1. 2 Робота над орфоепічними нормами

Орфоепічні норми регулюють правильну вимову звуків. Нормативними в українській мові є, напр., чергування [о], [е] з [і] у закритих складах (обхідний – обходити, опір – коефіцієнт опору, порода – забарвлення порід, ступінь – ступеня забруднення), перехід у певних позиціях приголосних г, к, х у ж, ч, ш та [з’], [ц’], [с’] (рівновага, перебувати у рівновазі; допустима напруга, місцеве напруження; ділянка дії опису, на ділянці; арифметичне відношення, бінарне відношення, шлюбні відносини, торговельні відносини; тверде мащення (дія), тверде мастило (продукт)), твердість губних б, п, в, м, ф, що не мають м’яких відповідників, а також твердість шиплячих ж, ч, ш, які можуть бути у відповідних позиціях напівм’якими, пор. жила — жінка, чинний — чільний, шихта — шість.

В українській мові треба розрізняти вимову [г] і [ґ], наприклад: реґламент — регулювати; ґрунт — гурт; ґніт — гніт [22].

1.3 Наголос в українському професійному мовленні

Акцентологічні норми регулюють наголошування слів. Особливістю українського мовлення, що відрізняє його від російського, є переміщення наголосу в іменниках першої відміни множини на закінчення. Наприклад: книжка - книжки, книжками, книжкам тощо. Отже, у формах однини наголос переважно постійний, у формах множини він переноситься з основи на закінчення.

В українській мові існує значна група власних географічних назв із суфіксами –щин-, -чин-, у яких треба звернути увагу на вимову: Київщина – (бо Київ); Полтавщина – (бо Полтава); Харківщина – (бо Харків); Донеччина – (бо Донецьк).

Слід запам’ятати наголошення особових форм дієслова бути: буду, будеш, будуть, буде, будемо..., була, було, були (порушенням норм є було, будеш, буде, будемо)

Правильними є наголошення кінцевого складу в дієсловах типу: нести, вести, везти та ін. Наприклад: нести - принести, пронести, занести, піднести, внести... (а не принести, занести...).

Слід звернути увагу на віддієслівні іменники середнього роду на (-ання), вони наголошуються на тому складі, що й в інфінітиві. Наприклад: читати – читання; завдати – завдання; питати – питання; надбати – надбання.

Однаково наголошуються словосполучення квартали будинків і квартали року. Неправильною є вимова: завдання, читання, писання, квартал.

Важливо розрізняти наголошення слів статут (устав) і статус (правовий).

Пам’ятайте і про наголошення таких часто вживаних іншомовних слів: діалог, каталог, міліметр, сантиметр, кілометр, демократія, бюрократія та ін.

Примітка: окрім словесного, велике значення має логічний наголос. Це посилення наголосу на певному слові чи складі для увиразнення висловленого за допомогою голосу. Наголосом можна виділити найголовніше слово в межах фрази, наприклад:

Ми взяли участь у діловій нараді.

Ми взяли участь у діловій нараді.

Ми взяли участь у діловій нараді.

Літературна мова усного мовлення вимагає від людини, яка дбає про свій культурний рівень вміння правильно ставити наголос у кожному слові. Для цього треба користуватися орфографічним (орфоепічним) словником.

Під час вироблення акцентуаційних норм професійне мовлення має далеко більше труднощів, ніж у формуванні лексики. Правильність наголошування є однією з ознак культури професійного мовлення. Значна кількість помилок припадає на недотримання норм наголошування іменників. В українській мові є багато іменників, які мають два наголоси — і два різних значення. Будьте уважні, коли добираєте для оформлення думки подані нижче іменники:

Наприклад:

• мета — ціль, план, завдання;

• мета — вид угоди;

• правило — положення, принцип;

• правило — пристрій, на якому щось розрівнюють.