромив римську експедиційну армію. Хоча римський флот взяв гору над ескадрою Карфагена біля м. Герм, велика його частка загинула потім під час бурі.

З 254 до н. е. головною ареною військових дій знов стала Сицилія. У 254 до н. е. римляни оволоділи важливою фортецею Карфагена Панорм на північно-західному побережжі Сицилії і побудували новий флот, який, проте, в наступному, 253 до н. е., під час набігу на береги Африки, знову був знищений бурею. На початок 240-х до н. е. римляни поступово підпорядкували собі всю Сицилію і блокували дві останні твердині Карфагена — Лілібей і Дрепану. Але спроба узяти Лілібей в 249 до н. е. провалилася, а в 248 до н. е. римський флот в черговий раз став жертвою шторму.

У 247 до н. е. війська Карфагена на Сицилії очолив енергійний Гамількар Барка. Він розвернув активні дії проти римлян, здійснюючи постійні набіги на береги Італії. Ситуація змінилася тільки тоді, коли римляни великою напругою сил (введення надзвичайного податку) побудували новий флот. У березні 241 до н. е. цей флот розбив ескадру Карфагена поблизу Егатських островів. Розуміючи неминучість падіння Лілібея і Дрепани, Карфаген був вимушений піти на укладення миру, поступившись на користь Риму своїми сицилійськими володіннями і зобов'язавшись сплатити велику контрибуцію. В результаті Першої Пунічної війни Римська республіка перетворилася на сильну державу Західного Середземномор'я.

Підсумки: Карфаген, виснажений 23-річною війною, вимушений був просити миру. Оскільки сили римлян теж були майже вичерпані, то римський сенат охоче пішов на укладення миру. За угодою 241 р. Карфаген склав мир із Римом на дуже невигідних для себе умовах: зрікся влади над Сицилією, випустив усіх бранців без відшкодування й зобов'язався заплатити Римові 3200 талантів. Сицилія стала, за винятком території, залишеної за Гієроном, першим неіталійским володінням Риму — першою римською провінцією.

Перша Пунічна війна кінчилася перемогою Риму, але основне питання — питання про політичне і економічне панування в Західному Середземномор'ї залишилося невирішеним. Військово-політичне значення, а тим більше економічна потужність Карфагена зовсім не були зломлені, суперництво двох найбільших держав Західного Середземномор'я не припинилося. За таких обставинах нове військове зіткнення було неминуче.

22. Друга Пунічна війна (218-201 рр. до н.е.) - війна, що тривала з 218 по 202 до н. е., театрами військових дій якої було Західне Середземномор'я. Це була друга з трьох воєн між колишньою фінікійською колонією Карфагеном і залежними від нього державами проти Римської республіки. Їх називають «Пунічними війнами», від римської назви карфагенян — punici (більш стародавнє — poenici, через фінікійське походження карфагенян). У сучасній історіографії слово «пунічний» (punic) використовується по відношенню до Карфагена, на відміну від «фінікійський» (phoenician).

Привід: для Карфагена: завоювання Римом Сардинії в 238 до н. е.. Для Риму: напад Ганнібала на Сагунт і перехід річкиЕбро в 219 до н. е.

Причини:

• Сагунтинський конфлікт 220-219 рр. до н.е.

Видатні полководці:

Публій Корнелій Сципіон†, Тіберій Семпроній Лонг Публій Корнелій Сципіон Африканський, Ґай Фламіній†, Фабій Максим, Марк Клавдій Марцелл†, Луцій Емілій Павло†, Ґай Теренцій Варрон, Марк Лівій Саїнатор, Ґай Клавдій Нерон, Ґней Корнелій Сципіон Кальв†, Масинісса, Мінуцій+, Сервілій Ґемін+, Регул+

Ганнібал Барка, Гасдрубал Барка†, Магон Барка†, Гасдрубал Ґісґон†, Магарбал, Сифакс, Ганнон Старший†, Масинісса, Гасдрубал, син Бомількара, Філіпп V Македонський

Періодизація:

Головна битва:

Битва при Каннах — найбільша битва Другої Пунічної війни, що сталася 2 серпня 216 до н.е. біля міста Канн в Апулії на південному сході Італії.

Карфагенська армія Ганнібала завдала нищівної поразки набагато чисельнішій римській армії під командуванням консулів Луція Емілія Павла і Ґая Теренція Варрона. Після битви при Каннах Капуя і деякі інші італійські міста-держави відкололися від Римської республіки. Хоча битва не змогла принести перемогу в війні Карфагену, вона є одним з класичних прикладів тактичної майстерності в військовій історії.

