16. Східний похід Олександра Македонського (334-324 рр. До н.Е.)

Мета:

Основні битви

 Хронологія Східного походу Александра Македонського

Дата	Подія
334 р. до н.е.	Початок Східного походу АлександраМакедонського. Перехід македонських військ через чорноморські протоки (Геллеспонт) до Азії
334 р. до н.е.	Битва на р. Ґранік. Перемога військАлксандра Македонського
333 р. до н.е.	Битва при Іссі. Перемога військ АлксандраМакедонського
Січень-серпень 332 р. до н.е.	Облога і взяття міста Тір македонськими військами. Місто, що знаходилося на острові неподалік берегу і було головною базою персидського флоту, вдалось захопити лише після того, як з берегу до нього було збудовано дамбу. Захоплене місто було віддано на розграбування і руйнування, а мешканці продані в рабство
Грудень 332 - березень 331 р. до н.е.	Підкорення Єгипту. ПроголошенняАлксандра Македонського рівного богам
1 жовтня 331 р. до н.е.	Битва при Гавгамелах стала вирішальною у подальшій долі Персії. Незабаром перський цар Дарій, що втік з поля битви після нищівної поразки, був по зрадницьки вбитий. Перська імперія фактична припинила існування
329 р. до н.е.	Підкорення Алксандром Македонським Середньої Азії
Весна 327 - липень 326 рр. до н.е.	Індійський похід Алксандра Македонського. Вирішальна битва відбулась на річці Гідасп, в який македонські війська здобули перемогу. Але македонське військо відмовилося рухатися далі на Схід
326-324 рр. до н.е.	Повернення Алксандра Македонського до Вавилона. Частина військ рухалася суходолом вздовж Перської затоки, а частина на кораблях. У результаті походу постала величезна імперія від Балкан до р. Інд

 

Значення завоювань:

Результатом військових походів та численних перемог АлександраМакедонського було створення величезної імперії. До її складу увійшли Греція, Сирія, Фінікія, Персія, Єгипет, Західна Індія. Це була одна з найбільших імперій стародавнього світу. Столицею створеної держави стало місто Вавилон. На всій території імперії засновувалися нові поліси, багато з яких називали на честь царя – Александріями (близько 70 міст). Прагнучи підкорити увесь світ, Александр почав готуватися до підкорення Риму й Карфагена. Але похід на захід так і не відбувся. У 323 р. до н.е. Александр несподівано захворів і помер. Йому було 33 роки. Після смерті Александра його імперія проіснувала недовго. Боротьба за владу спричинила численні війни між македонськими полководцями (діадохами).

17. Утворення системи елліністичних держав (IV—II ст. до н. е.)

Сутність поняття еллінізму: Елліністичний період, або Еллінізм — етап в історії країн Східного Середземномор'я з часу походів Александра Македонського (334-323 до н. е.) до завоювання цих країн Римом, що завершився 30 до н. е.підпорядкуванням Єгипту. Термін «еллінізм» введений в історіографію в 30-х роках 19 століття німецьким істориком І. Г. Дройзеном. Історики різних напрямків трактують його по-різному. Одні висувають на перший план взаємовплив грецької та місцевих, переважно східних, культур, розширюючи іноді хронологічні рамки етапу еллінізму до початку Середньовіччя. Інші акцентують увагу на взаємодії соціально-політичних структур, підкреслюють провідну роль греко-македонян, модернізують економічні відносини. (див. конспект)

Війни діадохів: До 323 до н. е. держава Александра Македонського охоплювала Балканський півострів, острова Егейського моря, Єгипет, передню Азію, південні райони Середньої Азії, частину Центральної Азії, аж до нижньої течії Інда. Найважливішою політичною силою держави Александра була армія, яка і визначила форму державного устрою після його смерті. В результаті нетривалої боротьби між піхотою та гетайрами (елітна кіннота) було досягнуто угоду, за якою держава зберігалася як єдине ціле, а спадкоємцями були проголошені Філіпп III Аррідей, побічний син Філіппа II Македонського і очікувана дружиною Александра Роксаною дитина.

Фактично ж влада опинилася в руках невеликої групи знатних македонян, що займали при Александрі вищі військові і придворні посади. Регентом при слабоумному Філіппі III Аррідеї та Александрі IV (синові Роксани) фактично став Пердікка, управління Грецією і Македонією було залишено за Антипатром і Кратером, Фракія була передана Лісімаху. У Малій Азії найвпливовіше положення займав Антигон I Одноокий — сатрап Фрігії, Лікіїі Памфілії. Єгипет був переданий в управління Птолемею Лагу. Важливі командні пости зайняли Селевк І Нікатор і Кассандра (син Антипатра).

