55. Відкриття Нової доби

У Новий час (від середини ХVІІІ до початку ХХ ст.) в дослідженні водних просторів першими стали англійські й російські мореплавці. Вони переймалися легендою, що дійшла ще з античних часів, про існування далеко на півдні в Південній півкулі невідомої землі. Багато мандрівників мріяли її відкрити.

Експедиції Джеймса Кука. У ХVІІІ ст. невідомий материк Південної півкулі шукав й англієць Джеймс Кук. Він здійснив три навколосвітні плавання.

Під час першого (1768–1771 рр.) його експедиція в 1770 р. дісталася Австралії. Дж. Кук по суті вдруге її відкрив після голландців, які приховували відомості про цей материк. Він ретельно позначив на карті десятки відкритих островів, заток і мисів. Проте результати своєї експедиції оцінив скромно: “Відкриття, зроблені під час цього плавання, не можна назвати великими”. Така стриманість пояснювалася тим, що він не знайшов невідомого материка на півдні.

Під час другого плавання (1772–1775 рр.) у Південній півкулі вітрильники Дж. Кука зайшли дуже далеко на південь. Та подальший шлях їм заступила суцільна крига. Кораблі повернули назад. Через кілька місяців було ще дві спроби пробитися далі на південь. Проте навіть “сталевий капітан” змушений був знову повернути. Затято шукаючи легендарну Південну Землю, Кук вирішив, що відкрити її неможливо.

Метою третьої подорожі (1776-1779 рр.) став пошук шляху в обхід Північної Америки морем з півночі. Проте крайня Північ, як і Південь на протилежному боці планети, зустріла мореплавців крижаним холодом і штормами. Боячись потрапити в льодову пастку, Кук відступив. Під час зимівлі на Гавайських островах він загинув у сутичці з тубільцями.

Внесок Джеймса Кука в дослідження планети великий. Він наніс на карту обриси Тихого океану й численні острови. Його кораблі наблизилися майже впритул до невідомого материка на півдні. Відкрити Антарктиду йому завадила лише крига. Через 40 років це зроблять інші відважні мореплавці

Експедиція І. Крузенштерна і Ю. Лисянського. Першими з громадян Росії, хто здійснив подорож навколо світу, були Іван Крузенштерн і Юрій Лисянський. У 1803 р. вони вирушили з Балтійського моря на шлюпах “Надія” і “Нева”. Пройшли Північне море, вийшли в Атлантичний океан і взяли курс на південь довкола Африки. Далі маршрут проліг уздовж берегів Азії через Тихий океан до Південної Америки. Обігнувши її з півдня, Атлантичним океаном І. Крузенштерн і Ю. Лисянський в 1806 р. благополучно повернулися додому

І. Крузенштерн і Ю. Лисянський відкрили й описали невідомі острови. Вони склали докладні карти північної частини Тихого океану та прилеглих узбереж Азії і Північної Америки. Після завершення експедиції мореплавці блискуче описали свої плавання.

Відкриття Антарктиди. У ХІХ ст. на пошуки невідомого материка Південної півкулі вирушили російські моряки. Шлюпами “Восток” і “Мирний” командували Фадей Беллінсгаузен і Михайло Лазарев.

Капітани вміло провели судна через полярну кригу до невідомої “білої плями”. З великим ризиком вони досягли місця, де скрізь була суцільна крига. Такий потужний льодовий покрив міг утворитися лише на материку. Обійшовши довкола Південної Землі, вони нанесли на карту її береги. Так у 1820 р. була відкрита Антарктида – найважкодоступніший материк, що останнім знайшов своє місце на карті.

Дослідження полярних широт. На початку ХХ ст. настала черга освоєння полярних широт – укритих кригою районів довкола Північного і Південного полюсів із суворим холодним кліматом.

Американець Роберт Пірі, долаючи сніги, страшні морози до –600 С і полярну ніч в 1909 р. першим досягнув Північного полюса.

Згодом норвежець Руаль Амундсен взяв курс на Антарктиду. За два місяці “залізний Руаль” з чотирма товаришами на нартах, запряжених собаками, здолав антарктичну пустелю і в 1911 р. досягнув Південного полюса. У той самий час, що й Амундсен, дещо іншим маршрутом до Південного полюса прямував і англієць Роберт Скотт. 18 січня 1912 р. він з товаришами досягнув полюса, але там уже майорів норвезький прапор. У пригніченому стані англійці вирушили назад. Долати полярні кілометри доводилося з великими труднощами. Мандрівники падали від голоду та виснаження і вмирали один за одним. Останнім загинув Р. Скотт. Хоча йому не вдалося першим дістатися полюса, Р. Скотт безперечно заслуговує на те, щоб стояти в ряду видатних мандрівників.

