Атомісти.
Важливим етапом у розвитку античної філософії було атомістичне вчення Демокріта (460 – 370 рр.. до н.е.).
Демокріт, обґрунтовуючи первоначала, вважав, що об'єктивно існують атоми і пустота. Безкінечна кількість атомів наповнює безкінечний простір – пустоту. Атоми повні, непроникні. Неможливо, щоб в одному і тому самому місті існували два атоми. Атоми незмінні, постійні, вічні. Вони рухаються в пустоті, з'єднуються між собою й утворюють безкінечну кількість світів. Оточуючий нас світ – це не що інше як народження та смерть безкінечних світів, що складаються з атомів. Атоми відрізняються між собою за формою, величиною,порядком і положенням.
Р
Демокріт
ух
- невід'ємна властивість атомів. Рух
розумівся Демокрітом не лише як просте,
прямолінійне пересування атомів в
пустоті, але як і вихороподібне, в
результаті якого виникають, розвиваються
і гинуть світи.
Душа, за Демокрітом, теж складається з атомів. Вони – вощенні, гладенькі. Ми вдихаємо в себе вогненні атоми. Дихання не дозволяє вийти всім вогненним атомам. Якщо їх вийде багато, то настане непритомність , а потім і смерть.
Розвиток світу здійснюється закономірно, причинно, обумовлено. Все має причину. Ніякої розумності в світі немає. Відносну цільність у світі Демокріт називав наслідком тривалого розвитку матеріального світу, комбінацій атомів.
Атомістичне пояснення природи, хоча воно і метафізичне (незмінність атомів), здійснило значний вплив на подальший розвиток природознавства.
Д
емокріт
побудував своєрідне вчення про пізнання.
Він вважав, що від предметів, речей
витікають найтонші ейдоси,
образи. Ці ейдоси є своєрідними копіями
речей. Через органи чуття вони проникають
в організм людини, викликають подразливість,
стискаються з вогненними атомами душі
і викликають відповідні відчуття,
уявлення та думку про речі та предмети
зовнішнього світу. Але органи чуття
дають лише матеріал, «темне знання».
Більш досконалим органом пізнання
Демокріт вважав мозок людини, розум.
Послідовник Демокріта Епікур ( 341 – 270 рр.. до н.е.) приписував атомам відмінність не лише за величиною, формою, положенням і порядком, а й за вагою. Крім прямолінійних рухів атомів, який спричиняється вагою, Епікур допускав їх самовільне, спонтанне (тобто внутрішньо зумовлене) відхилення від прямої лінії. Тут розвивається глибока думка про активність атомів і визначення елемента випадковості в їх взаємодії, тоді як Демокріт відкидав будь-яку випадковість і переходив певною мірою на позиції фаталізму.
У теорії пізнання Епікур, як і Демокріт, розвивав ідеї про відображення предметів, що існують поза нами, у відчуттях та мисленні людини. Але на відміну від Демокріта він вважав, що органи чуття дають абсолютно точне уявлення про властивості та якості предметів і явищ. [1. 32 – 34]
Софісти
Софістами називали мудреців, які були спроможні доказати чи спростувати будь-яку теорію. Первісно терміном «софіст» позначали розумних, винахідливих, вмілих людей, іноді людей спеціальної професії. З часом ним стали називати представників визначеного кола мислителів, що давали уроки ораторського мистецтва і отримували за це гроші – дещо нечуване в Афінах тих часів. Окремого згадування гідні два софісти.
Протагор
декілька разів бував в Афінах. На відміну
від інших софістів, він цікавився не
енциклопедичними знаннями, які дозволяли
перемагати у суперечках, а політикою і
риторикою. Найбільш відоме його
висловлення – «людина є мірою всіх
реч
Горгій
ей» - позначає, що визначальним значенням володіє особистість, а не народ.Горгій народився у м. Леонтіні на Сицилії близько 484 р. до н.е. і в Афіни потрапив в якості посла від свого міста. Він став одним з засновників риторики. Його віра у здатність оратора запевнити слухачів у чому завгодно була настільки непохитною, що він усерйоз пропонував звільнити слухачів від відповідальності за будь-які дії, що вони учинили під дією вислуханої промови. [ 2. 497 – 498]
Сократ
Знаменитий філософ кінця V ст.., взяв багато елементів більш ранніх теорій і збагатив їх своїми унікальними поглядами на світ, створивши таким чином основи сучасної філософії. [2. 498]
С
Жак-Луи Давид. «Смерть Сократа»
ократ зробив антропологічний поворот в античній філософії. Принципом своїх філософських роздумів Сократ зробив вислів: «Пізнай самого себе». Це означало початок нового етапу в розвитку філософської думки: призначення філософії віднині – не вивчення природи, а пізнання людини.Через те, що Афіни були втягнуті в Пелопоннеську війну з іншими грецькими полісами, під час якої доволі часто стали підійматися питання стосовно громадської й особистої моралі, філософія Сократа набула сильний моралістичний відтінок. Етиці та поведінці людини він став приділяти більше уваги, аніж природі загалом. Така стурбованість мораллю була частково викликана й вірою Сократа в існування душі. Він вважав доброту загальноприйнятою властивістю й основною метою людства бачив у пошуку відповіді на питання, що є добро. [1. 34 – 35]