Пердікка намагався зміцнити своє єдиновладдя за допомогою армії. Його виступи проти Антигона і Птолемея поклали початок тривалому періоду боротьби діадохів. Похід Пердікки в Єгипет (321 до н. е.) виявився малоуспішним і викликав невдоволення армії, в результаті чого він був убитий своїми командирами. Після загибелі Кратера у зіткненні із сатрапом Пафлагонії і Каппадокії Євменом у Тріпарадисі (Сирія) відбувся новий розподіл посад і сатрапій (321). Регентом став Антипатр, до нього незабаром була перевезена царська родина. Антигон отримав повноваження стратега-автократора Азії, в його ведення перейшли царські війська, що знаходилися там. Селевк отримав сатрапію Вавилонію, війна з Євменом була доручена Антигону.

Впродовж двох років Антигон майже повністю витіснив Євмена з Малої Азії. У 319 до н. е. помер Антипатр, передавши свої повноваження Полісперхону — одному зі старих і відданих македонській династії полководців. Проти нього виступив Кассандр, який користувався підтримкою Антигона. Війна діадохів поновилася з новою силою. Найважливішим театром військових дій стали Греція і Македонія, де в боротьбу між Полісперхоном і Кассандром були втягнуті і царська династія (родина Александра Великого), і македонська знать, і грецькіполіси. В результаті царська династія остаточно втратила своє значення. Філіп III, його дружина Еврідіка і мати Александра Македонського Олімпіада Епірська загинули, Роксана з сином опинилися в руках Кассандра, якому вдалося підкорити своїй владі Македонію, і більшу частину Греції.

Боротьба між Євменом і Антигоном перемістилася у Перейду та Сузіану. На початку 316 до н. е. Євмен був розбитий, і Антигон став наймогутнішим з діадохів. Це змусило Птолемея, Селевка і Кассандра укласти союз проти Антигона, до них доєднався й Лісімах. Запеклі бої проходили на морі і на суші в межах Сирії, Фінікії, Вавилону, Малої Азії і особливо в Греції. Війна йшла зі змінним успіхом і завершилася 311 до н. е. укладанням миру, за яким діадохи виступали як самостійні, незалежні правителі.

Нові війни діадохів почалися 307 до н. е. До того часу зник останній формальний зв'язок між частинами колишньої держави Александра: Роксана і Александр IV були вбиті за розпорядженням Кассандра. Військові дії в Греції почав Антигон, очевидно, з метою заволодіти Македонією і македонським престолом. Його синові Деметрію Поліоркету вдалося вигнати македонські гарнізони з Мегар та Афін і змістити намісника Кассандра. У 306 до н. е. Деметрій розбив флот Птолемея поблизу Саламіна. Після цієї перемоги Антигон присвоїв собі і Деметрію царські титули. Інші діадохи також проголосили себе царями. У вирішальній битві при Іпсі в 301 до н. е. Лісімах, Селевк і Кассандр завдали нищівної поразки війську Антигона I, який загинув у цьому бою. Деметрій із залишками війська відступив до Ефеса, в його розпорядженні залишався ще сильний флот і деякі міста Малої Азії, Греції і Фінікії. Володіння Антигона були поділені, головним чином, між Селевком та Лісімахом. До того часу визначилися основні кордони елліністичних держав: Птолемеїв, Селевкіда, Віфінія і Понтійське царство.

Подальша боротьба діадохів розгорталась в основному на території Греції та Македонії. Після смерті Кассандра в 298 до н. е. розгорілася боротьба за македонський престол між Деметріем Поліоркетом та Пірром — царем Епіру, синами Кассандра та Лісімахом. Переможцем вийшов Деметрій Поліоркет, але вже у 287-286 рр. Лісімах у союзі з Пірром витіснив його з Македонії і підпорядкував її. 283 до н.е. помер Деметрій, узятий в полон Селевком. У 281 до н. е. загинув Лісімах, також розбитий Селевком, його держава розпалась. 281 (або 280) до н.е. був убитий сам Селевк. Царем Македонії 283 до н.е. став син Деметрія — Антигон II Гонат, який поклав початок нової династії, що об'єднувала під своєю владою Фракію та Македонію.

Основні елліністичні держави: Навіть при зіставленні великих елліністичний міст (Александрії, Антіохії на Оронті, Пергама і т. д.), де греко-македонське населення відігравало провідну роль, чітко видно особливі, характерні для кожного міста риси культурного життя. Ще ясніше проступають вони у внутрішніх областях елліністичних держав (наприклад, у Фіваїді, Вавилоні, Фракії). Проте всім місцевим варіантами елліністичної культури властиві деякі спільні риси, обумовлені, з одного боку, подібними тенденціями соціально-економічного та політичного розвитку суспільства на всій території елліністичного світу, з іншого — обов'язковою участю в синтезі елементів грецької культури.

Здобутки еллінізму: див. конспект.