5. Історична географія її роль у розумінні законів розвитку Землі і людського суспільства.

Історична географія вивчає кожну ступінь розвитку суспільства і дає розумінння про його формування. Приклад розвитку суспільства: - При первісному суспільстві все, що в ньому добувалось розподілялось таким чином, щоб найслабший його член не помер з голоду. Хоча поняття слабший є відносним, адже людина озброєна луком чи списом може вполювати звірів фізично значно сильніших за себе. Розвиток засобів мисливства, а також використання землеробства як постійного способу для харчування населення призвело до наступної стадії розвитку суспільства.

- При рабовласницькому ладі результати праці раба присвоює рабовласник, а за це раб перебуває на повному утриманні. Ця стадія розвитку суспільства ще належним чином не оцінена людством адже перехід від первісного суспільства до рабовласницького, звільнив певну частину суспільства від постійної зайнятості у відтворені матеріальної бази, дав поштовх розвитку науки, культури – це був перший крок у пришвидшенні розвитку суспільства і тому він був дуже важливим. Підвищення продуктивності сільськогосподарської праці призвело до наступної стадії розвитку суспільства.

- Феодальний лад характеризується більшою продуктивністю праці та відповідним розподілом матеріальних благ коли лише частина праці працівника присвоюється феодалом чи церквою. На те що залишалось у селянина він повинен був прогодувати себе та свою сім’ю. Це також було великим прогресом який потягнув нові географічні відкриття, торгівлю, освіту і т. д., багато селян при відміні рабства просили їх залишити рабами, адже його господар дбав про нього навіть тоді коли раб був хворим або старим.

- Наступним ступенем розвитку суспільства є капіталізм. Це перший суспільний лад який був оснований на інтересі, а не на вірі у справедливого царя та щасливе загробне життя. Фетиш цього ладу є гроші і відповідний принцип розподілу – хто має більше грошей той має більше прибутків.

5. Постіндустріалізм та зрушення в галузевій структурі господарства на початку XXI ст.

Сам термін «постіндустріалізм» було запроваджено у науковий обіг англійським соціологом А. Пенті ще на початку ХХ ст. Він дав і його перше визначення: «стан суспільства, яке постане після розвалу індустріалізму». Він пропонував використати цей термін для роздумів про майбутнє у зв’язку з тим, «що індустріалізм приречений».

Як сформована концепція «постіндустріалізм» склався в 70-х рр. і зв’язаний з ім’ям професора соціології Гарвардського університету Данієля Белла. Ще з кінця 50-х рр. він активно пропагував цю концепцію. 1967 року на конференції американських футурологів Белл сформулював завдання соціального прогнозування. А 1970 р. на VII Міжнародному соціологічному конгресі проголосив свою концепцію «постіндустріального суспільства». 1973 р. Белл опублікував працю «Настання постіндустріального суспільства», що в ній оприлюднив найновіший удосконалений варіант концепції.

Особливості концепції

Концепція «постіндустріального суспільства» є своєрідною проекцією «індустріального суспільства». Спочатку теоретики «постіндустріалізму» розглядали його тільки як поліпшений варіант «індустріалізму», але згодом їхня концепція стала значно критичнішою. Вони почали критикувати «індустріалізм» за недостатність ціннісної орієнтації, за технократизм.

Ознаки постіндустріалізму

Система «постіндустріалізму» характеризується п’ятьма ознаками:

- перехід від виробництва товарів до виробництва послуг;

- переважання серед працівників «класу» професійних фахівців і техніків;

- провідна роль теоретичних знань, як основи нововведень в економіці, політиці і соціальній структурі суспільства;

- орієнтація в майбутньому на методи контролю і оцінка можливих напрямів розвитку технології;

- прийняття рішень на засадах нової «інтелектуальної технології

Економіка країн і регіонів світу неоднаково диференційована, і це є виявом різностадійності їхнього розвитку. В економічно розвинутих країнах, частина яких досягла постіндустріальної стадії розвитку, тенденції динаміки промисловості й господарства в цілому складаються під впливом науково-технічної та інформаційної революції. У найменш розвинутих країнах ще чекають свого вирішення проблеми (які часто розростаються до глобальних), породжені історичною спадщиною економічної залежності та структурної відсталості, неосвоєністю економічних ресурсів, тягарем демографічної ситуації тощо. В країнах, суспільне життя і господарство яких перебуває в стані інформації, а рівень прибутків усе ще низький (у «нових індустріальних країнах» або в постсоціалістичних країнах) торують собі шлях структурні зміни, пов'язані загалом із вирішенням економічних проблем, що постають у завершальних циклах індустріальної епохи.

Група економічно розвинутих країн з рисами постіндустріального розвитку налічує лише півтора-два десятки держав, де проживає 1/6—1/7 населення планети, але виробляється 3/5 промислової продукції світового господарства, в тому числі 2/3 продукції машинобудування. Потужний потенціал нагромаджений нині не тільки в Північній Америці, особливо в США, а й у Західній Європі та в Японії. Економіка цих країн досягла високого ступеня насичення засобами і предметами праці, в них зосереджені величезні фінансові ресурси, і в інвестиційний процес тут залучаються не тільки власні ресурси, а й 9/10 прямих іноземних інвестицій світового ринку капіталу. Приблизно в таких самих масштабах залучають ці країни у свій інноваційний процес інтелектуальний капітал планети.

Сучасна господарська структура кінця індустріальної — початку постіндустріальної стадії розвитку формувалася шляхом створення або в межах країн, або в межах відповідних інтеграційних угруповань універсального набору галузей, підгалузей і виробництв, орієнтованих на забезпечення потреб не тільки внутрішніх ринків, а й світового ринку. Інформація (передусім науково-технічна) стала в господарстві цих країн провідним економічним ресурсом, а отримання наукового знання, виробництво високих технологій або високоякісних послуг з активним використанням інформаційних ресурсів веде до закладання основ інформаційно-технологічного способу виробництва.

Завдяки проривам у галузі науки, технології або оперування інформацією:

• поліпшуються можливості підвищення продуктивності праці;

• продуктивність знань стає ключем економічного зростання та конкурентоспроможності як окремих підприємств, так і економіки держави;

• в умовах економіки, базованої на інформаційних технологіях, суспільство вперше має можливість формувати господарство, яке спирається на використання ключового ресурсу, який не тільки відновляється, а й самовідтворюється.