
- •Розділ 1 теоретичні основи міжнародного поділу праці Сутність та форми міжнародного поділу праці
- •Методичні підходи до оцінки спеціалізації країн
- •Розділ 2 аналіз та оцінка міжнародної спеціалізації україни Передумови та фактори формування міжнародної спеціалізації України.
- •Тенденції представлення української продукції на міжнародних ринках
- •Товарна структура експорту 2007р.(%)
- •Товарна структура експорту 2012р.(%)
- •Географічна структура зовнішньої торгівлі України товарами за 2007-2012 рр.(млн.Дол.Сша)
- •Порівняльні переваги участі України у міжнародних економічних відносинах
- •Розділ 3 проблеми та перспективи участі україни у міжнародному поділі праці
Розділ 1 теоретичні основи міжнародного поділу праці Сутність та форми міжнародного поділу праці
У світі не існує жодної самодостатньої країни. Навіть найрозвиненіші країни не в змозі абсолютно самостійно забезпечити умови для ефективного виробництва всіх видів товарів та послуг. Такі завдання вирішуються за допомогою міжнародного співробітництва, яке базується на міжнародному поділі праці та інших факторів виробництва.
Міжнародний поділ праці — це найвищий ступінь розвитку суспільно-територіального поділу праці між країнами, основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією визначеної кількості та якості.
Окрім поняття “міжнародний поділ праці”, у економіці використовують ще й такі: “міжнародна спеціалізація”, “географічний поділ праці”, “територіальний поділ праці”, “міжнародний географічний поділ праці”,зокрема у англійській мові еквівалентом є “international division of labor”. Всі ці синонімічні поняття означають спеціалізацію країн на виробництві певних видів продукції або послуг і міжнародний обмін ними.
Досить легко уявити собі спеціалізацію за продуктами харчування. Наприклад, банани вирощують у тропіках і не вирощують в умовах помірного клімату. Тропічні країни експортують банани до країн помірного поясу, а останні експортують до тропіків свою продукцію.
Країни також можуть спеціалізуватися на послугах, зокрема на рекреаційних(тобто курортних). До країн з розвинутою сферою надання рекреаційних послуг приїзжають туристи з усього світу. При сходженні, скажімо, на вершину в Гімалаях послуги альпіністам надають місцеві жителі – шерпи, адже саме вони можуть переносити великі вантажі в умовах високогір’я, бо добре знають його особливість.
Лондонські фінансисти надають банківські послуги замовникам з багатьох країн світу. Лондон також відомий як світовий центр зі створення першокласної комерційної реклами, яка вже завоювала чимало престижних міжнародних призів.
Міжнародний поділ праці – реальне явище. І ним не можна нехтувати, оскільки між різними країнами завжди існували, існують і будуть існувати відмінності в географічному положенні, природних ресурсах, структурі господарства, навичках і майстерності трудового населення тощо. (Дахно ІІ Світова економіка)
З іншого погляду розглядає цей термін Кривенко К.Т., він трактує міжнародний поділ праці, як процес відособлення різних видів трудової діяльності на міжнародному рівні, які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного, складаючи об’єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами та результатами інших видів діяльності [11, С.448]. Спочатку розподіл праці зароджується в межах країн, потім охоплює сусідні країни і зрештою весь світ. Міжнародний поділ праці як вищий ступінь суспільного поділу праці є основою міждержавних економічних відносин і об’єктивною умовою загальної економічної взаємозалежності.
Формуючись на основі технічного та технологічного поділу праці, під дією не тільки економічних, а й політичних сил, міжнародний поділ праці відображає рівень інтернаціоналізації продуктивних сил суспільства, ступінь розвитку продуктивної сили праці, її функціональної розгалуженості та дієздатності. Його основними формами є міжнародна спеціалізація та міжнародна кооперація. [16 С.363]
У свою чергу міжнародна спеціалізація має такі напрямки:
1. Виробничий напрямок включає спеціалізацію: міжгалузеву; внутрішньогалузеву; окремих підприємств.
2. Територіальний напрямок включає спеціалізацію окремих країн, групи країн або регіонів на виробництві визначених товарів і їхніх частин для світового ринку.
За видами міжнародну спеціалізацію поділяють на:
1) предметну
2) подетальну
3) технологічна або стадійна
Предметна – це спеціалізація означає, що деякі країни, або фірми спеціалізуються на експорті певного виду товару або продукції (вона є ж частковою спеціалізацією).
Подетальна – це спеціалізація окремих фірм (внутрігалузева спеціалізація між окремими підприємствами) по виготовленню запчастин та деталей.
Технологічна – у такій спеціалізації задіяні дрібні та середні підприємства, які обслуговують крупні транснаціональні корпорації, на цих фірмах здійснюється завершення технологічного процесу.
Другою формою міжнародного поділу праці є міжнародна кооперація. Об'єктивною основою міжнародного кооперування виробництва є зростаючий рівень розвитку продуктивних сил і процес стійких виробничих зв'язків між самостійними підприємствами як усередині країн, так і на світовому рівні. Міжнародне кооперування як визначена система відносин характеризується сферою, областю діяльності і методом співробітництва.
Найбільшого розвитку міжнародна кооперація отримала у машинобудуванні, електроніці, хімічній та деяких інших галузях промисловості, перш за все у виготовленні високотехнологічної продукції. В останні 10-15 років міжнародна кооперація значно вплинула на підвищення темпів НТП, диверсифікацію виробництва, розвиток компаній-конгломератів. Міжнародна виробнича кооперація об’єднує ресурси виробництва в єдиному організаційно-технологічному процесі. Здійснення такого процесу у міжнародному масштабі передбачає укладання відповідних контрактів та угод, котрі регламентують виробничо-технічні та торгово-економічні питання, а також вироблення адекватних форм і методів співробітництва.