У 1930 р. російська експедиція Отто Шмідта досліджувала Арктику. Було відкрито острови, підводні хребти і котловини в Північному Льодовитому океані. Згодом вперше в історії, долаючи кригу кораблем-криголамом, морями Північного Льодовитого океану вдалося дістатися з Північної Європи до Далекого Сходу. Цей маршрут уздовж північних берегів Азії назвали Північним морським шляхом. Після експедиції О. Шмідта такі плавання стали звичайною справою.

Результати відкриттів. Уся планета до кінця Нового часу стала пізнаною, окрім внутрішніх районів Антарктиди і Світового океану. Географічні карти набули точності. Кожна з окремих частин суходолу і води дістали свою назву. Материків на Землі виявилося шість: найбільший – Євразія, найспекотніший – Африка, два великих материки, зовні схожі один на одного, – Північна Америка і Південна Америка, найменший – Австралія і найвіддаленіший – Антарктида.

Увесь цей земний суходіл ділиться на шість частин світу: Азія, Європа, Африка, Америка, Австралія з Океанією, Антарктида. Поділ на частини світу виник історично, у ході пізнання людством Землі.

Ділять Землю також на Старий Світ (Європа, Азія і Африка) і Новий Світ (Америка). До Нового Світу не відносять Австралію й Антарктиду, хоча їх відкрили набагато пізніше. Цей поділ теж склався історично і з наукою мало пов’язаний.

Мають свої назви і води Світового океану. Він об’єднує чотири сполучені між собою океани: Тихий, Атлантичний, Індійський і Північний Льодовитий.

56.Краєзнавство зародилося в далекому минулому, як народне знання про свої рідні місця. У всіх народів світу, в усі часи були люди, які добре знали навколишню місцевість, її природу, минуле і сучасне життя. Свої знання усно або ж в різних документах, вони передавали наступним поколінням. Кожен період розвитку суспільства має свої потреби, порушує свої проблеми, ставить свої вимоги.

Історична географія - це предмет, який повинен дати характеристику фізичної, економічної і політичної географії певної країни або території у відповідний проміжок часу. Основними елементами цих характеристик має бути: 1) фізико-географічний ландшафт певної епохи; 2) населення з точки зору його етнічного складу; 3) географія виробництва та господарчих зв'язків; 4) географія зовнішніх і внутрішніх політичних кордонів, а також важливих історичних подій.

Краєзнавство - це комплекс наукових дисциплін, різних за змістом та методами дослідження, але які в своїй сукупності ведуть до наукового і всебічного пізнання краю.

До історичного краєзнавства належить і вивчення демографічної ситуації на різних історичних етапах, тобто зміна у чисельності й складі населення. Цим займається спеціальна галузь історичної науки - історична демографія. Вона вивчає процес відтворення населення, його зміни під впливом соціальних, економічних і географічних (природних) факторів. Великий вплив на відтворення населення справляють особливості складу, розміщення, міграції і заняття населення, що тією чи іншою мірою залежать від місцевих умов. Коли ці фактори вивчаються по великих регіонах, дослідники одержують загальні уявлення про їх вплив на відтворення, розкривають загальні закономірності як результат дії різних факторів у специфічних місцевих умовах. І наукове пізнання загальних закономірностей, з'ясування причин їх розвитку, в підсумку - прогнозування демографічного процесу вимагають ретельного вивчення цих місцевих факторів.

Історики-краєзнавці звертаються до археологічного вивчення краю, спираючись на матеріали, які є у краєзнавчих музеях чи знайдені під час розкопок науковими експедиціями, а також до аналізу різних історичних подій на основі архівних документів, літописів, законодавчих актів, звітів, статистичних даних, спогадів, листів, місцевої преси, матеріалів діловодства, карт, особистих документів учасників подій, фото -, кінокадрів, звукозаписів, речових предметів, етнографічних джерел, пам´ятників історії та культури, ономастики тощо. Все це дає можливість всебічно пізнати край, визначити місце і роль жителів регіону у тих чи інших історичних подіях.

Історія краю становить доволі складний об´єкт краєзнавчої діяльності, відрізняється незвичайною місткістю змісту історично- краєзнавчого матеріалу, його хронологічним розмахом. Предметом конкретного дослідження може бути як історія краю в цілому чи різних періодів його історії, так і окремих населених пунктів, вулиць, фабрик, заводів, різних споруд, будівель, пам´ятних місць. Краєзнавчі дослідження можуть охоплювати більші хронологічні рамки та історичні періоди або, навпаки, обмежуватися подіями одного конкретного етапу місцевої істор