6. Дайте характеристику основних функцій філософії

Серед основних функцій філософії, що мають як індивідуально-особисте, так і суспільне значення, традиційно виділяють:

світоглядна — філософія допомагає людині знайти й обґрунтувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей;

пізнавальна — завдяки дослідженню загальних проблем пізнання філософія озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності, критеріями та ознаками правильного руху на шляху до надійних, достовірних знань;

логічна — філософія сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої позиції у міжіндивідуальних та соціально-культурних діалогах;

соціально-адаптивна — філософія допомагає зорієнтуватися у складних, строкатих, розмаїтих проявах суспільного життя і виробити власну соціальну позицію;

критична — проявляється в опозиції філософії до емпіричної дійсності, до світу повсякденної реальності, руйнуванні звичних стереотипів та забобонів, пошуку шляхів до більш вдосконаленого, людяного світу;

виховна — філософія прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє посиленню потягу людини до самовдосконалення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів.

7. В чому полягає внесок античної філософії в розвиток світової філософської думки?

Антична філософія, яку ще називають колискою всієї європейської філософії, зародилась в 5-6 ст. до н.е в Давній Греції. Саме тут виробляється той стиль філософствування і та проблематика, яка визначила подальший розвиток філософії на європейському континенті. (Мислителі давньої Греції ввели у філософію і культуру загалом поняття «логос» як розумного упорядковуючого космічного начала, яке згодом переростає в таку рису менталітету західноєвропейського етносу як раціоналізм).

Важливо зазначити, що для філософії античності були характерними космоцентризм, політеїзм, та певний культ людини. В центр уваги космоцентризму виноситься проблема походження та структури Космосу, питання про сутність світу, про першооснову всього існуючого (та про місце людини в ньому: «Людина – еманація космосу»). Загальновідомим є факт, що для представників античності характерна віра в багатьох богів, що й випливає в політеїзмі. Особливої уваги слід зазначити певному культі людини, що потім ляже в основу філософії Відродження (повернення до античності). Особливістю даного культу є те, що боги ототожнюються з людьми і навпаки (боги як люди, люди як боги). Серед представників культу людини можна назвати Платона та Протагора. Філософування Платона можна виразити його твердженням «Пізнай самого себе», тобто для пізнання світу необхідно пізнати людину. Саме про це й стверджував інший представник античної філософії Сократ, який зазначав, що «пізнати людину – це пізнати світ ». Протагор же висловлював свої роздуми словами: «Людина – це міра всіх речей».

Крім культу Людини, антична філософія також розглядала одвічні проблеми: добро та зло, потворне та прекрасне.

Слід також згадати працю Платона «Держава», де постає проблеми державного устою, працю Аристотеля «Трактат про душу», де перш за все розглядається відмінність людини від інших живих істот; по-друге філософ виступає проти рабства (розглядаючи відмінність вільної людина та раба: вільна людина мала приватну власність); та стверджує, що «людина - це істота соціальна».

8. Визначте основні риси філософії західноєвропейського Середньовіччя.

Основною рисою всієї середньовічної філософії, на відміну від античності, було те, що вона розвивалася в межах релігійних уявлень. Поняття про Бога було центральним і обов’язковим. (Якщо мова йшла, наприклад, про природу, то тільки заради розв’язання проблем, пов’язаних з Богом). Отож, на противагу політеїзму в античності, в середньовіччі постає монотеїзм, тобто віра в одного Бога, що виразилось в християнстві (що був наданий світу римською філософією в 1 ст. н.е.).

Отже, у середньовічній західній Європі панувало християнство, саме з яким й була пов’язана тогочасна філософія. «Культ Бога» в середньовіччі виражався такими основними засадами: віра (в Бога), надія (на Бога), любов (до Бога).

Характерно виражалась догматична філософія, ідея якої полягала в думці, що нічого не можна змінювати, все необхідно лише приймати та наслідувати.

Важливим для зазначення є наявність думки, що віра перемагає над розумом. Переосмислення даного надав представник середньовічної філософії – Тома Аквінський, який стверджував, що є істина віри та істина розуму, вони не заперечують, а доповнюють одна одну. Саме він в 13 ст. дозволив займатися науками, відмінив сприйняття поняття «єретик» та поклав кінець інквізиції.

Його твердження можна трактувати як те, що можна розумом довести необхідність віри. Істина віри дана людині Богом, а істину розуму треба здобути.

Отже, істинним буттям володіє тільки Бог: він — вічний, незмінний, ні від кого не залежить і є джерелом всього існуючого. Ключем до пізнання істинного буття є віра. Віра не може бути готовим знанням, яке можна передати іншому, як певну інформацію, вона потребує власних духовних зусиль.

Характерними рисами є:

1. Теоцентризм;

2. Ідея духовності (яка пов'язана не тільки з Богом; людина відкривається як особистість духовна. Людина – зосередження протиріч: з одної сторони, людина — вінець божого творіння, з іншої, зло в світі йде від людини, людина — створіння, в якому «сидить» диявол.)

3. Світ сприймається як двоїсте буття, справжній (божественний, небесний) і несправжній (земний, гріховний) світи.