Вимоги до мови при публічному виступі:
Правильність і культура мовлення. Відсутність цих якостей може викликати недовіру до лектора з боку аудиторії.
Стислість фраз. Не слід говорити витіювато, це стомлює аудиторію.
Емоційність мови. Промовець повинен говорити, будучи емоційно залученим в тему. Цим він позиціонує себе як фахівця, що має практичний досвід, що підвищить його авторитетність в очах аудиторії. Сухий стиль викладу викликає нудьгу навіть у сильно мотивованих на освоєння теми людей.
Лексичне багатство мови. Ця якість напрацьовується тренуванням і читанням книг відповідних авторів, класичних носіїв мови.
Ясність і точність викладу.
Канали впливу на аудиторію при публічному виступі:
візуальні;
кінетичні (пози, жести, хода, міміка, погляд);
ольфакторні (запахи);
- звукові:
а) лінгвістичний (текст, підтекст);
б) паралингвистичний (голос, інтонації, паузи, тембр, назалізації).
Перше враження від оратора.
Одяг повинен відповідати ситуації виступу. Вона не має бути кричущою, химерною, неохайною, спортивною. Усі спроби асимілюватися з групою — це прояву захисту, невпевненості з боку оратора. Запахи в ідеалі мають бути природними і несильними (ледве вловимими). Не повинно бути неприємних запахів (запах поту, запах з рота). Будь-яка аудиторія позитивно сприймає охайність в зовнішньому вигляді лектора.
Починаючи виступ, слід почекати, поки усі налаштуються на слухання. Поза має бути прямою, вільною, не напруженою. У прийнятті пози треба уникати явних опор (наприклад, спиратися ліктями на кафедру або лягати на неї корпусом), це говорить про напругу, свідчить про невпевненість промовця.
Пересуватися перед аудиторією слід неспішною ходою в радіусі до одного метра, ширше пересування відволікає увагу. Не треба блукати по аудиторії — це трактується як вторгнення в особисті зони слухачів і може викликати оборонні реакції.
Потрібно позбавлятися від напружених, паразитичних жестів (почухування, колупання в носі, вертіння авторучки ін.), паразитичних рухів (покусування, облизування губ, шморгання носом, кривляння). Необхідно уникати одноманітної жестикуляції, зчеплення рук за спиною. Не слід класти руки в кишені, жестикулювати нижче пояса. Усі жести мають бути вищі за пояса (відстань — близько 30 сантиметрів від себе) і логічно супроводжувати мову. Міміка не має бути скам'янілою. Бажано намагатися встановлювати зоровий контакт з усіма групами аудиторії. Це свідчить про зацікавленість лектора в слухачах. Оратор, що не дивиться на аудиторію, сприймається як відсторонений, зарозумілий.
Слід звертати увагу на гучність голосу, ритм і темп мови, паузи. Треба уникати тихого говору, монотонності (ритм має бути рваним). Темп — 50-60 слів в хвилину (з урахуванням вікових особливостей аудиторії). Паузи не мають бути тривалими. Необхідно позбавлятися від слів-паразитів («типу», «як би»...).
Аудиторія
Критерії оцінки аудиторії :
Соціально-демографічний склад.
Фізичний, психічний стан аудиторії (стомленість, сонливість, схвильованість, агресивність і т. д.).
Міра однорідності (студенти, представники професії або представники різних верств населення).
Відношення до теми виступу (зацікавленість, байдужість, негативне відношення).
Можливі потреби, інтереси, установки.
Можливе відношення до оратора (лектора, викладача).
Ознаки аудиторії
Об'єднуючі ознаки:
загальні умови слухання;
загальний суб'єкт дії;
загальна діяльність (слухання).
Роз'єднуючі ознаки:
мотив приходу і слухання;
рівень розуміння;
відношення до оратора (лектора).
Типи відношення слухачів до усного публічного виступу:
конструктивне (творча переробка інформації);
погоджувальне (угода зі всім, кивки);
поверхневе (щось чує, щось не чує);
конфліктне (що б не говорилося, усе не приймається).
Способи встановлення контакту з аудиторією:
1. Повідомлення слухачам того, що їм потрібно і що вони хочуть почути (знання потреб аудиторії).
Інформування слухачів про зміст лекції (люди хочуть знати, що їх чекає).
Залучення слухачів до активного обговорення теми.
Позначення особистої значущості теми для слухачів. Люди хочуть знати, яким чином те, що їм говорять, торкається їх особисто («...вам це треба для.»).
