20. Соціально-економічний розвиток українських земель у XV-XVI ст.

Зв’язки українців з литовцями і поляками, а через них із Західною Європою істотно вплинули на соціальний та економічний розвиток України.

Річ Посполита була найбільшою державою тогочасної Західної Європи. Водночас із заходу через Польщу і Литву на Україну почала поширюватися система станової організації суспільства. На відміну від класів, які уособлювали економічний статус певних соціальних груп, стани виникали на основі визначених законом прав, привілеїв та обов’язків. Спочатку правові відмінності між станами не були чітко визначені, і люди могли переходити з одного стану до іншого. Та згодом цей поділ стає спадковим.

У тогочасних українських містах проживало до 15 % усього населення. Багато міст мали Магдебурзьке право (у німецькому місті Магдебурзі вперше було організовано самоуправління). У 1356 р. Магдебурзьке право дістав Львів, згодом - Кам’янець-Подільський (1374 p.), Луцьк (1432 p.), Київ (1497 p.). Зазвичай у місті управляло 40-50 багатих родин. А більшість населення міста становили пересічні робітники, ремісники, права яких були дуже обмежені. Середні городяни складалися з купців і торгівців. Жителі міста належали до стану міщан.

Майже 80 % населення України становили селяни, які були по суті повністю безправними.

До середини XVI ст. в Україні остаточно встановлюється кріпосне право. Феодали позбавляють селян їхніх громадянських прав.

У 1447 р. селян було позбавлено права на суд, тобто феодали могли втручатися в особисте життя селян. Феодали також змушували селян користуватися за плату панськими млинами і шинками.

Наступним обмеженням прав селян була заборона на їх переселення.

В Україні інтенсивно розвивалося велике феодальне землеволодіння: магнатське, шляхетське, церковне. У зв’язку з тим, що на початку XVI ст. у багатьох країнах Європи підвищився попит на продовольство, феодали в Україні почали перетворювати свої володіння на комерційно спрямовані господарства, що називалися фільварками. Селяни повинні були працювати на панському полі. Така робота називалася панщиною. Якщо у XV ст. панщина становила лише 14 днів на рік, то на середину XVI ст. - два–три дні на тиждень. Окрім панщини селяни повинні були виконувати для пана й інші роботи.

Таким чином, тоді як у Західній Європі кріпосне право відмирало, у Східній Європі, зокрема в Україні, воно посилювалося.

У зв’язку з посиленням експлуатації селян обсяги виробництва зерна значно збільшились. Зерно почали експортувати до Голландії, Франції та Англії переважно Балтійським морем.

Наприкінці XIV - у першій половині XVI ст. на українських землях, які перебували під владою Польщі та Литви, відбувалися значні соціально-економічні зміни. Створювалася нова соціально-класова структура суспільства, зі зміцненням шляхти посилювався кріпосницький тиск і запроваджувалося кріпосне право.

21. Виникнення, соціальна природа, життя українського козацтва.

В 1489 р. зафіксовано першу згадку про українських козаків в писемних джерелах ( у «Польській хроніці»). Слово козак прийшло зі сходу і здебільшого перекладається як вільна озброєна людина. Серед причин виникнення козацтва називають насамперед потребу захисту українських земель від грабіжницьких походів кримських та султанських військ. Окрім того, поширення панщини та запровадження кріпацтва спонукали українських селян та міську бідноту до масових утеч.

Спочатку козаки мешкали здебільшого на півдні Київщини – в районі Канева, Черкас, Чигирина, а також на східному Поділлі. Поступово просуваючись далі в степи, вони звичайно силилися понад Дніпром і Південним Бугом. Особливо вабили козаків багаті на рибу й дичину місця понад Дніпровими порогами від гирла Самари, тобто від сучасного Дніпропетровська, до Хортиці ( в межах сучасного міста Запорожжя) та Великого Лугу – низинних берегів Дніпра нижче порогів. Ось чому українських козаків назвали запорізькими.