Передумови та фактори міжнародної спеціалізації країни
У міжнародному поділі праці існує визначена сукупність факторів, що впливають на його розвиток, ступінь і масштаби участі в ньому тих або інших країн. Зазначимо найголовніші:
1. Національні фактори: природно-географічні умови (природно-кліматичні умови, природні ресурси, величина території, чисельність населення, економіко-географічне положення); соціально-економічні умови (досягнутий рівень економічного і науково-технічного розвитку, історичні традиції розвитку окремих видів виробництв, механізм організації національного виробництва, механізм організації зовнішньоекономічних зв'язків).
2. Міжнародні фактори: рівень науково-технічного прогресу в світі: чим він вище, тим більше наукомісткими стають галузі (продукти) спеціалізації країн; попит на світовому ринку; система міжнародних розрахунків; екологічні проблеми, що по-новому порушують питання про вартість природних ресурсів і якість товарів. [17, С.376]
У країнах, які широко використовують можливість брати участь в міжнародному поділі праці, як правило, вищі темпи економічного розвитку. Яскравим прикладом є розвиток Японії, Німеччини, “ Нових індустріальних країн ” (Гонконгу, Тайваню, Сінгапуру та Південної Кореї). І навпаки, в країнах, які не зуміли знайти своє місце у міжнародному поділі праці, - нижчі темпи розвитку або навіть спостерігається згортання виробництва, адже раніше головну роль відігравали природно-географічні умови: клімат, природні ресурси, розміри території, чисельність населення, економіко-географічне розташування. Козик В.В., Папкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. - К: Знання-Прес, 2000.] Довгий час різниця в розподілі природних багатств була основною причиною міжнародного поділу праці. Та зважаючи на розвиток технічного прогресу, спостерігаємо тенденцію до зменшення значення природно-географічних умов, надавши можливість використати переваги науково-технічних досягнень, розвитку науки і техніки. Нова модель економічного розвитку набула таких характерних рис:
почав переважати інтенсивний тип економічного зростання;
з’явилися нові галузі промисловості та швидко модернізувалися діючі;
скоротився виробничий цикл;
розширилася сфера послуг (особливо банківських і страхових).
Паралельно з науково-технічним прогресом у міжнародному поділі праці значну роль почали відігравати і соціально-економічні умови:
досягнутий рівень економічного і науково-технічного розвитку;
механізм організації національного виробництва;
механізм організації зовнішньоекономічних відносин.
Реалізація переваг міжнародного поділу праці забезпечує країні в процесі обміну отримання різниці між міжнародною і внутрішньою ціною експортованих товарів та послуг, а також економію внутрішніх витрат від скорочення національного виробництва внаслідок використання дешевого імпорту. Важливою передумовою розвитку міжнародного поділу праці є міжнародний поділ інших факторів виробництва - землі, капіталу, технології. Будь-яка країна виробляє той чи інший товар, якщо вона має такі фактори виробництва, які дають їй змогу виробляти цей товар з більшою ефективністю, ніж іншій. Земля, праця, капітал, технологія є однаково важливими факторами для виробництва будь-якого товару.
Умовами, що визначають участь країни в міжнародному поділі праці, є елементи продуктивних сил - засоби праці, предмети праці, робоча сила. З усіх факторів, що визначають участь країни в міжнародному поділі праці, вирішальну роль відіграють засоби праці. Від наявності цього фактора, у кінцевому підсумку, залежить те місце, що країна займає в системі міжнародного поділу праці. Якщо засоби праці в країні досить розвинуті, то вона може бути постачальником на світовий ринок переважно готових виробів і мати такий народногосподарський комплекс, що забезпечує національне функціонування всіх галузей національної економіки.
У міжнародний поділ праці вступають спочатку підприємці різних країн. Вони прагнуть продати свою продукцію за кордоном дорожче, купити там товари подешевше і перепродати їх у своїй країні з прибутком. Прагнення одержати більш значну вигоду від експортно-імпортних операцій у порівнянні з купівлею-продажем на внутрішньому ринку і є основним мотивом участі підприємців різних країн у міжнародному поділі праці.
Причиною, що спонукує країни вступати в міжнародний поділ праці, є протиріччя між зростанням суспільних потреб і недостатнім рівнем існуючих ресурсів для їхнього задоволення. Коли це протиріччя виникає, постає питання про ощадливе використання наявних ресурсів, тому що інакше задовольнити виниклі потреби неможливо. Найважливішим шляхом здійснення такої економії є участь країни в міжнародному поділі праці. Так, закон зростаючих потреб обумовлює чинність закону економії праці, який і примушує країну до вступу в міжнародний поділ праці.
На сучасному етапі вплив перших чинників на міжнародний поділ праці вирівнявся, а відмінності в соціально-економічних умовах різних країн набувають вирішального значення. Грандіозні економічні, політичні та соціальні процеси останніх десятиліть суттєво вплинули на міжнародний поділ праці. Головним напрямком його розвитку стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва. Вони є формами міжнародного поділу праці і виражають їх суть. Таким чином розвиток міжнародного поділу праці обумовлює необхідність підвищення продуктивності праці і зниження витрат виробництва.