Люди хочуть, щоб їм віддавали належне. В процесі лекції періодично звертатися до думки слухачів і шанобливо коментувати його.
Опір аудиторії. У ряді випадків лектор може зіткнутися з опором аудиторії, який виникає в результаті однієї з наступних причин:
конфлікт цінностей оратора і аудиторії;
різниця в життєвому досвіді;
апатичність аудиторії (таку аудиторію варто струсити тим або іншим способом — у оратора має бути арсенал різних прикладів з практики, що підтверджують, що те, що викладається в лекції допомогло ефективно вирішити ситуацію);
сумнів або недовіра;
несприятливе враження, яке оратор робить на публіку.
Для встановлення контакту з аудиторією слід враховувати, що більшість людей тепліше приймають і з більшою готовністю відгукуються на слова тих, з ким вони почувають себе легко. Схвалювати присутніх — означає задовольняти їх потребу у визнанні, показувати, що їх цінують.
Правила підходу до аудиторії. Існують три правила, наслідуючи які лектор може викликати схвалення слухачів:
Не проповідуй.
Не покровительствуй (по відношенню до окремих її представників).
Роби спілкування більше особистим.
Реалізувати ці правила допоможуть такі рекомендації: Шанобливо відноситися до слухачів. «Вищестоящий» оратор, що віщає для «нижчестоячих» глядачів, не побудує з ними хороших стосунків. Для цього треба уникати їдких зауважень що принижують кого-небудь. Якщо лектор дозволяє собі висловлювання, що принижують чиюсь гідність, слухачі можуть зробити висновок, що він з такою ж легкістю принизить і їх. Це приведе до напруженості в стосунках.
Розкритися перед слухачами (самоэксплорация). Встановити контакт можна, повідавши про себе (в розумних межах). Для цього може бути використаний приклад з особистого або професійного досвіду. Слід уникати обговорення своїх особистих проблем з аудиторією (це вже не саморозкриття, а захисний механізм), навіть якщо аудиторія про це просить.
Не бути неприступним (не треба робити з себе «кам'яну статую» із застиглим обличчям). Аудиторія упевнено почуває себе з доповідачем, до якого люди не побояться підійти, тобто з чемним, коректним, доброзичливим.
Щоб створити образ доступної людини, можна використати гумор, відповідаючи на питання і зауваження, висловлювати схвалення з приводу активності аудиторії, розкриватись (повідомляти аудиторію про свої почуття тут і тепер).
Робота з питаннями. Одним з найважливіших елементів ораторної діяльності є робота з питаннями. Для початківців лекторів, викладачів цей момент може стати джерелом напруги. Треба вправлятись «сеанс питань і відповідей». Головне — уміти зберігати упевнений вид. Для питань і коментарів можна відвести спеціальний час:
До початку лекції (після вступу). Коли слухачі вже інформовані про тему виступу, питання, що упереджають його, допоможуть лекторові оцінити рівень компетентності аудиторії, а також встановити контакт з аудиторією, показати своє відношення до слухачів. Лектор може заздалегідь дізнатися про усі питання і проблеми і згадати, що вони будуть розглянуті в ході лекції, — це сприяє подоланню такої форми опору аудиторії, як скептицизм.
Вході лекції. Ефективно відповідати на питання після кожної логічно завершеної частини лекції. Після відповіді треба коротко викласти зміст попереднього пункту і вступ до наступного. Якщо між слухачами виникла суперечка, лектор повинен його припинити.
У кінці лекції. Після відповідей на усі питання необхідно підвести підсумок повідомленню.
Техніка відповіді на питання. Відповідь на питання складається з наступних кроків:
Вислухати. Уважно вислухати, встановити з тим, хто говорить повноцінний, націлений, зоровий контакт — вербальний і невербальний (схвально киваючи головою, дивитися у бік співрозмовника; трохи нахилитися вперед, щоб показати інтерес; вислуховувати питання або заперечення з обличчям, що виражає спільність з тим, хто ставить питання, щиру зацікавленість в співрозмовнику).
Зрозуміти. З'ясувати намір того, хто запитує. Якого типу було поставлено питання: питання з «подковыркой», питання з «подвійним дном», щоб щось дізнатись, щоб привернути до себе увагу... Після з'ясування намірів вибирається тип вербального відгуку.
Обов'язково схвалити. Висловлювання схвалення. Тут важливо не перестаратися («...хороше питання» «...спасибі за питання», кивок).
Відповісти. Відповідь має бути зрозумілою. Не слід використати жаргон, сленг. Зрозуміла відповідь може пролити світло на те, що досі не ясно слухачам.