10. Географія сільськогосподарського виробництва Давнього Риму, Греції,Єгипту, Фінікії.

В епоху стародавніх цивілізацій землеробські вогнища Євразії, виникли ще в кінці первісності, отримали подальший розвиток у процесі неолітичної революції. Ареали їх розширилися, у ряді випадків зімкнувшись один з одним. Так утворився обширний землеробський пояс, що простягнувся від західних кордонів Європи до східних меж Азії. Він включав також деякі області тропічного землеробства на півдні і землеробства помірного поясу на півночі. Збільшилася і різноманітність культурних рослин.

Основою господарського життя людей, що населяли цей пояс, стало осіле землеробство ріллі в долинах і дельтах річок, а почасти й сапне землеробство. Воно супроводжувалося будівництвом великих зрошувальних систем, що призвело до виникнення вже типових антропогенних ландшафтів. Поряд з цим отримало більш широкий розвиток і незрошуване землеробство. З півночі і з півдня до цього землеробського поясу примикали великі райони кочового скотарства.

Основою зародження цивілізацій Нового Світу також було високорозвинене землеробство на зрошуваних і незрошуваних землях. Але землеробство на ріллі тут не виникло. Не отримало широкого розвитку і скотарство.

В епоху стародавніх цивілізацій почалася вже міграція культурних рослин, які поширювалися і за межами осередків свого виникнення. Це відноситься і до Старого і до Нового Світу.

10. Пояснити моноцентричний характер світової економіки в XIX ст.

Територіальна структура світового господарства – це розміщення галузей господарства по країнах, регіонах, континентах. Важливими показниками, які характеризують місце країни в світовій економіці є валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП), виробництво ВВП на душу населення, чисельність економічно активного населення, коефіцієнт спеціалізації. За цими показниками, а значить за роллю і місцем у світовій економіці, країни диференціюють на три групи: «Центр», «Напівпериферію», «Периферію». Територіальна структура світового господарства розвивалась упродовж тривалого періоду. У ХІХ ст. за всіма показниками виділяли Європу, тобто світове господарство мало моноцентричний характер. У ХХ ст. з’явився ще один центр Світового господарства — США, який незабаром зайняв провідні позиції. Після Другої світової війни великими господарськими центрами стали Китай, Японія, Індія, Канада, Мексика, Бразилія, а нині — «нові індустріальні країни» (НІК) — Північна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур. На сьогодні сформувалась поліцентрична модель світового господарства з такими центрами: Північно-Американським, ядром якого є економіка США з економіками Канади йі Мексики; Європейським, ядром якого є економіка країн ЄС на чолі з Німеччиною, Азіатсько-Тихоокеанським, інтеграційне ядро якого сформували Японія, Китай та «далекосхідні тигри».

19. Географія розселення первісних людей по земній кулі. Теорії полі-, моноцентризму.

Перші ареали виникнення первісних людей знаходились у межах екваторіального поясів Африки та Азії. Звідси почалося розселення первісних людей по Землі. З африканських саван архантропи близько 1 млн. р. тому просунулись на пн і пд, заселивши весь континент. Їх нащадки палеоантропи розселилися вже на більшій території Європи. Неандертальці жили 150 – 35 тис. р. тому, у 1-й половині останньої льодовикової епохи – Валдайського зледеніння, в період раннього палеоліту. Залишки неандертальців знайдені в Криму. Неандертальці заселяли Африку та Євразію. Кроманьйонці з’явилися на Землі близько 40 тис. р. тому. Знайдені їх скелети в Євразії, Африці, Америці, Австралії.

Населення Америки прийшло з Азії. За антропологічним типом корінне населення Америки близьке до монголоїдів Азії.

Люди вперше потрапили в Австралію з Пд.-Сх. Азії 35 – 40 тис. р. тому. Острови Малайського і Зондського архіпелагів сполучали тоді Азію з Австралією, оскільки рівень Світового океану був нижчим в умовах зледеніння.

Післяльодовиковий період наступив 10 – 12 тис. р. тому. До кінця палеоліту (10 тис. р. до н.е.) майже весь суходіл Землі був заселений людиною. Людина розселилася від екватора до полярних широт та високогір’їв на всіх материках, крім Антарктиди. Жоден біологічний вид на Землі не мав і не має такого поширення по території Землі.

У світі є дві теорії появи людини: МОНОЦЕНТРИЗМ, теорія походження людини сучасного виду (Homo sapiens) та її рас лише у області земної кулі від однієї форми древніх людей. Згідно з теорією моноцентризму, прабатьківщиною людини був один регіон – Східна Африка. ПОЛІЦЕНТРИЗМ, теорія походження людини сучасного виду (Homo sapiens) та її рас в районах земного кулі від різних форм древніх людей. Прихильники теорії поліцентризму вважають, що існувало декілька ареалів походження людини, зокрема, Африка і Азія. Більшістю вітчизняних антропологів не приймається.