26. Зміни в економічній карті світу в другій половині хіХст. Втрата прешості Англією.

Протягом XIX ст. Англія була "майстернею", спеціалізуючись на виробництві та продажу іншим країнам машин і устаткування. Спеціалізація визначала розвиток виробництва. Так, Німеччина посідала чільне місце у світовому виробництві сільськогосподарської техніки, залізничного устаткування, парових котлів, картоплі, спирту, цукру, виробів хімічної промисловості; Франція — текстильних машин, шовкових і суконних тканин; Англія - машин, взуття, шкіргалантереї, виробів харчової промисловості, чорних металів; Бельгія - зброї та інструменту, Австро-Угорщина - металів, цукру, хмелю. Колоніальні країни спеціалізувалися на виробництві так званих колоніальних товарів — бавовни, прянощів, кави, цукру, натурального каучуку, джуту.

Найбільший розквіт англійської економіки, а відповідно й усього суспільства, доводився на 1850-1870-ті рр. В цей час Британія була “майстернею світу”, господарем світового ринку і світової фінансової системи, володарем найбільшого флоту, найбільшої й найбагатшої колоніальної системи. 1870-ті рр. XIX ст. стали останнім десятиліттям, впродовж якого вона мала статус "світової фабрики". У 1880-1890-ті рр. її економіка вступила в нову стадію свого розвитку, оскільки виявилася тенденція до зниження промислової та торгівельної ролі Британії в системі міжнародних господарський зв'язків, в тому числі у зв'язку з посиленням конкуренції з боку молодих промислових держав - США і Німеччини. Відбулося зниження темпів приросту продукції англійської промисловості: якщо щорічний приріст її промислової продукції в 1870-ті рр. становив 3%, то в 1880-1890-ті рр. – лише 1,8% (у той час як у США - 4,8%; в Німеччині – 3,9%). Поступова втрата Британією промислової монополії була очевидною сучасникам, що спричинило створення в 1885 р. комісії палати лордів та королівської комісії для вивчення причин занепаду виробництва. Воно пояснювалося багатьма факторами – як внутрішніми, так і зовнішніми. Однією з причин стала зміна кон'юнктури світового ринку після фінансово-економічної кризи 1873-1875 р., коли світова економіка вступила в період «великої депресії», що зачепило усі економічно розвинуті країни. Але були й причини, характерні тільки для Британії. По-перше, оскільки вона першою здійснила промисловий переворот, то її промислове устаткування на 80-ті рр. XIX ст. було значною мірою застарілим, не встигало за бурхливим технічним прогресом останньої третини XIX ст. і вимагало суттєвого переоснащення (у той час як в Німеччині і США промисловий розвиток мав інноваційний характер і відбувався на основі новітньої техніки і технології).

27. Історико-географічні наслідки обєднання Італії і Німеччини в 19 ст.

Об'єднання Італії та Німеччини мали свої спільні риси:Об'єднання Італії стався в 1859-1870 рр. а в Німеччині-1871. Ідеологічними передумовами Рісорджіменто були дуже різноманітними:-Освітянських-Ліберальні-Націоналістичні-Республіканські-Соціалістичні-Церковні ідеї.Передумови об'єднання Німеччини ми бачимо в репліках Отто фон Бісмарка:«Кордони Пруссії відповідно до Віденської угоди не сприяють нормального життя держави, не промовами і найвищими постановами вирішуються важливі питання сьогодення - це була велика помилка 1848 і 1849 років, - а залізом і кров'ю»Як і в Італії, так і в Німеччині було кілька воєн:В Італії війнами за незалежність були:1) австро-італійська (1848-49)2) австро-італо-французька війна (1859)Процес об'єднання Італії та Німеччині був результатом краху "віденської системи."Оскільки правлячі кола Сардинського королівства і Пруссії мислили цю акцію як виключно об'єднання «згори», вони потребували підтримки однієї або декількох великих держав. Як в Італії, так і в Німеччині було кілька течій за об'єднання. В Італії:1) федерально-папське протягом2) демократичне республіканське3) ліберальне течія.Також були два плани в об'єднання Німеччини:1) габсбурзький план2) прусський планУ свою чергу і в Німеччині було кілька воєн:1) датсько-прусська війна (1864)2) австро-прусська (1866)3) франко-прусська (1870-71)«Віденська система» була остаточно похована в Німеччині та Італії. Але процеси об'єднання Німеччини (південнонімецькі князівства) та Італії (римське питання) виявилися до кінця 60-х років ще незавершеними. І в римському, і в південнонімецькому питаннях головним супротивником Італії і Пруссії виступала Франція. Франко-прусський антагонізм і напружені італо-французькі відносини стають головним чинником міжнародних відносин другої половини 60-х років XIX в.Попиткі Наполеона III перешкодити остаточного об'єднання Італії та Німеччини успіху не мали. Жодна з великих держав не підтримала Наполеона. Головним загальним критерієм була сама ідея об'єднання і в Німеччині і в Італії.