72. Дати характеристику транспортної системи Римської Імперії.

Розвинену транспортну систему та регулярні сполучення мала Римська імперія.

Дороги у Давньому Римі будувались за єдиним зразком. На великі кам’яні плити настилали товстий шар гравію шириною до 5 м. По боках встановлювали дорожні стовпи, де позначали рік спорудження, ім’я правлячого імператора, відстань до найближчого міста. Дороги будувались тільки прямими, тому що візки не мали обертової передньої осі, а упряж – хомута. На магістральних дорогах працювала служба забезпечення перевезень державних службовців, гінців та важливих вантажів: через кожні 30 км будувалися станції для заміни коней. Існували постоялі двори для відпочинку подорожуючих, що поділялись за рівнем послуг: для патриціїв та плебеїв. Мережа доріг у Римській імперії створювалась упродовж 400 років. За цей час на території Західної Європи, Малої Азії та Північної Африки було побудовано понад 300 великих доріг. Лише з міста Риму від позолоченого стовпа північно - західного кута римського Форуму починалося 29 доріг. Саме через це з’явилась приказка «Усі дороги ведуть у Рим». Загальна довжина римських доріг складала приблизно 150 тис. км. Наприклад, Юлієва-Августова дорога в Галлії або Адріанова у Північній Африці мали довжину понад 100 км. Майже повністю збереглася побудована у 312 р. до н. е. Аппієва дорога шириною 11 м та довжиною 350 км. Дорога з’єднувала Рим із Капуєю, а пізніше доходила до порту Бріндізі. Для пересування римляни використовували різноманітні транспортні засоби: карпентум – двоколісний кінний екіпаж; літери – закриті ноші, що їх несли раби; цезіум – ноші, що везли раби.Початок Пунічних війн (між Карфагеном та Римом) надав потужного імпульсу розвитку суднобудування на Апеннінському півострові. Військові судна Риму, представлені триремами та галерами (пентерами), були побудовані із сосни або кедру. Значною мірою завдяки високому ступеню розвитку флоту Римська імперія підкорила Єгипет, Північну Африку, Британські острови. Розквіт торговельного та транспортного суднобудування припадає на І ст. н. е. Судна будували з пінії, підводна частина судна вкривалась шаром смоленої вовни, до якої прибивалися свинцеві листи. Іудейський історик Йосиф Флавій залишив опис 10-денної подорожі з Александрії у Рим на судні, що мало 600 пасажирів.

73. формування політ карти світу після 2 св війни.Другийетап (післяДругоїсвітовоївійни до початку 90-х років).Бурхливезростанняпродуктивних сил, подальшийрозвиток світовогополітичногопроцесу. Починаючи з 50-х років, у світівідбувалосянебаченеранішеприскореннянауково-технічногопрогресу, щоспричинилонауково-технічнуреволюцію (НТР), яка зумовилаякісніперетворенняпродуктивних сил, різкопосилилаінтернаціоналізаціюгосподарства. Істотнізміни у населеннісвітупов'язані з прискоренимзростаннямйогочисельності, щоотрималоназву «демографічнийвибух», значнимпоширеннямурбанізації, змінамивструктурізайнятості, розвиткометнічнихпроцесів.

Зазналазмін і політична карта світу. Розгром фашизму в 1945 р. і перемогасоціалістичнихреволюцій у багатьохкраїнахперетворилисоціалізм на світову систему: утворивсясоціалістичнийтабір у Європі (Польща, НДР, Болгарія, Угорщина, Чехословаччина, Югославія, Румунія, Албанія), потім в Азії (Китай, Монголія, В'єтнам, КНДР, Лаос) і в 1959 р. — на Кубі.

У жовтні 1945 р. у Сан-Франциско 51 державою світу засновано ОрганізаціюОб'єднанихНацій (00Н). У 1949 р. створено Раду ЕкономічноїВзаємодопомоги, яка об'єдналавсітогочаснісоціалістичнікраїни. Увідповідькапіталістичнідержавиповідомили про створенняЄвропейськогоЕкономічногоСпівтовариства (1957 р.). У вересні 1949 р. укладенодоговір про утвореннядвохкраїн на територіїповоєнноїНімеччини: НДР (із столицею в Берліні) та ФРН (в Бонні).

Особливості 50—70-х роківзумовленірозпадомколоніальноїсистеми. Багатокраїнбуливтягнуті в численніколоніальнівійни: Велика Британія — у Малайзії та Кенії, Франція — в Індокитаї й Алжирі, Нідерланди — в Індонезії, Португалія — в Анголі, Мозамбіку, ГвінеїБісау. У 1947 р. формуєтьсяБританськаСпівдружність, очолюванаВеликоюБританією, запроваджується система опіки 00Н.

З 60-х роківпочинаєтьсянаціонально-визвольнийрух у багатьохкраїнах Африки, наслідкомякогобулоотримання ними незалежності. У 1955 р. в Африцінараховувалосявсьогочотиринезалежнідержави: Єгипет, Ліберія, Ефіопія та КоролівствоЛівія. У 1960 р., якийвважають «роком Африки», тут набулисуверенітету і незалежності 17 колоній, у тому числі 14 французьких.

У 60—70-ті роки процесдеколонізаціїторкнувсяЛатинської Америки (одержали незалежність Ямайка, Трінідад і Тобаго, Гайана, Гренада, Домініка та ін.), Океанії (Західне Самоа, Тонга, Папуа-Нова Гвінея, Фіджі та ін.) і Європи (у 1964 р. стала незалежною Мальта). Внаслідокцього на місціколишніхколонійпосталоприблизно 100 нових держав.