17. Кревська унія 1385 року.

Зміни в становищі українських земель у складі Великого князівства Литовського сталися з приходом до влади Ягайла Ольгердовича. Поляки запропонували Ягайлу одружитися з їхньою королевою Ядвигою і стати польським королем. Причиною таких клопотань була загроза обом державам з боку Тевтонського ордену. Ягайло прийняв прпозицію. Наслідком його згоди стало укладення між Литвою та Польщею в серпні 1385 р. в м. Крево (нині територія Білорусі) державно-політичного, відомого в історії під назвою Кревської унії. Ця угода передбачала перехід у католицтво Ягайла, його родичів і всіх нехрещених литовців, шлюб Ягайла з Ядвігою і приєднання Великого князівства Литовського до складу Польської держави.

Ягайло прийняв католицтво взявши ім’я Владислав, одружився з Ядвігою і став польським королем. Незабаром до католицизму було прилучено й Литву, а литовських бояр-католиків урівняно в правах з поляками. Щоправда провести до кінця укладену в Крево угоду Ягайло так і не спромігся, бо в особі Вітовта Кейстутовича знайшов затятого прихильника державної незалежності Литви. За Острівською угодою 1392 р., Ягайло мав повернути Вітовту всі батьківські землі й визнати його довічним правителем Великого князівства Литовського, підкоривши його владі всіх удільних князів. Вітовт визнавав себе васалом польського короля.

18. Люблінська унія і зміна політичного становища українських земель.

Від 1569 р. на українських землях розпочинається доба польського володарювання:

1 липня посли польського та литовського сейму в м. Любліні винесли ухвалу про унію двох держав: Великого князівства Литовського й Польщі. Нову державу, Річ Посполиту, мав очолити виборний король, спільний сейм і сенат.

Серед причин Люблінської унії називають такі: прагнення Великого князівства Литовського здобути союзника в боротьбі з Московією.; польська шляхта в такий спосіб сподівалася розширити свої володіння; українська, білоруська та литовська шляхта була зацікавлена в польській моделі державності.

На українських землях, що відійшли після Люблінської унії до Речі Посполитої, запроваджувався адміністративно-територіальний устрій за польським взірцем. У Речі Посполитій на українських землях постало шість воєводств: Руське, Белзьке, Подільське, Брацлавське, Волинське, Київське. Воєводства очолили призначені урядом воєводи, яким належала вся місцева влада. Воєводства поділялися на повіти або землі. Їх очолювали старости.

19. Берестейська (церковна) унія 1596 року та посилення національного та релігійного гніту.

Церковний собор, який мав ухвалити остаточне рішення щодо унії було призначено на 6 жовтня 1596 року у м. Бресті ( нині Брест у Білорусі). До Берестейського собору готувалися не лише прихильники унії, а й її противники. Не дійшовши згоди навіть щодо спільного засідання, кожна зі сторін 8 жовтня 1596 р. розпочала свій окремий собор. Противники унії зібралися в палаці, де зупинився князь Острозький. Вони засудили унію і владик-відступників. Прихильники унії проводили собор у міській церкві св..Миколая, затвердивши попереднє рішення про утворення греко-католицької церкви. Король Сигізмунд ІІІ підтримав унію і визнав чинною ухвалу уніатського собору.

1.Нова церква підпорядковувалась папі римському.

2. Було визначено деякі засади католицького віровчення (догмати).

3.Церковні свята, обряди, таїнства, особливості храмового будівництва, іконопису, церковного співу залишилися православними, мова богослужінь- церковнослов’янська.

4. Греко-католицьке духовенство, як і католицьке, звільнялося від сплати податків.

5.Греко-католицьким єпископам було обіцяно місце в сенаті.

Що ж до Української православної церкви, то вона, попри велику кількість прихильників, опинилася поза законом.

Берестейська унія погіршила становище православної церкви, проте вірною їй залишилася більшість тогочасного українського населення. Розгорнулася боротьба за відновлення прав православної церкви, до якої прилучилися представники всіх верств українського суспільства, а очолили її братства..