Відновивши чисельність армії після попередніх втрат при Требії (218 до н. е.) і при Тразименському озері (217 до н. е.), римляни вирішили протистояти Ганнібалу в Каннах, приблизно з 87 000 римських і союзних військ. На флангах, правий із яких спирався на річку Ауфід, римляни помістили свою кінноту і зосередили важку піхоту в глибшому, ніж зазвичай, шикуванні, в центрі свого бойоового порядку. Можливо, римляни сподівалися зламати карфагенський стрій на початку битви, як сталося в битві при Требії. Щоб протистояти цьому, Ганнібал використовував тактику подвійного охвату. Він поставив свою найменш надійну піхоту в центрі, а на флангах поставив свою сильну нумідійську і гальську кінноту. Перед початком битви його бойове шикування нагадувало вигнутий вперед серп. Після початку битви центр війська Ганнібала прогнувся під ударом чисельно переважаючих військ римлян. Тоді як центральна частина військ Ганнібала відступала, римляни несвідомо втягнули себе у великий мішок — після чого африканські ветерани-піхотинці, що їх Ганнібал поставив на флангах, і кіннота, що на початку бою розбила і прогнала з поля римську кінноту, оточили головні сили римської піхоти. Оточена римська армія піддалася нападу зі всіх сторін і залишилась без засобів порятунку, та згодом була розгромлена по частинах. Приблизно 60 000-70 000 римлян було убито або захоплено в Каннах (включаючи консула Луція Емілія Павла і вісімдесят римських сенаторів). Вважається, що по числу життів, втрачених в один день, Канни потрапляють в число тридцяти самих кривавих битв у всій людській історії.

У центральній частині поля бою битву зав'язали, як завжди, легкоозброєні піхотинці. Одночасно з цим важка кіннота лівого крила Ганнібала завдала удару по 2-х тисячній римській кінноті і вельми швидко розбила її і обернула у втечу. Після цього бою важка кіннота обійшла римську піхоту і опинилася в тилу римської кінноти лівого крила, яка була скута з фронту нумідійськой кіннотою Ганнібала. Ліве крило римлян так само було розбите. Під час кінної битви на флангах римська піхота атакувала піхоту Карфагена і, маючи перевагу в силі, почала тіснити її. Якщо на початку битви центр бойового порядку Карфагена знаходився попереду, утворюючи як би опуклу частину півмісяця, то тепер він подався далеко назад. Положення піхоти Карфагена погіршувалося, але фронт ще не був прорваний, оскільки вигнувши його дугою у бік супротивника, Ганнібал забезпечив йому запас часу. Бойовий порядок карфагенян як і раніше мав форму півмісяця, але поверненого до супротивника вже не опуклою частиною, а рогами. Продавивши центр карфагенян, колона римлян опинилася між африканськими військами Ганнібала, що кинулися на римлян справа та зліва. Це зупинило просування вперед римлян і центр карфагенян вистояв. Римська армія, що залишилася без кінноти на флангах, маючи успіх в центрі, входила в «мішок».

До того часу кіннота римлян була повністю розбита і кіннота Газдрубала приступила до дій проти римських легіонів. Газдрубал, пославши нумідійців переслідувати розбиту римську кінноту, побудував важку кінноту в бойовий порядок і обрушився в тил римській піхоті. Під тиском багатотисячної кінноти задні шеренги римських воїнів відступали на наступні ряди. Тісно побудована і затиснута з флангів та центру, римська армія втратила бойовий порядок і можливість битися. Почалося винищування римської армії, що продовжувалося до 12 годин.

Підсумки:

Карфагенці мусили тепер прийняти римські умови миру. Вони зреклися всіх своїх володінь поза Африкою, отже, також Іспанії, видали римлянам свій флот (окрім 10 кораблів) і зобов'язалися заплатити 10000 талантів контрибуції і не вести бойових дій без дозволу римського сенату.

Масинісса дістав титул римського союзника і зобов'язався стежити за зростом Карфагена. Сципіон відбув знову тріумфальний в'їзд до Рима, де сенат дав йому почесне прізвище «Африканського». Його заслуги були справді незвичайні: завдяки йому Рим став гегемоном на заході аж по Атлантичний океан.

Так закінчилася друга Пунічна війна, яка привела до краху колоніальної держави Карфагена і остаточно зломила його військово-політичну потугу. Для Риму перемога в цій війні мала величезні наслідки. З великої італійської держави Рим перетворюється тепер на могутню рабовласницьку державу, яка після витіснення Карфагена займає становище безумовного гегемона всього Західного Середземномор'я.