65. Чому римська цивілізація мала планетарний характер і була достатньо універсальною?

Стародавній Рим був цивілізацією, яка виросла з маленької землеробської громади, заснованої на Апенінському п-ві ще в Х ст. до н. е. Датою заснування Риму вважається 753 р до н. е (Ромул і Рем) За століття свого існування, давньоримська цивілізація змінювалася від монархії до олігархічної республіки, а потім — до все в більшій мірі автократичної імперії. Завдяки завоюванням та асиміляції вона згодом почала домінувати над усім Середземномор'ям. Піку своєї могутності Стародавній Рим досяг у ІІ ст.н.е.,(крах колоніальної держави Карфагену, утвердження гегемонії Риму, завоювання Цезаря, Октавіана Августа, Тиберія, Траяна) коли під його контролем опинилися территорії від сучасної Шотландії на півночі до Ефіопії на півдні та від Вірменії на сході до Португалії на заході.

У 395 р. Римська імперія розділилася на дві частини — західну та східну. Уражена внутрішньою нестабільністю та атакована різними мігруючими народами, західна частина імперії, що включала Іспанію, Галлію, Британію та Італію, розпалася на незалежні королівства у V ст. Східна частина імперії, яка управлялась Константинополем і включала Грецію, Анатолію, Сирію та Єгипет, вижила в цій кризі і, незважаючи на втрату Сирії та Єгипту, завойованих арабами, відновилася та проіснувала ще тисячу років, але врешті-решт її залишки були анексовані турецькою Османською імперією. Цю східну, християнську, середньовічну стадію існування Римської імперії історики зазвичай називають Візантійською імперією.

Стародавній Рим зробив великий внесок у розвиток права, військової справи, мистецтва, архітектури, технологій та мови у західноєвропейській цивілізації. Сучасному світові Стародавній Рим подарував римське право, деякі архітектурні форми та рішення (наприклад, хрестово-купольну систему, Аппієва дорога, акведуки, водопроводи, римські міста.) і безліч інших нововведень (наприклад, колісні водяні млини). Християнство як релігія народилося на территорії Римської імперії.

У політичному сенсі Римська імперія залишила розроблений та апробований інститут влади, який вже поділявся на законодавчу, виконавчу та судову владу. Була створена римська система права, яка функціонує й сьогодні, її принципи відповідають і сучасним реаліям. Економічна спадщина – введення інститутів оподаткування, митний збір, державне регулювання торгівлі, започаткування соціальної політики.

66. Наслідки географічних відкриттів російськими землепрохідцями.

Через складні природні умови вивчення європейцями північних, східних та центральних районів Азії розпочалося лише з ХVІ ст. Провідна роль у цьому належить російським мандрівникам.

Освоєння Сибіру та Далекого Сходу відбувалося у ХVІ-ХVІІ ст. завдяки зусиллям російських землепрохідців. Найбільш відомим з них є Єрмак, Єрофій Хабаров, Іван Москвітін, Василь Поярков, Володимир Атласов, Семен Дежньов.

Дослідження Центральної Азії пов’язані з іменами Петра Семенова-Тян-Шанського, Миколи Пржевальського, Петра Козлова.

Єрмак Тимофійович – російський казачий отаман, герой російських пісень, завдяки походам якого кордони Росії подолали Уральські гори та почалося освоєння Західного Сибіру. Єрофій Хабаров – дослідник Східного Сибіру, який склав перше “Креслення річки Амур”. Іван Москвітін, який першим з росіян побував на Далекому Сході й відкрив Охотське море й острів Сахалін. Василь Поярков – керівник загону, який вперше дістався берегів річки Амур й зібрав цінні відомості про природу та людей тих місць. Володимир Атласов – відкривач Камчатки та Курильських островів. Семен Дежньов – першовідкривач протоки між Азією та Америкою.

Першу наукову подорож у гори Тянь-Шань здійснив у 1856-57 рр. Петро Семенов-Тян-Шанський (1827-1914), який виявив будову цих гір, відкрив ряд льодовиків, описав рослини й тварин цієї місцевості, дослідив озеро Іссик-Куль.

У 1870-1885 роках очолив чотири експедиції у Центральну Азію Микола Пржевальський (1839-1888). Послідовником Пржевальського став Петро Козлов (1863-1935), академік Академії Наук України. Йому пощастило відкрити кургани давнього кочового народу гунів та давніх монголів, у тому числі й 13-ти поколінь нащадків Чингізхана.

67. Ф-ня ПКС в кінці ХІХ поч.. ХХ ст

В 1861 р. було проголошено Італійське к-вство 1 до 1871 р. воно увібрало в себе практично всі італомовні терит. (сучасні Італія – з 1871 р.) Фактом глобальної ваги стало обєднання нім. земель (1864-1871 рр), яке завершилось проголошенням 8 січяня 1871р. Нім. Федерат. імперії. Потім настала черга балканських народів Османс.імпер. У липні 1878 р. Берлінський конгрес визнав незалежність Румунського к-вства, а також к-вства Сербії і Чорногорії. У 1912-13 рр виникли незалежні к-вства Албанія і Болгарія. В 1905 р. внаслідок референдуму (1-й випадок в історії) Норвегія відокремилась від Швеції.

В Лат. Америці внаслідоо нац.-визв. руху Іспанія втратила майже всі свої колонії.( кінець ХІХ ст.).

В свою чергу на ПКС роль колоніальних «лідерів» зайняли ВБ та Франція (45% і 15% територій колоній відповідно). У політт. житті в-ється новий терит. перерозподіл світу – в Африці й Океанії. Утв. нові колоніальні імперії — Італія, Німеччина, Бельгія, США, Японія. Так, у 1876 р. лише 10 % тер. Африки належало західноєвропейським країнам, тоді як у 1900 р. — вже 90 % .

Таким чином, модель національної держави, що виникла на зх Європи торувала шлях на південь і на схід – як наслідок утв. 11 незалежних держав. Якщо в Європі нац. принцип утв. держав мав місце, то по відношенню до свої колоніальних володінь європ. держави застосували зовсім інш. принцип: 1) розділяй і владарюй; 2) піти, щоб залишитись.

Політична стабільність у цей період була недовгою. Відбувається постійна боротьба за перерозподіл уже поділеного світу, що призводить до нових загарбницьких війн, а потім і до глобальної події початку XX сторіччя — Першої світової війни 1914—1918 рр.

Завершальна стадія періоду вирізняється бурхливим розвитком нових галузей — електроенергетики, добування нафти, машинобудування, хімічної промисловості. Важка промисловість почала переважати над легкою. Істотні зміни спостерігаються на транспорті, особливо внаслідок винаходу двигуна внутрішнього згоряння.

Інтенсивно будуються залізниці, які сполучають внутрішні частини континентів; у Росії, США, Канаді побудовано перші трансконтинентальні магістралі. На морському транспорті вітрильний флот замінюється на паровий, споруджуються Суецький і Панамський канали.