2.6. Патолого-анатомічні зміни

Трупне заклякання добре виражено, шкірні покриви ціанотичні, спостерігається серозний набряк повік, кон'юктивіт, студенисті набряки підшкірної клітковини на ділянці верхньої щелепи, лобної кістки, навколо очей, у основи вушних раковин, рідше на ділянці животу і кінцівок (анасарка). При коліентеротоксемії часто спостерігається гіперемія верхніх дихальних шляхів. Характерним є набряк стінки шлунку до 4 см. (зазвичай кардиальної частини) і брижі товстого відділу кишечнику між кільцями ободової кишки, який може охоплювати підсерозний, а іноді навіть і м'язовий шар кишки. У зоні набряку слизова оболонка шлунка втрачає зморшкуватість, слизова оболонка катарально чи геморагічно запалена і легко відшаровується. Шлунок переповнений крихкуватими щільними масами. В кишечнику виявляють невелику кількість кормових мас, слизова оболонка місцями гіперемійована, містить крововиливи. В товстому відділі кишечнику виражена ін'єкція кровоносних судин, на поверхні слизової оболонки крововиливи і висівкоподібний дифтеритичний наліт.

В грудній та черевній порожнинах виявляють до літру серозно-фібринозного випоту, спостерігається набряк легень.

Серозні оболонки очеревини і кишечнику інфільтровані транссудатом солом'яного кольору.

Лімфовузли, особливо мезентеральні, сильно збільшені, набряклі, темно-червоні, поверхня розрізу мармурова (чергування геморагічних ділянок з анемічними). Селезінка без видимих змін.

Печінка в стані венозного застою, кровонаповнена, в'яла, нерівномірно забарвлена, сливового кольору, з наявністю сіро-білих осередків різної величини, що западають над поверхнею.

М'яз серця в'ялий, скелетна мускулатура бліда.

Головний мозок характеризується ін'єкцією кровоносних судин та інфільтрацією оболонок головного мозку, зрідка видно крапкові крововиливи.

Патогістологічні зміни. Характерним є часткове руйнування ворсинок тонкого відділу кишок та дистрофічні зміни в печінці, нирках, серцевому м'язі.

2.7. Діагностика

Діагноз встановлюють на підставі епізоотологічних даних, характерних клінічних ознак хвороби, патолого-анатомічних змін та результатів лабораторних досліджень. У лабораторію для зажиттєвої діагностики відправляють фекалії хворих тварин з прямої кишки або свіже виділені, для посмертної діагностики - свіжий труп тварини (не пізніше ніж через 6 год. після загибелі) або тонкий відділ кишок з умістом, кров із серця, мезентеріальні лімфовузли, паренхіматозні органи.

Раптові випадки загибелі добре відгодованих поросят після відлучення з наявністю набряків у підшкірній клітковині та органах черевної порожнини дають підставу для підозри на набрякову хворобу. В подальшому слід диференціювати хворобу від інших захворювань і негайно провести бактеріологічні дослідження.

Основним критерієм при бактеріологічній діагностиці в випадках набрякової хвороби, як відомо, являється виділення гемолітичних ешерихій.

В лабораторіях користуються кількома методиками по виділенню та ідентифікації β–гемолітичних штамів E.coli. І.П.Ревенко (1961) запропонував для швидкого виділення E.coli і визначення її гемолітичних властивостей проводити посіви вмісту кишечнику та внутрішніх органів на агар Ендо з додаванням 2-3% крові кроля. Т.Г.Кольцова (1962) рекомендує проводити посіви з патматеріалу на кров’яний м’ясо-пептонний агар. Ці методики можна віднести до експресних, так як вони дозволяють отримати результати на протязі доби. М.Н. Єремєєв (1975) визнав гемолітичність культур Е.coli на кров’яному м’ясо-пептонному бульйоні. Для цього колонії, яки виросли на агарі Ендо, відсівали в пробірки з 10% відмитих еритроцитів коня, великої рогатої худоби або вівці. У випадках гемолізу бульйон стає кров’яно-лаковим. На контролі еритроцити осідають на дно пробірки, не змінюючи кольору МПБ.

Виділені культури необхідно перевірити на чутливість до антибіотиків [15].

Бактеріологічний діагноз на набрякову хворобу вважають встановленим:

• при виділенні β-гемолітичних Е.coli і наявності характерних патологоанатомічних змін без визначення патогенності і серологічної належності;

• при виділенні β-гемолітичних Е.coli, викликаючих загибель не менше двох заражених білих мишей або належних до О-серогрупп, визнаними патогенними для тварин [17].