20. Практика перегляду кордонів і принцип самовизначення у пер.Пол.ХХст.

Новітній період формування політичної карти. Розпочався на початку XX ст. і триває досі. Після поразки у Першій світовій війні на основі Версальської системи мирних угод Німеччина позбавилася частини своєї території в Європі та всіх своїх колоній. Утворилися нові суверенні держави: Польща, Фінляндія, Королівство сербів, хорватів і словенців. Австро-Угорська монархія розпалася на дві самостійні держави. Припинила існування Османська імперія, втративши усі свої володіння. Німецькі й османські колонії як мандатні території Ліги Націй дісталися державам-переможницям, переважно Англії, яка розширила площу своїх колоній до 35 млн км2, і Франції, якій належало 34 % площі Африки. Усього на колонії та напівколонії в 1920 р. припадало приблизно 70 % суходолу. Основні події 30-х років — встановлення фашистської диктатури в Німеччині 1933 р. і подальший поділ сфер впливу в Європі між СРСР і Німеччиною: 1938 р. — анексія Австрії та Чехословаччини, 1939 р. — захоплення Польщі, 1939 р. — приєднання до СРСР Західної України, 1940 р. — приєднання до СРСР Буковини і Бессарабії. Друга світова війна поклала початок розпаду британської та французької імперій. У 1945 р. здобула незалежність Індонезія, 1947 р. – Індія, 1948р. – виникла держава Ізраїль та ін.

Самовизначення — принцип, згідно з яким кожна спільнота має невід'ємне право на вільне облаштування свого громадського і політичного життя і сама вирішує форму свого правління. Національне самовизначення стверджувалося як прогресивна концепція на противагу до принципу легітимності чи імперіальної політики. У першій світовій війні держави Антанти частково висунули самовизначення як програму послаблення Центральних держав. Американський президент Вудро Вілсон в січні 1917 оголосив, що самовизначення є однією з цілей війни. Паризька мирна конференція 1919 непослідовно застосовувала принцип самовизначення до деяких сер.-сх.-европейських народів, не визнаючи його для інших. В ім'я самовизначення велася також ревізіоністична політика окремих народів, не задоволених з поверсальських порядків у часи Ліґи Націй. Ця організація лише частково респектувала принцип самовизначення. У ряді спірних територій проведено плебісцити, що вирішувяли голосуванням долю певної території і населення, до якої держави воно має належати. Зокрема ораво на самовизначення не було застосоване Мировою конференцією до українського народу.

21. Причини і наслідки екологічних криз минулого. Коеволюція людини і навколишнього середовища.

З винаходом знарядь праці та зброї первісні почали полювати і вживати м'ясну їжу. Це була першою в історії планети екологічною кризою, оскільки почалося антропогенний вплив на природу — втручання у природні трофічні ланцюга. Іноді її називають кризою консументов . Проте біосфера витримала: людей було замало, а звільнені екологічні ніші зайняли решта видів.

Близько 15 тис. років тому виникло землеробство, люди перейшли до осілому способу життя. люди зрозуміли, що зручним способом очищення земель від лісу для оранки було випалювання рослин. До того ж зола є гарним добривом. Почався інтенсивний процес знеліснення планети , що триває і нині. То була вже більша екологічна криза — криза продуцентів.

Приблизно у IIIст. н.е. у старовинному Римі виникло поливне землеробство, котре змінило гідробаланс природних водяних джерел. То була чергова екологічна криза. Але біосфера знову вистояла: людей на Землі було порівняно мало, а площа поверхні суші та число прісноводних джерел була ще досить велика.

У ХVII в. почалася промислова революція, з'явилися машини та механізми, які полегшили фізичну працю людини, але це призвело до швидко зростаючому забрудненню біосфери відходами виробництва. Проте біосфера мала достатній потенціал, аби протистояти антропогенним впливам.

І ось прийшло ХХ століття, з НТР (науково-технічна революція); разом із цією революцією століття принесло і небувалу раніше глобальну екологічну кризу .

В широкому сенсі, біологічна коевол́юція (або Спряжена еволюція) — «це зміна біологічного об'єкта, викликана зміною пов'язаного з ним об'єкта»

В післяльодовикову епоху відбувається переміщення природних зон на північ, поширюються лісові ландшафти, збільшується водність річок, водойм. При переході до полювання на лісових швидких тварин були винайдені лук і стріли, що значно збільшило ефективність полювання. Для рибальства почали використовувати гарпуни і сітки.