3. Охарактеризувати в історико географічному розрізі проблему війни і миру як глобальну проблему сучасності.

Воєнно-політична конфронтація і пов'язана з нею гонка озброєнь є найближчою загрозою виживанню людства. З розпадом Радянського Союзу ця конфронтація втратила ті реальні й геополітичні основи, які в період «холодної війни» породжували воєнне протистояння. Базою конфронтації залишаються «образ ворога», недовір'я і стереотипи минулого. Хоча військово-політична конфронтація й не привела до третьої світової війни, та вона породила багато локальних збройних конфліктів, що завдали колосальних збитків розвиткові людства. За період з 1945 р. до середини 80-х pp. сталося понад 150 таких конфліктів, втрачено 10 млн. осіб (убитих, поранених, покалічених). За цей час витрати на гонку озброєнь досягли 7500 млрд. доларів США. У 80-х на кожного жителя планети, у тому числі немовлят, припадало, за різними підрахунками, — від 4 до 15 т. вибухівки (за перерахунку ракетно-ядерних засобів на звичайну вибухову речовину).

  Нині зберігаються колосальні арсенали засобів масового знищення і звичайного озброєння. Ведеться активна, спрямована на створення нових видів бойової техніки. Відбувається «розповзання» передової військової технології по планеті., вона потрапляє в зони політичної напруженості й нестабільності. За оцінками військового відомства США, до кінця XX ст. близько 30 країн володітиме хімічною зброєю, 10 зможуть виробляти біологічну зброю, 15 країн, що розвиваються, матимуть або навіть самостійно вироблятимуть балістичні ракети. Ряд держав працюють над створенням власного ядерного потенціалу.

  Військово-політична конфронтація — ірраціональна з огляду на стратегічні інтереси виживання та розвитку людства. Вона може вилитись у глобальне воєнне зіткнення. Крім того, мілітаризація поглинає значні матеріально-фінансові, технологічні та інтелектуальні ресурси, що перешкоджає ефективним діям, спрямованим на вирішення глобальних проблем.

  На планеті залишилося п'ять ядерних держав: США, Російська Федерація, Китай, Франція, Великобританія. Україна добровільно відмовилася від свого ядерного потенціалу. Тільки повне ядерне роззброєння приведе до остаточного зникнення загрози ядерної війни.

4. Предмет і об*єкт вивчення Історичної географії. Становлення і методи дослідження .

До історичної географії тісно прилягають такі дисципліни, як історія географічних ідей та історія географічних відкриттів, яка займається вивченням історичного процесу дослідження Землі.

Предмет дослідження історичної географії – географічні особливості природи, населення і господарства минулих епох. Виходячи з цього, історична географія тісно пов’язана з географічними науками (фізична, суспільна географія, екологія), історією, антропологією, етнологією, етнографією та ін.

Об*єкт зміни в географічній оболонці Землі як в силу природніх причин, так і під дією людини. В ній використовуються різні методи:

• історичні (вивчення архівних джерел, пам'ятників матеріальної культури і тому подібне);

• географічні (картографування, районування, ландшафтний підхід, польове вивчення реліктів, дендрохронологія і інше);

• суміжних наук (аерокосмічна індикація, математичне моделювання та інше).

Історична географія – традиційний напрям географічної науки, орієнтований на дослідження стану і змін природи, людини і суспільства. Він бере початок від праць П. Клювера (1580 – 1622 рр.). Історична географія набула розквіту у ХІХ – 1-й пол. ХХ ст. завдяки працям К. Ріттера, А. Геттнера, Г. Марша, Ф. Ратцеля, С. Рудницького, Л. Берга, І. Крип’якевича, В. Кубійовича та ін. вчених.

Однією з перших фундаментальних праць, присвячених обґрунтуванню об’єкта, сутності і завдань історичної географії, її місця в системі наук про Землю, була стаття академіка ВУАН С. Рудницького «Про становище історичної географії в системі сучасного землезнання (1927 р.).

Пік розвитку історичної географії в Україні припав на 60 – 80-ті роки ХХ ст. До визначних фахівців у галузі історичної географії з-поміж географів належать І.А. Вітвер, Л.І. Іоф, В.С. Жекулін; серед істориків – В.К. Яцунський, етнологів – Л.М. Гумільов.

Активізація історико-географічних досліджень в Україні, розширення їх спектру, поглиблення змісту відбувається у 2-й пол. 90-х рр. та на поч. ХХІ ст.

В „Географічному енциклопедичному словнику” (1988 р.) говориться: „Історична географія досліджує географію і географічні проблеми минулих епох” (мається на увазі історичне минуле, оскільки доісторичне досліджує палеогеографія).

І.А. Вітвер: Історична географія вивчає конкретну географію минулого та її зміни на різних історичних етапах.